Українсько-Московська угода 1654 р

Визвольна війна послабила національний і соціальний гніт в Україні. Але вона не знищила його зовсім. Життя ж народу значно погіршилося. Тривалі руйнування під час військових дій, кількарічні неврожаї викликали голод. Поширились епідемії хвороб. В одному з листів московського посланця в Україні повідомлялося: «А в запорозьких містах говорять всяких чинів люди, що вони від війни і розрухи гинуть, кров ллється безупинно. За війною займатись хліборобством та косити сіно їм стало ніколи і тепер помирають вони голодною смертю».

У цих умовах гетьманському урядові потрібно було вжити рішучих заходів до відновлення господарства. Але воєнна обстановка змушувала Б. Хмельницького зосереджувати всю увагу на пошуках союзників для боротьби за свободу України. He припиняючи переговорів з польськими урядовими комісарами, гетьман розширив зв'язки з іншими державами. Застосовуючи дипломатію, Б. Хмельницький прагнув залучити їх до боротьби з Польщею. Він продовжував підтримувати зв'язки з кримським ханом, незважаючи на його зрадливі дії і грабунки. Разом з тим гетьман вів прямі контакти і з турецьким султаном. Богдан погоджувався прийняти зверхність султана і стати його «підручним» - васалом. Своєю грамотою у 1650 р. султан виявив прихильність гетьману і послав йому дарунки - як відзнаку зверхності. Султан обіцяв спонукати Іслам-Гірея надати Б. Хмельницькому воєнну допомогу проти Польщі. Тиск гетьмана через султана на Крим викликав невдоволення хана.

Зазнавши деяких невдач, гетьман все ж продовжував союзницькі зв'язки з Молдавією. Скориставшись війною Швеції і Семиграддя проти Польщі, Б. Хмельницький вступив з ними у переговори. Все це діялось наперекір забороні Білоцерківської угоди вести переговори з іноземцями.

В умовах активізації української дипломатії польсько-литовська шляхта прагнула відновити безроздільне панування в Україні й добитися припинення Б. Хмельницьким стосунків з іноземними державами. Загони і конфедератів і карателів посилювали криваві розправи над повстанцями і мирними жителями, грабуючи населення, створюючи обстановку терору. Польському урядові вдалося спровокувати на грабунки і татар.

Рятуючись від голоду і загрози винищення, трудовий люд України Шукав порятунку, переходячи московські кордони і селячись на території Слобідської України. Люди часто йшли туди цілими загонами і селами. У 1652 р. 2 тис. родин з Чернігівщини на чолі з полковником Іваном Дзиковським, переселилися на Слобожанщину і заснували Острогозький полк.

Пропонуючи у 1652 р. царю прийняти Україну під протекторат, Б. Хмельницький домагався від Москви дозволу в разі поразки Визвольної війни переселитися разом з військом на її землі. У відповідь на повторну пропозицію Б. Хмельницького щодо укладення українсько-московської унії, царський уряд став старанно готувати цей важливий політичний акт. У 1653 р. переговори Б. Хмельницького з Москвою стали особливо інтенсивними. Вони завершилися 7 жовтня 1653 р. рішенням Земського собору про прийняття України під протекторат Московії. У рішенні сказано, що «бояри і думні люди постановили, щоб великий государ, цар і великий князь Олексій Михайлович зволив гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке з містами їхніми і з землями прийняти під государеву високу руку ради православноїхристиянської віри і святих божих церков». Цар оголосив війну Польщі, а в Україну у кінці року відправив велике посольство, очолене боярином Василем Бутурліним.

Питання про унію України з Московською державою мала остаточно вирішити загальна козацька Рада, що зібралася у Переяславі 8 січня 1654 р. Тут стояв Переяславський полк, прибули полкова і сотенна старшина, козаки з усіх полків, представники різних верств населення з багатьох районів України. Народ зібрався на великій соборній площі. Посередині майдану стояли гетьман, генеральна старшина, полковники, сотники, духовенство. Над ними під вітром погойдувалися військові прапори та бунчуки. Коли гетьман почав промову, над великою площею запанувала тиша.

Хмельницький нагадав про велике горе українського народу, про гніт і знущання польської шляхти, про грабежі і вбивства від рук турецьких і татарських загарбників. Він поставив перед присутніми вибір - з ким бути: з королем, султаном, ханом чи з московським царем? У відповідь з юрби долинули різні вигуки. Але оскільки цар був православної віри, то більшість схилилася до рішення пристати на спілку з Москвою. Таким чином рада прийняла дуже важливе політичне рішення про перехід України під протекторат самодержавного східного царя, що стало фатальним і мало в подальшому трагічні наслідки для долі української державності.

