Енеоліт (IV-ІІІ тис. до н. е.) - характеристика, ознаки, культура та кочові племена.

Енеоліт (від лат. aeneus - мідний і грец. λίθος - камінь) – назва перехідного часу від неоліту до бронзової доби, яку застосовують археологи в зв’язку з появою й поширенням у той час виробів із міді.

Зміст:
1. Загальна характеристика енеоліту
2. Трипільська культура енеоліту
3. Напівкочові скотарі енеоліту

Загальна характеристика та ознаки енеоліту

Період розповсюдження мідних знарядь праці деякі вчені називають енеолітом або мідно-кам'яним віком. Енеоліт став переходом від кам'яного періоду до епохи металу. Хронологічні рамки енеоліту охоплюють IV-ІІІ тис. до н. е.

Яскравим показником розвитку людства є те, що в IV тис. до н.е. люди освоїли нову сировину - мідь, опанували технологію її виробництва та обробки. Мідь стала першим металом, який почало застосовувати людство. Незважаючи на те, що цей матеріал не був досить практичним для того, щоб внести разючі зміни у життя людини (як, наприклад, заліза) старт застосування мідних виробів означав початок абсолютно нової доби в історії людства і став поштовхом до подальшого прогресу.

Регіонами, де розпочалася обробка міді, були:

  • Балкани;
  • Подунав'я (Трансільванія);
  • Закавказзя.

Звідти мідна руда та вироби потрапили на територію України. Згодом копальні мідної руди з'явилися на Донбасі.

Використання мідних знарядь праці й тяглової сили бика сприяло зростанню продуктивності праці, пожвавленню примітивних обміну та торгівлі, розвитку майнової диференціації. Обробка міді вимагала від людини особливих навичок та досвіду, тому у первісному суспільстві формуються нові ремісничі спеціальності. Ремісники виконували роботу на користь громади і перебували на її утриманні. Так виникає поділ праці

Обробка міді дала можливість виготовляти небачені до цього часу цвяхи, дріт, заклепки, а отже вивести будівництво та спорудження господарських конструкцій і знарядь на новий рівень. Мідний реманент дозволив розробити нові способи обробки каменю, деревини, виділки шкур та виготовлення тканин.

За епохи енеоліту накопичувальне господарство остаточно поступається місцем відтворювальному. Епоха міді – це ще й епоха розквіту землеробства, яке остаточно змінило вигляд землі, призвело до утворення перших розвинених цивілізацій. Уже в добу міді на території України користувались колісним транспортом, змогли приручити коня, стали використовувати тяглову худобу.

Протягом енеоліту основні галузі господарства – землеробство і скотарство розділяються. Це цікаво, адже за попередніх епох подібного господарського розмежування не простежувалося. В IV – III тисячолітті до н.е. на території України існували археологічні культури енеоліту – трипільська та культура Гумельниця. Поряд з ними існувала культура напівкочового скотарства.

Найяскравішою з культур українського енеоліту є відкрита у XIXстолітті неподалік від села Трипілля трипільська культура.

Трипільська культура енеоліту, її розвиток та особливості.

Найяскравішою археологічною культурою доби енеоліту була трипільська культура (IV-III тис. до н. е, деякі дослідники вказують хронологічні рамки існування цієї культури – V - початок III тис. до н. е.; деякі - називають ще інші параметри). Її назва походить від с. Трипілля на Київщині. Елементи цієї культури знайшов при розкопках 1893-1906 рр. археолог В. Хвойка.

Трипільці залишили дуже помітний слід в етнокультурному розвитку Європи. Дотепер триває дискусія між дослідниками, які хронологічні рамки цієї грандіозної культури, на які території поширювався її вплив, а головне - звідки прийшли трипільці і чи можна їх вважати попередниками сучасного українського населення.

Якщо з питання періодизації існування цієї культури в історичній літературі вказуються різні хронологічні рамки, то стосовно визначення території розселення дослідники одностайні: на пізньому етапі свого розвитку трипільські племена займали величезні простори Східної Європи - від Слобідської України (Слобожанщина) до Словаччини, Румунії, від Чернігівщини і Полісся до Чорного моря і Балканського півострова.

Не до кінця з'ясованою залишається проблема походження трипільців. Останнім часом археологи схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили захожі з півдня землеробсько-скотарські племена культур балканського походження. Підтвердженням цієї гіпотези служить ряд особливостей матеріальної та духовної культури трипільців.

