Україна в роки Російської революції 1905-1907 pp.

Зміст:
1. Україна на першому етапі революції 1905-1907pp. (січень-вересень 1905р.).
1.1. Основні передумови революції.
1.2. Початок революції.
1.3. Розгортання робітничого руху.
1.4. Селянський рух.
1.5. Вимоги студентів та інтелігенції.
1.6. Повстання на броненосці «Потьомкін».
2. Радикалізація революційного руху у жовтні-грудні 1905 р.
2.1. Жовтневий політичний страйк.
2.2. Маніфест 17 жовтня 1905р. та його наслідки.
3. Спад революції (січень 1906-червень 1907рр.)
4. Розвиток українського національно-визвольного руху в умовах революції.
5. Вибори до I Державної думи.
6. Вибори до II Державної думи.
7. Розпуск II Державної думи.
8. Вплив революції на історичну долю України.

1. Україна на першому етапі революції 1905-1907pp. (січень-вересень 1905р).Революція 1905-1907 pp. - перша демократична революція у Російській імперії.

1.1. Основні передумови революції: загальнонаціональна криза, яка загострилась на початку XX ст. у зв'язку з економічною кризою та поразками Росії під час війни з Японією; зволікання влади з остаточним вирішенням аграрного питання; жахливі умови праці більшості робітників, посилення експлуатації робітничого класу; об'єктивна зацікавленість буржуазії в її залученні до політичної діяльності й розв'язання важливих державних проблем; національне гноблення неросійських народів імперії; відсутність демократичних свобод.

1.2. Початок революції. Початок революції поклали події 9 січня 1905 р. у Петербурзі («кривава неділя»). Цього дня була розстріляна багатотисячна мирнадемонстрація робітників, що направлялись з петицією до царя, у якій містилося прохання поліпшити умови їхнього життя. Було вбито понад 200 чоловік і кілька сотень поранено.

1.3. Розгортання робітничого руху. Криваві події у столиці викликали хвилю обурення у всій імперії. Країною прокотилась хвиля страйків, які охопили й українські міста, зокрема Катеринослав, Харків, Київ, Миколаїв, Одесу. Основними вимогами робітниківбули: установлення 8-годиного робочого дня; установлення мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій; встановлення робітничого контролю за виробництвом; запровадження системи соціального захисту. У ході боротьби із самодержавством, спочатку в Катеринославі, а потім в Києві, Одесі, Миколаєві, Єнакієвому виниклиради робітничих депутатів, що взяли на себе керівництво боротьбою трудящих як за економічні, так і за політичні права.

1.4. Селянський рух. Одночасно з робітничими страйками розгортався і селянський рух: селяни палили поміщицькі маєтки, господарські будівлі, забирали худобу, ділили між собою панські й державні землі. Основними вимогами селян були: ліквідація поміщицького землеволодіння, скасування викупних платежів 1861 p., перерозподіл землі. Однією з форм селянського руху стало також складання на сільських зборах петицій, у яких крім основних вимог селян, містилися вимоги про звільнення політичних в'язнів, скликання представницьких загальнодержавних зборів, які б вирішили подальшу долю країни. Селянські заворушення у 1905 р. охопили більше половини всіх повітів України.

1.5. Вимоги студентів та інтелігенції. Широкого розмаху набув і студентський pyx - студенти вимагали автономії університетів, брали участь у робітничих мітингах і демонстраціях. Представники інтелігенції підтримували більшість прагнень інших соціальних верств, вони відстоювали загально-демократичні перетворення. Активізували свою діяльністьопозиційні політичні сили - від об'єднань земських діячів до соціал-демократів і соціалістів-революціонерів.

1.6. Повстання на броненосці «Потьомкін». Революційні настрої, які охопили армію і флот, посилились внаслідок невдач у війні з Японією та укладання Портсмутського мирного договору 1905 p., що призвело до втрати Ляодунського півострова та Південного Сахаліну.

14 червня 1905 р. в одеському порту вибухнуло повстання на броненосці «Потьомкін». Серед керівників повстання були українці Г. Вакуленчук та О. Матюшенко, а серед офіцерів, які приєднались до повстання, - член РУП О. Коваленко. Армія і флот перестали бути надійною опорою самодержавства. Проти повсталих влада спрямувала всю Чорноморську ескадру. Але ескадра відмовилася відкрити вогонь по революційному броненосцю. Побоюючись повстання на інших суднах, командування ескадри поспішило відвести її до Севастополя. 25 червня 1905 р. потьомкінці здали броненосець румунській владі в порту Констанца, а самі стали політичними емігрантами.