Потім Б. Хмельницький, старшина й окремі учасники ради присягнули московському цареві у церкві. Під час прийняття присяги між Хмельницьким і боярином В. Бутурліним відбулася словесна сутичка. Гетьман зажадав, щоб перед присягою старшини і присутніх боярин також присягнув від імені царя, що він не видасть Україну Польщі, збереже права і вільності українського народу, буде захищати його від ворогів. Але Бутурлін відмовився присягати, пославшись на те, що московський цар самодержець і ніколи не дає присяги підданим. Обурившись, Хмельницький гордо заявив, що він відмовиться від союзу і покине храм. Проте Бутурлін наполягав, переконуючи Богдана, що таким є звичай московських царів. Врешті діватися було нікуди - Хмельницький присягнув, не одержавши взамін жодних гарантій.

Старшина збентежилася несподіваним поворотом справи, але, заспокоєна гетьманом, склала присягу царю разом з присутніми. Присягу згодом прийнято по всій Україні. Тоді ж у присутності старшини В. Бутурлін передав Б. Хмельницькому грамоту Олексія Михайловича, булаву, синій прапор, парадний одяг, а також подарунки генеральній старшині й полковникам.

Але не всі одностайно сприйняли Переяславську угоду як благо для України. Від присяги царю відмовилися полковники - вінницький Іван Богун, паволоцький Іван Суличич, уманський Йосип Глух, полковник Іван Сірко, київський митрополит Сильвестр Косов разом з найвищим духівництвом, низка вищих старшин козацького війська та представників міських магістратів. Вони справедливо вбачали нове лихо для України у приєднанні до кріпосницької і самодержавницької Москви. Зрештою, вони мали рацію, адже царські урядовці навіть договірні статті з Військом Запорозьким ніде не стали зачитувати.

Сукупність документів, за якими практично втілено рішення Переяславської ради про протекторат над Україною самодержавної Москви, увійшла в історію під назвою «Березневих статей». Це була низка кількаразових звернень гетьмана - «Статей Богдана Хмельницького», а також указів і жалуваних грамот царя. «Березневими» вони названі тому, що 14 березня 1654 р. ці документи остаточно схвалені й підписані царем у Москві.

Ще під час тривалих попередніх переговорів у відповідь на звернення Б. Хмельницького царський уряд через посланців запевняв, що в разі переходу України під протекцію московського царя за нею будуть збережені всі права і вільності, а також самоврядування і порядки, що існують на звільненій території. Особливо обумовлювалися вільності козаків.

Тепер, коли українсько-московська державна спілка стала дійсністю, у відповідності з «Березневими статтями» Україна вступала в союз із Московією на таких умовах. Московський уряд визнавав політичну автономію України як окремого державного утворення у союзі з Москвою із збереженням самоуправління, що склалося на той час. Збройні сили України (реєстр) складали 60 тис. козаків. Україна обирала гетьмана на козацькій чи народній раді з наступним схваленням царем. Українці обирали собі старшину, місцеву адміністрацію, збирали кошти на платню старшині та на утримання війська. Всі привілеї і права старшини, козаків, української шляхти залишалися непорушними, у володіння гетьмана передавалося Чигиринське староство. Цілком зберігалися права київського митрополита й української автокефальної (незалежної) православної церкви. За гетьманом зберігалися державні права мати зносини з усіма іноземними державами. Про стосунки з Польщею і Туреччиною доповідати цареві. Податки мали збиратися на місцеву адміністрацію та на місцеві потреби.

Так, після деякого хитання з приводу вибору союзника, Б. Хмельницький схилив старшину, козаків і весь народ до переходу України під владу московського православного царя, нав'язавши їм по суті чужий і неприродний політичний режим абсолютної монархії.

Внаслідок цього акту Україна на деякий час нібито одержала полегшення. Було покладено край жорстокостям кріпосницького гніту польської шляхти над трудовим населенням звільнених українських земель. Хоча селяни і далі виконували державні повинності, вони вже не були безправними. Панщина набагато зменшилася. Значна частина населення покозачилась і перейшла до стану вільних людей. Українські міста дістали право вільного розвитку, поширення ремесла, торгівлі. На звільнених землях ліквідовувалась унія й поширювалося православ'я, що викликало задоволення населення.

Здавалося, що Україна піддалась під благотворний вплив єдиновірної великої і сильної держави, що вона зможе відносно вільно розвиватися на основі широкої автономії, власного державного устрою і соціально-економічного благополуччя. Та насправді український народ потрапив в епіцентр тривалої жорстокої боротьби між сильними сусідніми ворогуючими державами і під владу не менш жорстоких завойовників, які прагнули, насамперед, розширити сферу володінь. У складі самодержавницької, кріпосницької Москви республіканська за змістом українська державність не мала жодних сподівань на майбутнє і перспективи подальшого розвитку. Включення до складу царських володінь економічно розвинутих українських земель господарське відстала Московщина розглядала з метою колоніального визиску, обмосковлення, нещадної експлуатації і пригноблення. Це наочно показали наступні події.