Сармати: історія походження, розвитку, їх культура та господарство.

Сармати (савромати) - іраномовні кочові племена, споріднені зі скіфами. Відомі з VII-VI ст. до н. е. У III ст. до н. е. у поволзько-приуральських степах сформувався союз племен, який дістав у античних авторів загальну назву «сармати».

Зміст:
1. Кочівля та війни сарматів
2. Культура сарматів

У III ст. до н. е. у поволзько-приуральських степах сформувався союз племен, який дістав у античних авторів загальну назву «сармати». Оскільки до цього союзу походили іракомовні племена, роксолани, сіраки, язиги, аорси та алани, справедливо сказати, що ця назва походить від слова «саоромант» - «підперезаний мечем».

Античний історик Геродот згадував легенду, за якої сармати походять від скіфів та амазонок, проте погано знають мову своїх пращурів і тому «савромати розмовляють скіфською мовою, яка здавна є зіпсованою». Хоча це лише легенда, вона має слушність, сармати могли бути близькі до скіфів, оскільки обидва народи – іракомовні.

Кочівля та війни сарматів

Більшість вчених погоджуються, що батьківщиною сарматів були степи Нижньої Волги та Уралу. Історики виділяють три періоди в історії сарматів. Першим був Савроматський, що тривав з VII до IV століття до н.е., другий, Прохорівський або ранньосарматський – III – II ст. н.е., трій, Аланський або пізньосарматськи, продовжувався з II до IV ст. н.е.

З 3 століття сармати просуваються на території, що раніше були заселені скіфами, проте через зміни клімату вони мали покинути ці місця. Незустрівши на шляху значного опору, міжріччя Дніпра і Дунаю сарматські племінні союзи захопили трьома хвилями:

  • у III ст. до н. е. - на чолі з так званими царськими сарматами;
  • у II ст. до н. е. - на чолі з роксоланами;
  • у II ст. н е. - на чолі з аланами.

Коли на сучасні українські землі прибуло сарматське плем’я роксоланів, вони почали здійснювати набіги і на римські володіння. Згодом до роксоланів приєднуються аорси і тиск на території Римської імперії посилився. Також сармати здійснювали військові походи на території грецьких полісів, що розташовувались у Північному Причорномор’ї, і на Боспорське царство.

Коли відбувається прихід аланів, то скіфська держава виявляється остаточно розбитою, а тиск на Римську імперію стає таким значним, що починається війна, яка ввійшла до історії під назвою Сарматська.

Крім того, сармати просувалися ще й на північ – до Середнього Подніпров’я та Подесення. Там вони зустріли праслов’янські племена антів, до складу яких частково асимілювалися.

У III столітті нашої ери на сарматські землі прибувають готи, котрі розбивають сарматів та розбивають їхнє центральне місто Танаїс. На місці колишніх сарматських володінь утворилось готське королівство Гетика.

У 372 р. н. е., домінуючи у сарматській племінній конфедерації, сарматське плем’я аланів було розбите гунами, що призвело до втрати сарматами пануючого становища в Північному Причорномор'ї.

З приходом войовничого племені гунів залишки сарматів були вимушені перекочувати на захід та розсіятися у інших народностях. Частина аланів відійшла в передгір'я Кавказу, зберігшись до наших днів у складі осетинського етносу.

Особливості культури Сарматів та її розвиток

Сарматське суспільство переживало перехідний етап від родоплемінних відносин до ранньокласових. Однак, на відміну від скіфів, сармати пік і не змогли створити власної повноцінної держави, залишаючись своєрідною конфедерацією племінних союзів.

Матеріальна культура сарматів, яка генетично була близька скіфській, не могла перевершити досягнень останньої. Однак сармати перевершили скіфів у військовій справі, застосувавши нову для того часу клинову атаку важко озброєної кінноти з довгими списами, проти якої не могли встояти навіть римські легіони.

Розвиток сарматського бойового мистецтва мав 2 етапи:

  • з 3 до 1 століття до н.е. сармати воювали методом ополчення, котре вела за собою племінна верхівка. Військо складалось з легкої кінноти та піхоти;
  • отримавши поразку від римських легіонів, кочівники з 1 століття н.е. почали застосовувати іншу військову організацію – вони стали використовувати тяжку кінноту (вершники та коні були заковані у міцний обладунок – катафракій) і озброєні довгими мечами та списами.

Оскільки сармати були кочовими завойовниками та скотарями, то власного виробництва багатьох видів продукції у них не було і вони здобували собі вино, хліб, зброю та предмети розкоші грабунком або торгівлею з іншими племенами та країнами.

Сармати справили значний вплив на побут, мову й культуру місцевого населення, а також сусідніх слов'янських племен, на економіку й життя міст Північного Причорномор'я. Цікавим було те, що під час своєї взаємодії з греками, кочові племена сарматів запозичили від їхньої культури любов до розкоші та красивих предметів.

Сарматський одяг дуже походив на скіфський. Чоловіки носили плащі з застібкою-фібулою на плечі, а жінки вдягали довгий одяг, поділ та комір якого обшивали бісером. Популярними були прикраси – намиста, підвіски, амулети.

Ювелірне мистецтво сарматів також було дуже близьким до скіфського – для нього були актуальні тваринницькі мотиви. Часто на прикрасах зображували вовків, ведмедів. З часом ці зображення стали менш реалістичними протерпівши систематизацію.

У сарматських віруваннях прослідковуються риси політеїзму. Вони поклонялись богу війни, уособлення якого був меч, вогню сонцю, а також коневі – ці тварини мали чи не найважливіше значення у житті сарматів. Проте писемних свідчень про вірування цих кочівників не збереглося, тому певності в цьому питанні немає.

Отож сармати були типовими представниками кочових племен іранського походження. Вони жили скотарством, війною і грабунком. Щоправда це не завадило сарматам запозичити риси інших культур і в той же час справити помітний вплив на етноси, з якими сусідили.

типы лидеров