Цар

Цар — у слов'ян титул верховного правителя; походить від слова «цісар», яке означало «володар», «імператор» і відповідало титулу римських правителів. Пов'язане з ім'ям римського диктатора Юлія Цезаря (100—44 pp. до н. е.), уособлювало такі поняття, як «міцний», «могутній», «старший», «той, хто володарює, головує». У слов'ян почало вживатися як офіційне внаслідок суперництва Болгарської держави з Візантійською імперією в X ст., коли Симеон (893—927 pp.) першим із слов'янських правителів узяв титул «василевс» — «цар», рівний імператорському.

Із визначенням «Царя» почали ототожнювати государя, монарха, верховного правителя землі, народу чи держави (Цар земний під Царем небесним ходить, під Богом). Асоціювалося з необмеженим пануванням однієї особи. Слов'янським народам поняття «цар» стало відоме завдяки Кирилові та Мефодію, які переклали Святе Письмо старослов'янською мовою. В літописах наводяться відомості про те, що за часів татаромонгольського гноблення руські князі часто називали золотоординських ханів царями. На Русі офіційно титул царя взяв Іван IV у 1547 р.