Передумови та початок Національно-визвольної війни

Втілення у життя «Ординації» супроводжувалося новим наступом на Інтереси українського народу, посиленням гноблення. Нестерпна експлуатація селян набирала все більш жорстоких форм. Роботи на панщині стали частішими, до безлічі повинностей і плат додавалися високі державні податки. Свавілля і знущання над кріпаками стали системою, пани присвоїли право застосовувати жорстокі кари: селян забивали до смерті, а вони не мали права поскаржитись на пана до суду. Посполитому нічого не залишалося, як рятуватися втечею на Січ і козакувати.

He в кращому становищі була й міська біднота. Крім матеріального бідування, вона потерпала від соціального та політичного безправ'я і також шукала порятунку в єднанні з козаками. Переслідувалися і козаки, особливо ті, які жили в селах і хуторах. Терпіла й збідніла православна шляхта. Особливо великої шкоди населенню завдавали численні загони польських шляхетських конфедерацій (спілок, об'єднань), що ходили по країні, грабували людей, руйнували чи спалювали житла, убивали жителів.

Православні українці зазнавали релігійних переслідувань. їх насильно окатоличували, навертали в унію, а непокірних жорстоко карали. Українські звичаї, культура переслідувалися владою. Вищі посади моглизаймати лише польські урядовці, документи примушували писати виключно польською мовою. Українські православні школи закривали. Тяжкий національний гніт викликав справедливе обурення всього народу України. Як писав літописець Самовидець, причина війни є «від ляхів на православ'я гоніння і козаків обтяження».

Щоб приборкати Запорозьку Січ та ізолювати її від України, уряд зміцнив фортецю Кодак, розширив її залогу. На самій Січі розташували численне урядове військо. Козакам, які не корились владі, доводилося відступати далі в пониззя Дніпра. Здавалось, що волелюбні сили українського народу зломлені. Період 1638-1648 pp. польські шляхетські історики пізніше назвали «десятиліттям золотої тиші».

Проте це було затишшя перед бурею. На початку 1648 р. вибухнула велика Визвольна війна, що продовжувалася майже 9 років. Вирішальною силою її стали запорозькі, реєстрові та городові козаки і найбільш гнане і пригноблене українське селянство. Вони винесли основний тягар багатолітньої боротьби за соціальне і національне визволення, прагнучи звільнитися від іноземного панування, ліквідувати соціальний гніт, знищити кріпацтво і створити власну українську державу, засновану на справедливих засадах, що змогла б захищати їхні інтереси. Міські низи, які страждали від гніту магнатів-державців і багатіїв міст, активно вступили у війну, постійно допомагаючи повстанській армії.

Загони козаків і селян спочатку були слабо озброєними і вели бій сокирами, косами, ціпами, вилами, киями. Проте, виявляючи зразки мужності, відваги і героїзму, вони успішно громили війська уряду та захоплювали зброю. За допомогою козаків селяни швидко оволоділи в боях військовим мистецтвом. Козаки стали найкраще озброєною і цементуючою силою армії повстанців.

Трудове населення України боролось проти національного гноблення, релігійних переслідувань, проти приниження людської гідності. Свою мету мали у війні й багаті прошарки населення України - місцева шляхта, православне духовенство, купці, патриціат. Вони також хотіли повалити польсько-шляхетський гніт, припинити релігійні переслідування, розбої конфедератів. За характером війна була національно-визвольною і антикріпосницькою.

Щоб протистояти численному і добре озброєному війську великої держави, якою була Річ Посполита, потрібно було створити дієздатну, бойову і сильну народну армію. Краще за всіх це зрозумів видатний полководець і державний діяч України Богдан Хмельницький, котрий очолив Визвольну війну.

Зиновій-Богдан Михайлович Хмельницький народився 27 грудня 1595 p., ймовірно, у Чигирині, у родині дрібного українського православного шляхтича, одруженого на козачці. Перебуваючи чигиринським підстаростою, батько купив неподалік міста хутір Суботів, що перейшов у спадщину Богдану і став місцем проживання його рідні. Здобувши освіту у вищих школах Києва та Львова, Богдан, поряд з українською і старослов'янською, володів латинською, польською, турецькою і татарською мовами. Він добре знав світову історію, географію, право. Але найбільше талант Хмельницького виявився у військовій справі. Він рано почав супроводжувати батька в походах проти турецько-татарських агресорів. У 1620 p., коли польські війська зазнали поразки від турків під Цецорою, Михайло Хмельницький загинув у битві, а Богдан потрапив у полон, з якого був викуплений матір'ю лише через два роки. У полоні, за його ж словами, він зазнав «лютої неволі».

Б. Хмельницький брав участь у селянсько-козацьких повстаннях 20-ррXVII ст., у бою під Кумейками. У 1637 р. він уже займав високу посаду писаря реєстрового козацького війська. У 1638 р. Б. Хмельницький у складі козацької делегації їздив до Варшави, щоб добитися від короля відновлення скасованих «Ординацією» привілеїв реєстровців. Але самого Xмельницького за участь у повстаннях понизили до посади чигиринського сотника. Поступово до Богдана приходить слава одного з найталановитіших козацьких ватажків. Його ім'я стає відомим і за межами України. Тому за порадою французького посла в Польщі графа де Брежі, весною 1645 р. Б. Хмельницький як здібний полководець був запрошений Людовиком XIV на переговори до Франції, щоб домовитися прo виступ загону козаків на службу королю у Тридцятилітній війні. За деякими даними, такий загін на чолі з Богданом Хмельницьким та полковником Іваном Сірком восени 1645 р. уже був у Франції і брав участь у бойових операціях на березі Па-де-Кале під фортецею Дюнкерк проти іспанських військ.

