Антропогенез

Антропогенез (від грец. antropos - людина і genesis - походження, народження) - 1 . Еволюційний, філогенетичний процес виникнення й розвитку людини як біосоціальної істоти, органічно пов'язаний із трансформацією її початкової, інстинктоподібної, трудової діяльності, формуванням свідомості, членороздільної мови та поступовим переростанням первісних спільнот стадного зразка у форми людської колективності.

Учення про антропогенез було створене Ч. Дарвіном, конкретизоване Т. Гекслі та докорінно переосмислене Ф. Енгельсом. Дарвін і Гекслі, спираючись на досягнення палеонтології, порівняльної анатомії та ембріології, довели генетичну спорідненість людини й тварин, походження людини та вищих мавп від спільного предка. Ф. Енгельс розробив суспільнотрудову теорію антропогенезу, в цілому підтверджену сучасною наукою. Відповідно до неї саме суспільнотрудова діяльність була рушійною силою антропогенезу, що зумовило виникнення не лише свідомості, мови та людської колективності, а й усього розмаїття предметів культури, тілесної організації самої людини як унікальної предметнодуховної істоти.

До недавнього часу антропогенез поділявся на чотири стадії, що розглядалися як рівнозначні за якістю зміни: а) безпосереднього антропоїдного предка людини (початок - бл. 4-3 млн років тому), близького до австралопітеків, із властивим йому пересуванням на двох ногах, великим мозком і систематичним використанням різноманітних природних предметів як знарядь захисту, нападу й перших зародкових форм праці; б) архантропів (бл. 1,5 млн років тому), до яких відносять мавполюдей (пітекантропів), «китайських людей» (синантропів), атлантропів та подібних до них найдавніших людей; в) палеоантропів, або неандертальців (бл. 300 тис. років тому); г) людей сучасного типу - неоантропів, або кроманьйонців (бл. 40-50 тис. років тому).

У 60х pp. XX ст. цей поділ зазнав уточнень. Уявлення про антропогенез як низку загалом рівномірних стрибків від антропоїда до homo sapiens поступилися місцем концепції антропогенезу як двох великих стрибків. Відповідно до неї становлення людини відбулося не шляхом ритмічного проходження кількох стадій, а двома великими переходами в поступовості антропоеволюції. Перший - перехід від стадії тваринного предка до стадії протоантропів, людей, що формуються (початок виготовлення знарядь праці, поява зародкових елементів свідомості в інстинктоподібній предметноперетворювальній діяльності та спорадичні вияви суспільних закономірностей). Другий - перехід від палеоантропів до кроманьйонців (істотні прогресивні трансформації морфології людського організму та трудової діяльності, що набувала дедалі диференційованішого вигляду, - свідоме начало в ній стає відігравати набагато більшу роль; поступова докорінна перебудова - вже на соціальній основі стосунків між людьми).

Необхідність таких змін у схемі антропогенезу була зумовлена відкриттям археологами проміжної ланки між антропоїдами і пітекантропами, яка дістала назву homo habilis (людина вміла), або габілісів - істот, що вже виготовляли знаряддя за допомогою знарядь, тобто виробляли знаряддя праці, причому за 1-1,5 млн років до виникнення свідомості й мови. Ця обставина змусила дослідників поіншому ставити і розв'язувати питання не лише про співвідношення трудової діяльності, свідомості та мови, а й про характер і періодизацію антропогенезу загалом, а також про тлумачення людини як істоти, яка виробляє знаряддя праці. Актуальними залишаються й такі аспекти антропогенезу, як проблема моно чи поліфілетичної його природи, співвідношення різних груп неандертальців з основними расами людства, уточнення часу існування тих чи тих «протоформ» сучасної людини тощо.


социал демократия идеология