Формування політичних партій робітників

У 1895 р. російським соціалістом Володимиром Ульяновим (більш відомим згодом як Ленін) було створено з марксистських гуртків Петербурга «Союз боротьби за визволення робітничого класу», що став зародком майбутньої соціалістичної російської робітничої партії.

«Союзи» виникли і в Україні - у Катеринославі, Києві та Харкові. Організатором катеринославського «Союзу» став I. Бабушкін, однодумець Леніна. Київський «Союз» випускав нелегальну «Рабочую газету».

«Союзи боротьби» вели революційну пропаганду серед робітників, випускали листівки, організовували страйки, розповідали робітникам про страйкові заворушення у країні та за кордоном, сприяючи їхній політичній просвіті.

Діяльність «Союзів» відіграла свою роль у розвитку робітничого руху не лише у Києві, Катеринославі та Харкові, а й у цілому по Україні, адже вони мали тісний зв'язок з марксистськими гуртками і соціал-демократичнимиорганізаціямимайжевсіхвеликихіндустріальних центрів України.

Петербурзький, Московський, Київський, Катеринославський «Cоюзи» разом з деякими іншими організаціями зібрали в 1898 p. y Мінську свій перший з'їзд, на якому й було ухвалено створити Російську соціал-демократичну робітничу партію (РСДРП), а також видано «Маніфест» з викладеними у ньому основними завданнями партії, обрано Центральний Комітет. Приймалось рішення і про проголошення київської «Рабочей газеты» органом щойно утвореної партії.

Характеризуючи основні риси робітничого руху в Україні, не можна не відзначити його однобічності та інших вад. Цей рух значною мірою залишався стихійним, робітничі організації були слабими. Навіть утворена РСДРП не мала ні програми, ні статуту, довелося скликати для цього з'їзд. Самі вожді робітничих партій робітниками не були, а походилиздебільшого з дворян, різночинців та інтелігенції. Вони прагнули використати хвилю робітничих рухів для захоплення влади.

Крім того, відображаючи інтернаціональні (a по суті великоросійські) інтереси все зростаючого пролетаріату, робітничі організації і сама партія не враховували специфічних умов боротьби пригноблених народів національних окраїн імперії, зокрема українців, за свої соціальні й національні права. Робітничому руху України бракувало злиття його боротьби з національно-визвольним рухом проти колоніального гноблення самодержавства, за завоювання соціальних, політичних і національнихправ пригнобленими українцями.

Як видно з наведених фактів і прізвищ, українці дуже рідко ставали членами марксистських організацій, а тим більше їхніми керівниками. Більшість учасників марксистського руху в Україні складали росіяни та євреї, з незначним доважком поляків. Адже серед самого пролетаріату українців було дуже мало, а свідома українська інтелігенція спрямовувала свою діяльність на селян, які складали майже 90% українського народу. Незважаючи на всі наступні зусилля марксистів, вчення К. Маркса так і не прижилося в українському визвольному русі, не стало явищем української політичної дійсності.

виды избирательных систем