Первіснообщинний лад на сучасних українських землях

Первісна людина на територію сучасної України, мабуть, прийшла з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Ця міграція не була одномо-ментним актом, а тривала протягом багатьох тисячоліть. Залишки найдавніших стоянок знайдені біля с Королево (Закарпаття), м. Амвросіївки (Донбас), С - Луки-Врублевецької (Житомирщина) — всього ж в різних регіонах України близько 30-ти.

Шлях до цивілізації було відкрито двома великими, суспільними поділами праці: відокремленням скотарства від землеробства та виникненням металургії як самостійних галузей господарства. Саме ці кардинальні зрушення сприяли піднесенню продуктивності праці, стимулювали появу додаткового продукту, прискорювали еволюцію первісного господарства від привласнюючих форм (мисливство, збиральництво, рибальство) до виробляючих (землеробство, скотарство), створювали передумови для виникнення держави.

Намагаючись в глибинах історії розгледіти обличчя наших далеких пращурів, нам варто пам'ятати ось про що: по-перше, інформація про найдавніші часи обмежена, фрагментарна і часто не дає змоги зробити точні висновки; по-друге, давні археологічнікультури мають досить розмиті абриси. Однак досягнення світової археологічної та історичної науки дають нам змогу встановити періодизацію первіснообщинного ладу та його характерні риси:

Українські землі в доісторичні часи. Антропоїдними предками людини були мавполюди, високороз-винуті примати. Подальший розвиток антропоїдів призвів до двоногої локомації — пересування на задніх кінцівках і застосування природних предметів в якості знарядь праці. Це почалося 2-2,5 млн років назад.

Палеоліт (150 тис. років — 10 тис. років до н. е.). Почався процес формування та розвитку первісного ладу.

З'явилися перші люди на території України в ранньому палеоліті - Відбулося освоєння вогню. Виникло первісне людське стадо як перша соціальна організація людей. Стоянки верхнього палеоліту дають уявлення про розвиток первісної орди в бік утворення матріархату. Збиральництво і рибальство були основою життя первісної людини. Етапами освоєння первісною людиною навколишнього світу були — матріархат, рух від фетишизму і зооморфізму до анімістичних уявлень.

У пізньому палеоліті (50-10 тис. років до н. є.) відбувається розвиток родового ладу. Формою суспільного устрою первісної людини є матріархат, зокрема материнська община. Жінка стоїть на чолі сім'ї, роду і суспільства. Мисливство стає основним видом діяльності людини. Виникають і розвиваються мислення і мова. Проявляються основні особливості расового поділу людства — расогенез.

Мезоліт (9-6 тис. років до н. є.) — середній кам'яний вік, коли ще існує привласнюючий спосіб ведення господарства. Були винайдені лук і стріли, почалося приручення тварин, зокрема одомашнення собаки. Продовжується використання в основному кам'яних знарядь праці. Правда, щезли мамонти, з якими тісно було пов'язане життя первісної людини. Оскільки населення збільшилось і підвищилась ефективність полювання, то це порушило рівновагу в навколишньому природному середовищі. З'являються нові форми господарювання — рибальство або морський промисел. Людина винаходить човна в кінці мезоліту — на початку неоліту.

Палеоліт і мезоліт тривали на землях України біля мільйона років. За цей час з'явились людиноподібні істоти, а потім і людина розумна (Homo sapiens). Людина навчилась виготовляти знаряддя праці і зброю, користуватись вогнем, навчилась розмовляти і рахувати, почала будувати житло. Виникли сім'я, рід і плем'я. У цю епоху почали розвиватись образотворче і музичне мистецтво, зароджувались перші релігійні уявлення.

Сорок тисяч років тому на території сучасної України появились люди, схожі на нас теперішніх.

У кінці мезоліту первісні люди почали переходити від привласнюючого способу ведення господарства до виробляючого.

Суспільна природа людини, що зберігалась у всі епохи, в первіснообщинну епоху виступала в якості основної умови її виживання. З переходом від збиральництва до виробництва появився фактор, від якого все більше залежав розвиток господарського порядку — знаряддя праці. Вони є не менш важливою, ніж антропогенез, передумовою загального панування колективних початків у первісну епоху. Первісна рівність формувала і відповідну їй соціальну психологію. Відсутність соціальної нерівності і використання матеріальних результатів праці людини людиною передбачали це. Такий стан відносин випливав з того, що продукт праці за своїм обсягом не містив у собі тієї надлишкової частки, яка могла б бути привласнена іншим за допомогою насильства.

Отже, примітивність знарядь праці змушувала первісну людину зберігати колективний спосіб добування продуктів харчування. Інакше не варто було сподіватись на можливість вижити. Продовжувалось це безкінечно. Декілька сотень літ мало значили в кам'яному чи бронзовому віці, коли розвиток суспільства не був стимульований знаннями і необхідністю. Цей розвиток йшов лише до подальшого розповсюдження людини, заселення ще порожніх просторів планети. Тоді час був безрозмірним і всі зміни в історії людства проходили повільно, як колись льодовики на островах Арктики і Антарктики. Сотні тисяч років первісні люди розшукували їжу, вбивали звірів, методом спроб і помилок вдосконалюючи примітивні знаряддя праці.

