Волинь

Волинь (Волинська земля)- історико-географічна область у північно-західній частині України в басейні притоки Прип'яті та верхів'я Західного Бугу. Назва Волинь походить від давнього городища Волинь поблизу Володимир-Волинського, яке згадується в літописах під 1018 р. Наприкінці VII - на початку X ст. тут жили племена дулібів, бужан і волинян. У X ст. найбільш відомими центрами Волинської землі стали Буськ, Луцьк, Червень, Белз, а згодом - Берестя, Дорогочин, Пересопниця, Холм, Кременець та ін.

Близько 988 р. великий князь київський Володимир Святославич заснував місто Володимир (тепер - Володимир-Волинський Волинської області), яке стало центром Володимиро-Волинського князівства. У XI-XII ст. Волинню володіли різні князі, в основному нащадки Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха. У середині XII ст. Волинська земля відокремилась від Києва. У 1099 р. володимиро-волинський князьРоман Мстиславич, оволодівши Галичем, об'єднав Галицьку і Волинську землі в єдине Галицько-Волинське князівство.

Після розпаду Галицько-волинської держави (1349 р.) збройна боротьба між Польщею і Литвою призвела до укладання в 1352 р. перемир'я, за умовами якого Волинь відходила до складу Литви. У 1366 р. Польща захопила Західну Волинь з містами Холм і Белз. У складі Великого князівства Литовського Волинь до 1452 р. зберігала статус князівства, але після смерті Свидригайла Волинське князівство було ліквідоване і перетворене на звичайну провінцію Литви. Після укладання Люблінської унії 1569 р. Польща захопила всю Волинь. На цих землях було створено Волинське воєводство. Незважаючи на сильну політику полонізації, на Волині активно розвивався національно-культурницький рух і розгорталася національно-визвольна боротьба.

Після трьох поділів Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.) Волинь, за винятком Кременецького повіту, була приєднана до Російської імперії. Землі Волині входили до складу спочатку Волинського намісництва (до 1795 р. - Ізяславського), а з 1797 р. - Волинської губернії (центр - Новоград-Волинський, з 1804 р. - Житомир).

У 1914-1918 pp. Волинь зазнала величезних матеріальних і людських втрат під час воєнних дій на її території. У роки українських національно-визвольних змагань 1917-1920 pp. Волинь часто ставала ареною боїв із польськими і більшовицькими окупантами. У травні 1919 р. Західну Волинь окупували польські війська, а Східну Волинь в 1920 р. - Червона армія. За умовами Ризького мирного договору 1921 р. східна частина Волині увійшла до УСРР, а західна - до Польщі.

Економічні й суспільно-політичні процеси, що відбувалися в 20-х-30-х pp. XX ст. у Східній Волині, були характерні для всіх українських земель у складі СРСР. Українське населення Західної Волині зазнавало численних утисків і переслідувань з боку польського окупаційного режиму. Польський уряд намагався розчленити її на окремі частини та реалізувати політику полонізації місцевого населення. Крім того, між Галичиною і Волинню був встановлений т. зв. «сокальський кордон», завданням якого було припинення політичних і культурних зв'язків між цими українськими територіями.

Внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 p. по суті було розв'язано Другу світову війну, поділено сфери впливу між двома тоталітарними режимами в Європі. 1 вересня 1939 р. гітлерівці розпочали окупацію Польщі. 18 вересня цього ж року в Луцьк вступили частини Червоної армії, згодом на приєднаних до СРСР землях Волині було встановлено радянську владу. 4 грудня 1939 р. було утворено Волинську область. Разом із такими діями, як впровадження української мови, розвиток системи освіти, охорони здоров'я на Волині розпочалися насильницька колективізація, а також політичний терор.