2. Радикалізація революційного руху «жовтні-грудні 1905 р. Намагання уряду зупинити революцію оголошенням 6 серпня 1905 р. маніфесту про скликання дорадчої Державної думи не дали результатів.

2.1. Жовтневий політичний страйк. Напруження в імперії з початком осені 1905 р. продовжувало наростати. Народний рух швидко політизувався й радикалізувався. У середині жовтня країна була охоплена загальним політичним страйком, у якому взяло участь близько 2 млн робітників, із них 120 тис. - в Україні. Під час страйку знову виникли ради робітничих депутатів, керівництво якими намагались здійснювати революційні партії - соціал-демократи, есери, анархісти. Учасники загального жовтневого страйку висували, насамперед, політичні вимоги.

Восени 1905 р. селянський рух охопив понад третини повітів європейської частини імперії. В Україні у жовтні-грудні 1905 р. селянські виступи відбулися в 64 повітах (із 94), було зареєстровано близько 300 випадків розгрому поміщицьких маєтків, із них на Лівобережжі - понад 150, на Півдні-понад 100.

У жовтні-листопаді 1905 p. відбулись нові заворушення у військових частинах, що розміщувались у Кронштадті, Севастополі, Києві, Полтаві, Харкові, Чернігові, Білій Церкві.

2.2. Маніфест 17 жовтня 1905р. та його наслідки. У цих умовах царський уряд змушений був піти на поступки. 17 жовтня 1905 р. російський імператор Микола ІІ видав маніфест, у якому проголошувалось надання Державній думі законодавчих прав (проект скликання дорадчої Думи, так званої «Булигінської», не був реалізований); розширення виборчих прав громадян; демократичні свободи - свобода совісті, друку, зібранб та об'єднань. Дозволялося створення політичних партій, що призвело до формування багатопартійної системи в Російській імперії.

У своєму ставленні до маніфесту російське суспільство не було єдиним. Отримавши гарантії конституційного правління і готуючись до виборів до Думи, ліберальна опозиція проголосила створення політичних партій - конституційних демократів(кадетів) і «Союз 17 Октября» (октябристів) та намагалась перевести революційний рух на мирний конституційний шлях. Цього часу активізувались і крайні праві, шовіністичні організації, насамперед «Союз русского народа», які організували ряд єврейських погромів, проводили промонархічні й антисоціалістичні демонстрації.

2.3. Збройні повстання. Деякі політичні сили, зокрема більшовицька партія, відмовляючись брати участь у виборах, пропагували радикальні методи боротьби з урядом, закликали до збройних виступів (такі відбулись у грудні 1905 p. у Москві, Нижньому Новгороді, Красноярську, інших містах). Поряд з російськими містами масштабні збройні виступи відбулися в Харкові, Катеринославі, Олександрівську. У Горлівці бойові дії між озброєними робітниками й урядовими військами завершились численними жертвами з обох боків (загинуло близько 300 робітників).

На придушення селянських заворушень уряд кинув регулярні військові частини і численні підрозділи поліції. Один із найбільших селянських виступів відбувся в грудні 1905 р. у селі Великі Сорочинці на Полтавщині. У сутичці з каральним загоном там загинуло 63 селянина.

3. Спад революції (січень 1906-червень 1907рр.). Із січня 1906 р. починається спад революційної боротьби. Посилилися репресії (каральні експедиції, арешти, обшуки тощо); помітно зменшилися масштаби та інтенсивність робітничих страйків і селянських виступів; більшість політичних партій перейшли до підпільної діяльності. Серед представників лівих сил поширилися терористичні форми боротьби: у 1906-1907 pp. у Російській імперії було вбито та поранено 97 посадових осіб. Опозиція здійснювала спроби продовжити антифеодальну, антиімперську, антикапіталістичну боротьбу парламентськими методами у стінах Державної думи.

4. Розвиток українського національно-визвольного руху в умовах революції. Маніфест 17 жовтня 1905 р. сприятливо позначився на розвитку українського національно-визвольного руху. Ще в березні 1905 р. Російська академія наук надіслала урядові доповідь, де стверджувалось, що українська мова є самостійною слов'янською мовою, і рекомендувалось відмінити антиукраїнські акти 1863 і 1876 pp. (Валуєвський циркуляр 1863 p. і Емський указ 1876 р.).