Неоліт (6—4 тис. років до н. є.) — це період, коли відбулась так звана неолітична революція, як назвав англійський археолог Гордон Чайльд виникнення скотарства і землеробства. Відбувається перехід від привласнюючого до виробляючого способу ведення господарства. Удосконалюється техніка обробки каменю. З'являються вироби з кераміки. Було винайдено жінкою гончарство, плетіння, прядіння, ткацтво. Одомашнення коня, очевидно, сприяло винаходу колісного транспорту.

У племен, що заселяли Правобережну Україну, основним заняттям було осіле мотижне землеробство, що доповнювалось у кінці неоліту розвинутим тваринництвом.. Мисливство і рибальство мали допоміжне значення. Ця нова культура отримала назву «трипільської» , за назвою села Трипілля біля Києва, де вона вперше була відкрита в 90-х роках XIX ст. українським археологом В. Хвойкою. Внаслідок указаних якісних змін відбувся розквіт первіснообщинного ладу. Груповий шлюб поступово замінюється парною родиною. Тобто в цей період відбувався розклад матріархально-родового ладу і появлялись перші патріархальні роди. Спостерігається розвиток стародавніх землеробсько-скотарських культур на українських землях.

На просторах Східної Європи від Слобідської України до Словаччини він відбувається в одному напрямку; і від Чернігівщини і Полісся до Чорного моря і Балкансь-кого півострова — у другому напрямку. Деякі з істориків вважають, що ця культура існувала в VI-I тисячоліттях до н. є., інші ж — що в IV—III тисячоліттях до н. є. Мабуть, трипільська культура була найяскравішою культурою енеоліту. Зразки гончарного мистецтва цієї культури зі складним спіральним кольоровим орнаментом зберігаються в історичному музеї Львова і археологічному музеї Одеси.

В епоху міді-бронзи (3—1 тисячоліття до к. є.) відбувається розклад первіснообщинного ладу. На думку львівських учених В. Барана і Я. Грицака, на території теперішньої України за доби бронзи існувало три «світи». Це були три етнічно-культурні зони, що відрізнялися походженням населення, побутом і віруваннями.

Цими зонами були Поділля, Степ і Лісостеп.

На Поліссі жили нащадки автохтонних палеоєвро-пейських племен. Поряд з ними мешкали племена праугро-фінського етносу. Життя в лісових хащах не сприяло швидкому культурному розвиткові. Кочові і напівкочові племена жили в степах між Доном і Дунаєм. Вірогідно, що це були індоєвропейські енео-літичні племена місцевого походження. Частина ж населення прийшла сюди із східних степів та Кавказу. Вони й сформували між Дніпром та Південною Волгою великий індо-іранський етнос, до якого належали арії та іранські племена, а також скіфи і сармати.

І нг.>ешті, землі в Лісостепу між Сяном на заході і Дніпром на сході, Прип'яттю на півночі і Карпатами на півдні мають доленосне значення в історії України. Більшість індоєвропейських племен завершили своє розселення. У часи розквіту бронзової доби на землях північніше Карпат уже мешкали споріднені між собою племена. Утворюючою силою була стихійна інтеграція більш-менш споріднених племен. Звичайно ж, мали місце і природне розмноження, філіація (спадкоємність) племен, і колонізація нових просторів. Отже, філіація, а не розмноження одного-єдиного племені, створювала народ. Вченими припускається думка, що вони були праслов'янами, предками східних та західних слов'ян. На рубежі III і II тися-чолітть до н. е. в північній половині Європи, від Рейну до Дніпра зміцнюється скотарське господарство. У зв'язку з цим швидко виникає майнова і соціальна нерівність. Велика рогата худоба стає символом багатства. Недарма на старослов'янській мові «скот-НІца» — це скарбниця. Легкість відчуження отар призводить до війн і нерівності племен та їх вождів. Первісна рівність порушилась.

Використання металів почалося на рубежі IV і III тисячоліть до н. є. на Закавказзі, в області, відомій пізніше як «Вірменія». Історик і археолог проф. В. Щербаківський доводить, що після загибелі вірменського міста Топраккале у VIII-VII століттях до н. є. багато майстрів емігрувало на північ, впритул аж до Північної Понтіди.

Північно-понтідське мистецтво, пристосувавшись до потреб півночі, розповсюдилось далеко за межі степів. Його знищили тільки татаро-монгольські напади.

Відкриття міді й бронзи призвело до міжплемінної торгівлі, а вона, в свою чергу, посилила внутрішні процеси диференціації.

