Грамоти

Грамоти (від грец. grmamata - читання і письмо) - найпоширеніша форма актових, справочинних, особових документів часів середньовіччя. За змістом грамоти можуть бути договірними, жалуваними, духовними, купчими тощо. За походженням розрізняють княжі, монастирські, приватні грамоти. Вони є цінним джерелом історії, зокрема України, починаючи з давньоруських часів. Оригіналів XII-XIII ст. залишилося небагато, серед них - жалувана грамота Мстислава Володимировича (бл. 1130 p.). З XIV ст. збереглися оригінали грамот князівЛева Даниловича, Кейстута. Любарта, Ольгерда, польських королів Казиміра, Владислава, ярлики хана Тохтамиша, молдавських воєвод та ін. Договірні грамоти, а також грамоти присяги XV-XVI ст. дають змогу дослідити історію стосунків між Україною, Литвою та Польщею. Наприк. XV - на поч. XVI ст. замість терміна «грамота» в Україні починає вживатися термін «лист». Кожна з грамот залежно від змісту мала свою назву. У книгах Литовської метрики понад 40 назв різних документів і грамот: привілей, оренда (жалувана грамота на оренду), вольность (звільнення від зобов'язань),данина(пожалування), осаження (грамота на заснування міста), тестамент (заповіт), угода, присяга, цедула тощо. Важливими джерелами з історії України є королівські та гетьманські універсали, папські булли й послання, маніфести й жалувані грамоти російських самодержців.

Нині багато офіційних, справочинних, правових документів зберігають зміст грамот. Це міжнародні заяви, комюніке, декларації, законодавчі акти, а також нотаріально оформлені документи, що регулюють майнові, громадські відносини між державними установами, підприємствами, товариствами, приватними особами тощо.