3 кінця 1905 р. почали з'являтись українські періодичні видання. У 1906 p. у Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі, Лубнах та інших містах України, а також у Петербурзі та Москві виходило 18 українських газет і журналів. Деякі з них, як, наприклад, газета «Громадська думка» (пізніше - «Рада»), незважаючи на переслідування, продовжувала виходити і в наступні роки. Проявом національного руху стало виникнення культурно-освітніх організацій «Просвіта» в Катеринославі, Києві, Одесі, Чернігові, Ніжині, Миколаєві, Полтаві. У їхній роботі активну участь брали відомі діячі культури - Л. Українка, М. Коцюбинський, П. Мирний, М. Лисенко, Б. Грінченко, Д. Яворницький. Товариства «Просвіта» організовували бібліотеки і читальні для населення, налагоджували випуск українською мовою науково-популярної літератури, ставили вистави і концерти тощо.

Активізувалась діяльність українських політичних партій. У січні 1905 p., відколовшись від Революційної української партії, до складу Російської соціал-демократичної робітничої партії на основі окремого статусу, як національна організація, увійшла Українська соціал-демократична спілка. Після виходу з РУП «Спілки» у грудні 1905 р. була утворена Українська соціал-демократична робітнича партія, яка проголосила себе єдиною правочинною політичною організацією українського пролетаріату. Наприкінці

1905 р. виникла Українська радикально-демократична партія. Усі українські політичні організації в національному питанні домагались національно-територіальної автономії України у складі Російської держави.

5.Вибори до I Державної думи. У грудні 1905 р. був опублікований виборчий закон, на основі якого наприкінці лютого - на початку березня 1906 р. відбулися вибори до I Державної думи, що проходили в умовах урядових репресій. Ліві партії бойкотували вибори. Найбільше місць (34% від загального числа членів Думи) здобула партія кадетів. Впливовою була група селянських депутатів, які об'єднались у фракціютрудовиків. Діяльність Думи тривала лише 72 дні - з 27 квітня до 9 липня 1906 р.

У 1 Думу від України було обрано 102 депутати. Частина з них об'єдналась в Українську парламентську фракцію, яка налічувала 44 члени, її головою обрано адвоката з Чернігова I. Шрага; серед членів були В. Шемет і П. Чижевський - від Полтавщини, М. Біляшевський і Ф. Штейнгель - від Києва, А. В'язлов - від Волині. Українська фракція I Державної думи звернула особливу увагу на аграрне й національне питання. Зокрема вона виробила проект засад автономії, який через розпуск Думи не було винесено на обговорення.

6. Вибори до IIДержавної думи. II Державна дума, вибори до складу якої відбувались у січні-лютому 1907 р., виявилась ще більше лівою й опозиційною, ніж перша. 20 лютого 1907 р. нова Дума розпочала свою роботу. Як і раніше, у центрі уваги постало аграрне питання, навколо якого і розгорнулася гостра боротьба. Уряд не бажав робити жодної поступки в аграрному питанні і припинив його обговорення. У ІІ Думі 47 депутатів від України об'єднались в Українську громаду. У відозві українських делегатів підкреслювалось, що метою їхньої діяльності є «реорганізація правління в дусі національної територіальної автономії всіх частин Російської імперії...». Українська фракція готувала ряд законопроектів у земельних, робітничих та освітніх справах.

7. Розпуск IIДержавної думи. Поразка російської революції. 3 червня 1907 р. було опубліковано царський маніфест про розпуск II Державної думи і новий закон про вибори до III Думи, відповідно до якого 80% населення Російської імперії позбавлялося виборчих прав. Фактично було здійснено державний переворот, який не тільки відкривав новий період - період реакції, а й підвів риску під революційними змаганнями 1905-1907 pp.: перша російська революція зазнала поразки.

8. Вплив революції на історичну долю України. Але в процесі розгортання революційних подій виникли нові суспільно-політичні явища та тенденції, які надалі суттєво вплинули на історичну долю України: поєднання та взаємовплив робітничого, селянського та національно-визвольних рухів; виникнення широкомасштабних народних виступів; усвідомлення народними масам й ефективності та результативності спільного натиску на самодержавство; посилення настроїв нестабільності та вагань селянства й армії; суттєве розширення внаслідок проголошення царського маніфесту меж легальної політичної та культурної діяльності, помітне її пожвавлення та урізноманітнення; активізація процесу масової самоорганізації суспільства (утворення політичних партій, рад, профспілок тощо); поява в опозиційних сил легального офіційного каналу впливу на владу - думської трибуни.