Отже, обробка міді й бронзи сприяла розвитку плужного землеробства. У цей період відбувся перший поділ праці — відокремлення тваринництва від землеробства. Археологія показує, як ці первісні племена, все більше розвиваючи тваринництво, поступово переходили до використання бронзи, а в сфері суспільних відносин — до патріархату — батьківського роду. У І тисячолітті до н. є. ці племена освоюють обробку заліза і створюють те автохтонне населення в басейнах Середнього Подніпров'я і Подністров'я, яке відоме під назвою скіфів-орачів і скіфів-землеробів. Численні племена місцевого походження були одними з предків східних слов'ян.

Ці племена під загальною назвою скіфи-сколоти лісостепу були осілими племенами, які вже знали плужне землеробство. Вони жили родовими общинами, щорічно перерозподіляючи землю між господарствами. Крім відкритих поселень вони будували також просторі укріплені городища (наприклад, Більське, Немирівське та ін.). Своїх померлих родичів вони хоронили в курганах, інколи досить великих розмірів. Це була вища ступінь варварства при переході до воєнної демократії. Воєнна демократія — це політична надбудова періоду розпаду родового ладу. її складовими є народні збори, рада старійшин і виборність вождя. На зборах вождя обирали, а утверджувала його рада старійшин. Мабуть, воєнна демократія була перехідним етапом від бездержавного первіснообщинного ладу до власне держави. У цей час у південних сусідів скіфівсколотів уже спостерігалось зародження примітивних форм держави.

Початок доби заліза (IX cm. до н. є. - IV ст. н. е.) ознаменувався другим суспільним поділом праці — відокремленням ремісництва від землеробства, а також появою держави. Спробуємо проаналізувати обставини, за яких це відбулося.

Цьому передувало широке застосування залізних знарядь праці у всіх галузях виробництва, а також виготовлення зброї з заліза. Залізна руда частіше зустрічається в природних родовищах ніж руда кольорових металів. До того ж залізо легше добувати, хоч і важко обробляти, зате вироби з нього набагато якісніші, бо міцні і гострі. Тисячолітній період ранньозалізної доби в українських землях характеризується великим поступом. У лісостепу України широко стало розвиватись орне землеробство. А через масове використання залізного реманенту почала зростати продуктивність праці. З'явились надлишки продуктів, які можна було обмінювати на інші необхідні в господарстві речі і предмети. Так продовжував розвиватись товарообмін як попередник торгівлі.

У степу все більше культивувалось кочове скотарство. Вважається, що відбулось це з настанням п'ятисотлітньої засухи.

Боротьба за виживання в таких складних кліматичних умовах загострила стосунки між кочовиками і землеробами. Степовики наскакували на поселення землеробів, грабували їх і плюндрували оброблені поля і городи, палили оселі і вбивали їх мешканців. Землероби, які вже давно відвикли від регулярних збройних вправ, часто не встигали вдало захистити своє життя і майно. Постійна небезпека з боку степу змушувала землеробів придумати надійну систему захисту. Це було однією з причин вдосконалення суспільного ладу в землеробів. Якщо у трипільців ще не було великих поселень-городищ, добре укріплених і з постійною охороною, то в епоху заліза вони були повсюду. Ці городища, предтечі майбутніх середньовічних фортець, були одночасно громадськими, ремісничими і релігійними центрами.

Створювались військові дружини, спочатку як особиста охорона вождя чи князя, а в разі потреби і як військовий загін для захисту поселень-городищ. Так, з необхідності виникали нові форми суспільних стосунків і нові форми громадського життя. Інтенсивний розвиток землеробства і військової справи стимулював розвиток ремесла. Одночасно мешканці цих країв переходили від товарообміну до торгівлі.

Три. епохи соціального розвитку первісного суспільства як підсумок. В історії первісного суспільства можна виділити три епохи у відповідності з його соціальним розвитком:

I. Епоха праобщини, або первісного людського стада.

II. Епоха первісної або родової общини відкривається появою перших міцних форм соціальної організації — роду і родової общини. Саме в цей час найвиразніше виявляються основні риси формації — послідовний колективізм у виробництві і споживанні, загальна власність і рівномірний розподіл. У цю епоху людина переходить від привласнюючого способу ведення господарства до виробляючого.

III. Епоха первісної сусідської (протоселянської) общини в багатьох, хоч і не в усіх, суспільствах починається з появи металу, який використовували замість каменю, і в усіх суспільствах — з прогресуючого розвитку господарської діяльності. У результаті цього зростав надлишковий продукт, поширювались грабіжницькі війни за нагромадження багатств. Рівномірний розподіл витісняється трудовим. Спільна власність общини починає витіснятись відособленою власністю окремих домогосподарств, родові зв'язки поступово розриваються і поступаються місцем сусідським. З'являються ранні форми експлуатації, і у відповідності з цим зароджується приватна власність. Завдяки вдосконаленню знарядь праці і засобів виробництва виникає додатковий продукт

Як наслідок цього відбувається диференціація однорідного перед цим суспільства, зароджуються різні, протилежні за своїми інтересами верстви населення, а потім і держава.