Так трипільські прямокутні глинобитні житла з дерев'яним каркасом стін і глиняною долівкою демонструють типовий приклад балканської домобудівної традиції, яка виникла у VІІ-VІ тис. до н.е. в Східній Греції. Українська хата-мазанка являє собою її пізньосередньовічний прояв. Численні глиняні статуетки жінок із поселень трипільців, а також їхній посуд, вказують на балканські корені культури. Про це свідчить і їхній східносередземноморський антропологічний тип.

Господарство трипільців постійно розвивалося. Спочатку домінувало осіле скотарство, існувало мотичне землеробство, різні допоміжні господарські промисли, було поширене виробництво глиняного посуду, крем'яних знарядь, прядіння і ткацтво. Археологи пізнають трипільські поселення перш за все за досконалим, багато орнаментованим глиняним посудом.

Економічною основою цієї яскравої археологічної спільноти було вирощування пшениці та ячменю, а також розведення великої рогатої худоби, кіз, овець, свиней. Орне землеробство трипільців мало перелогову форму - з виснаженням землі трипільці переселялися все далі на схід. Постійно зростав обмін з різними сусідніми племенами, зокрема дунайсько-балканського регіону. На пізньому етапі розвитку трипільської культури через зміну економічної ситуації та вплив кочових племен посилилась роль осілого скотарства, удосконалилося виробництво крем'яних знарядь, глиняного посуду, з'явилися великі горни для випалювання посуду. У цей період виготовлялося більше зброї з кременю, каменю та міді.

Духовна культура трипільців була досить розвиненою. Вона містила різні землеробські культи - космогонічні уявлення, культ матері-землі, домашніх тварин (здебільшого бика), вогню. Трипільці опанували різні форми мистецтва, зокрема розпис мінеральними фарбами приміщень, глиняного посуду. Спочатку був поширений лінійно-заглиблений орнамент, а потім - шнуровий і заглиблений. Широко відома мікроскульптура трипільців: фігурки жінок, тварин, моделі жител.

Трипільське землеробське суспільство досягло високого рівня розвитку і стояло на порозі цивілізації. Цивілізацією називають такий рівень соціально-економічного розвитку суспільства, коли виникають міста і писемність. Величезні трипільські поселення - Майданецьке, Тальянки, Доброводи та інші, які нараховували по 3 тис. жителів і займали площу 200-400 га, по праву вважаються протомістами. Складна знакова система трипільських орнаментів та глиняні конічні фішки і кульки для лічби свідчать, що трипільці стояли на порозі запровадження письма. Отже трипільські протоміста та протописемність дають підстави вважати Трипілля протоцівілізацією.

Трипілля має величезне значення в первісній історії України, яке полягає в тому, що саме з ним пов'язана остаточна перемога відтворюючої. економіки на українських землях у IV тис. до н. е.

Напівкочові скотарі енеоліту

Поруч із землеробсько-скотарською діяльністю трипільців існувала скотарсько-землеробська. Вона відрізнялась тим, що представники вели не осілий, а напівкочовий спосіб життя. Переважання скотарства мало місце в причорноморських територіях України та в Криму.

Існувало 2 різновиди скотарства:

  1. Відгінний, при якому худобу влітку випасали на не дуже віддалених від поселень територій, а взимку вигодовували заздалегідь підготованим кормом та зрідка відправляли на пасовиська;
  2. Перегінний, за якого вся община мала знаходитися в русі кругли рік, постійно переганяючи свійських тварин на нові пасовища й уникаючи заготівлі зимового корму.

Для ранніх скотарів характерною була відгінна система організації праці та з часом вони перейшли до постійного кочівництва в пошуках нових пасовиськ. Це стало передумовою утворення кочового скотарства, котре потім довгий час існувало на степовій території України.

Мобільне існування наклало свій відбиток і на господарство, в на культуру. Нестача матеріалів, звичних для осілого населення призвела до розвитку в скотарів обробки кісток, шкур, виникнення плетіння, а згодом ткацтва – тобто використання продуктів тваринного походження у багатьох сферах життя.

До речі, саме скотарям приписують одомашнення коня, до доби енеоліту відносять колісний транспорт, знайдений у похованні одного з енеолітичних скотарів, найдавніший із знайдених на території України.

Образ свійської тварини міцно входить і в культуру перших скотарів. Археологи часто знаходять вирізьблені з каменю скіпетри у форі голови коня або іншої худоби, мідні прикраси з зооморфними мотивами тощо. Припускають, що у енеолітичних скотарів існував культ свійських тварин та культ Сонця.

Отож, мідна доба або енеоліт характеризується не лише початком обробки міді, а й важливими господарськими змінами – розділом господарство на скотарство та землеробство, виникненням ремісництва. У цей період людина приручає коня та починає використовувати колісний транспорт.

признаки и сущность государства