Партія політична

>Партія політична (від лат. partis - частина, галузь, відділ) - незалежне активне громадське об'єднання фізичних осіб на підставі загальних інтересів, сформульованих в основоположних ідейних настановах і програмах; виражає політичну волю своїх членів і прихильників; головними завданнями є участь у визначенні політичного курсу держави,виробленні державної політики, формуванні органів влади і місцевого самоврядування, представництво в їх складі; має стійку структуру і постійний характер діяльності. Політичні партії в сучасному розумінні вперше виникли у XVIII ст. у зв'язку з буржуазними революціями й утворенням системи парламентаризму. Протопартіями вважаються британські «торі» та «віги», а перші масові політичні партії з'являються у країнах Європи з кінця XIX- поч. XX ст.

Першою українською політичною партією вважається Русько-українська радикальна партія, що виникла в Західній Україні у 1890 р. На цій же території у 1899 р. утворена Українська народно-демократична партія, того ж року - Українська соціал-демократична партія. На Наддніпрянській Україні, в Харкові 1900 р. було засновано Революційну українську партію (РУП). їх розквіт припадає на 1917-1920 pp. За радянських часів політична система України характеризувалася однопартійністю, а керівна роль комуністичної партії СРСР закріплювалася законодавством (ст. 6 Конституції УРСР 1978 p.). Створення в Україні у 1989 р. першої в її новітній історіїУкраїнської національної партії (УНП) започаткувало процес відродження політичної багатопартійності. Політичні партії розглядаються як інститути громадянського суспільства, що запобігають узурпації і зловживанням владоюз боку держави.

Політологічна і юридична науки використовують різні типології політичних партій для аналізу їх діяльності й визначення базових положень. Для характеристики політичних партій важливі такі критерії: ідеологія,політична платформа, особливості виконуваних функцій, організаційна (внутрішня) структура, соціальна база тощо. Легальне існування політичних партій є можливим за наявності права індивіда на об єднання, юридичної регламентації статусу політичних партій. Свобода об'єднання (асоціації) належить до прав першого покоління і є однією із засад демократичної політико-правової системи, що закріплена основоположними міжнародноправовими документами в цій сфері (Загальна декларація прав людини 1948 p., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 p.). Громадяни України мають право на свободу об єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів (ст. 36 Конституції України). Юридичне визначення політичних партій міститься у законодавствах конкретних держав і може істотно різнитися залежно від місцевих політичних і правових традицій. Відповідно до ст. 2, 3 Закону України «Про політичні партії в Україні» Політичні партії - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загально-національної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Політичні партії в Україні створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом. Ці інституції сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах(ч. 2 ст. 36 Конституції України). С т а т т я м и 36, 37 Конституції України встановлено обмеження щодо здійснення громадянами права на свободу об'єднання і діяльності політичних партій. Заборонено утворення та діяльність політичних партій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітетуй територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення. Проблеми вдосконалення правового статусу політичних партій в Україні потребують ознайомлення з досвідом інших держав і раціонального його використання, комплексних наукових досліджень, відповідних змін у законодавстві, приведення його у відповідність із Конституцією України і міжнародно-правовими документами.