У квітні 1646 р. Б. Хмельницький бере участь у нараді козацьких старшин при королі Владиславі IV. Йшлося про формування великого козацького війська для походу на Туреччину. Коли інші відмовилися, то Богдан зголосився очолити і зібрати військо. Але магнати запідозрили, що Хмельницький готує військо не для походу, а для повстання проти Польської Корони, і згодом урядовці заарештували Богдана. А один з них, чигиринський підстароста Даніель Чаплинський, захопив і спалив хутір Суботів та поглумився над його родиною.

У кінці 1647 р. звільнений з-під арешту друзями, яких очолив полковникМихайло Кричевський, Б. Хмельницький із сином Тимошем і невеликим загоном реєстровців відправився на Січ, де збиралися невдоволені польським гнітом. На початку 1648 р. козаки, які скупчились у Пониззі Дніпра, організовані Б. Хмельницьким, повстали і звільнили Запорозьку Січ від польського гарнізону. Запорожці обрали Богдана гетьманом, і він закликав козацтво до священної визвольної війни.

Із Січі гетьман Богдан Хмельницький розіслав по Україні листи-універсали, якими пропонував народу підійматися на боротьбу проти нестерпного гніту, кривд і знущання польських загарбників. 3 Київщини, Волині, Поділля і Лівобережжя на заклик Богдана на Січ ішли численні загони козаків і селян. Весною тут зібралося ціле військо, серед якого був і полк під командуванням хороброго запорожця Максима Кривоноса. Щоб посилити армію і захистити тили, Богдан Хмельницький поїхав до Криму й уклав союз з кримським ханом проти Польщі. Для певності угоди Богдану довелося залишити у Бахчисараї заручником сина Тимоша.

Дізнавшись про повстання на Січі, уряд Польщі вислав до України 20-тисячне військо коронного гетьмана Миколи Потоцького і польного гетьмана Миколи Калиновського. Їм наказано задушити виступ за порогами, у Січі, не допустивши поширення в Україні. Коронний гетьман ще не усвідомлював сили і розмаху повстання, тому вислав проти Хмельницького добірний авангардний шеститисячний загін жовнірів на чолі з сином Стефаном. На допомогу йому по Дніпру човнами відпливло чотири тисячі реєстровців під командою старшин Ілляша Караїмовича та Івана Барабаша.

Війська Хмельницького й Стефана Потоцького зустрілися на річці Жовті Води. Бої тривали 4-8 травня 1648 р. Напередодні сутички до українського війська прибув кінний загін кримських татар Тугай-Бея. До повстанців приєдналися і реєстровці, які біля Кам'яного Затону на Дніпрі зупинили байдаки, повстали на чолі з Филоном Джалалієм, убили I. Караїмовича, I, Барабаша й інших прихильників шляхти, а самі відправилися на допомогу війську Хмельницького.

На обраній Богданом позиції десятитисячне повстанське військо і кілька тисяч союзників-татар 6 травня пішли у рішучий наступ на жовнірів. He витримавши навального натиску, урядові війська вирішили скористатися нічною темрявою для відступу. Та українці й татари з грімким наступом увірвалися до табору противника і почали винищувати вороже військо. Більша частина жовнірів була перебита, а решта, у тому числі й Стефан Потоцький, потрапила в полон.

Розпочавшись Жовтоводською битвою, Визвольна війна українського народу показала здатність повстанців здобувати перемоги над урядовими військами. У битві виявилися виключний героїзм, наступальний порив повсталих і військовий талант Богдана Хмельницького. Жовтоводська перемога активізувала розгортання народної війни. У травні 1648 р. повстанські війська взяли в облогу Кодак. 1 жовтня фортеця капітулювала. Богдан Хмельницький передав ії козакам.

Отримавши звістку про поразку Стефана, Микола Потоцький наказав польській армії відступити до Корсуня і замкнутися там у добре укріпленій фортеці. Хмельницький розумів, що вибити поляків із замку буде дуже важко. Тому довелося піти на хитрість. Він підіслав до ворогів козака, який, незважаючи на тортури, твердив одне: «До Корсуня вже підходить величезне козацько-татарське військо». Хоча воно й не перевищувало 15 тисяч чоловік, переляканий Потоцький дав наказ урядовим військам відступати далі на захід.

А тим часом козаки на шляху відступу біля Горіхової Діброви влаштували пастку: викопали рови, зробили завали зрубаними деревами, замаскували артилерію, зробили засіки. Відступаючі польські війська 16 травня 1648 р. потрапили в підготовану засідку. Оточені загонами Хмельницького, Максима Кривоноса та Тугай-Бея, вони зазнали нечуваного досі розгрому. Весь обоз і артилерію захопили повстанці. У полон потрапили обидва гетьмани - М. Потоцький і М. Калиновський. «Тоді козаки ляхів доганяли, - говориться в народній думі, - пана Потоцького піймали, як барана зв'язали та перед Хмельницького-гетьмана примчали «Гей, пане Потоцький! Чому у тебе й досі розум жіноцький?». У результаті перемоги козаки взяли в полон багато ворогів, захопили 41 гармату, що зміцнило повстанську армію.

Перші перемоги окрилили козаків і сприяли поширенню Визвольної війни по Україні. «Висипався хміль із міха та наробив ляхам лиха», - говорили у народі. Військо Хмельницького щодня зростало. До нього йшли не тільки українські селяни та міщани. Були тут і московіти, і білоруси, і поляки. їх об'єднувала спільна боротьба з соціальним гнітом. Ремісники міст України допомагали повсталим гарматами, рушницями, порохом, шаблями.

На кінець літа 1648 р. багатотисячна повстанська армія визволила
Лівобережжя і значну частину Правобережжя. Повстання охопило Bo­линь, Поділля, Галичину, Прикарпаття.