Діяльність

Діяльність - один із способів людської буттєвості, в якому людина-суб'єкт відноситься до світу як до об'єкта, перетворюваного нею відповідно до її цілей і наявних засобів. Діяльне ставлення людини до дійсності зумовлене необхідністю задоволення потреб існування, а також здатністю оволодівати світом, що є вираженням її сутності. Типовими ознаками діяльності є суб'єкт-об'єктна опозиція і нерозривність у кожному її вияві матеріально-духовних начал. Тобто в акті діяльності людина постає як носій соціальних форм взаємодії з навколишнім світом, а не як біологічна дискретна одиниця, що дає можливість сприймати цей світ не як джерело задоволення вітальних потреб окремої істоти, а як об'єкт спільного діяння всіх людей; людина завжди втілює в діяльність певну мету, програму, намір, осмислює і переживає свої діяльні вияви, одухотворює їх, водночас змінюючи об'єктивний світ.

Упродовж всієї історії люди реалізують себе в діяльності, власне, весь історичний процес є витвором діяльних життєвиявів людини. Однією з найістотніших форм діяльного ставлення до дійсності є праця, якій належить фундаментальна роль у творенні історії. діяльності як спосіб людського існування осмислювалася філософами з давніх часів, визнавалася також істориками як основа історичного процесу. В німецькій класичній філософії, а також у марксизмі діяльність (в останньому у формі практики) абсолютизувалася, тобто будьякі життєвияви людини оголошувалися діяльністю (практикою) або принаймні були орієнтовані винятково на неї.

Діяльнісний принцип перетворювався на єдино можливий спосіб пояснення людини, суспільства, історії. Це було типовим для доби становлення індустріально їцивілізації, яка базувалася на діяльно активному ставленні людини до дійсності, інтенсивному перетворенні природи. У марксизмі активно діяльне ставлення до суспільних перетворень становило його кредо, відповідно до якого революція розглядалась як найвища форма історичного поступу.

Проте діяльність не є універсальним способом буттєвості, її абсолютизація обмежує повноту людського існування. Сама діяльність певною мірою є похідною від інших способів буттєвості, оскільки знаходить у них своє вмотивування, цілі і т. ін. Зокрема, спілкування між людьми є суб'єкт-суб'єктною взаємодією (на відміну від суб'єкт-об'єктної, як у діяльності), в ньому формуються програми всіх перетворень дійсності. Основою історичного процесу є не стільки діяльність, скільки спілкування між людьми в його конкретно-історичних формах, зокрема в таких історичних актах, як договір, угода, домовленість, консенсус тощо.