Козацтво

Козацтво - з кінця XV ст. збірна назва козаків в Україні та в порубіжних країнах. Українське козацтво - видатне явище в європейській історії. Слово «козак» тюркського походження, у перекладі воно означає «вільна людина». Унікальність українського козацтва полягає в тому, що воно стало окремим суспільним станом із визначеними правами й мало свою територію, незалежну від державної адміністрації.

Зміст:
1. Основні чинники, які створювали умови для появи і формування козацтва.
2. Основні причини виникнення козацтва.
3. Виникнення реєстрового козацтва.
4. Неоднорідність козацтва.


1.Основні чинники, які створювали умови для появи і формування козацтва. Основними чинниками, які створювали умови для появи і формування козацтва, були:

  • а) існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжні між хліборобською та кочовою цивілізаціями;
  • б) досвід освоєння південних територій уходниками, бродниками та іншими;
  • в) поява значної кількості людей, які внаслідок погіршення умов життя, зростання повинностей та податків, прагнули переселитися на нові землі у пошуках кращої долі.

2.Основні причини виникнення козацтва. Основними причинами виникнення козацтва були:

  • а) зростання великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізацію нових земель;
  • б) посилення феодальної експлуатації з боку польських і литовських феодалів, шляхти, прогресуюче закріпачення селян;
  • в) політика полонізації українського народу, наступ католицької церкви на права православної, посилення релігійного гніту українців;
  • г) зростання зовнішньої загрози, нагальна потреба захисту від турок і кримських татар.

Перші згадки про козацтво датуються XIII ст. Ще за часів Русі (Київської Русі) літописи згадували про існування на кордоні руських земель і кочового Степу бродників і берладників - вільних людей, які не підкорялися князівській владі і жили, зокрема, за рахунок здобичі від набігів на половців і візантійські володіння. Однак надалі це традиційне для місцевого населення заняття було перервано татаро-монгольською навалою. Як нова соціальна верства суспільної ієрархії козацтво формувалося водно-час зі шляхтою протягом ХУ-ХУІ ст. Фактично майже до кінця XVI -ст. термін «козацтво» фіксував не соціальний статус, а спосіб життя, рід занять.

3.Виникнення реєстрового козацтва. У 1572 р. польський король Сигізмунд II Август видав універсал про утворення найманого козацького формування. 300 козаків було прийнято на державну службу, записано у реєстр (список) і дістало правовий статус регулярного війська. I хоча ця дія мала на меті розкол козацтва, намагання використати частину його сил в інтересах Польської держави (наприклад захист її кордонів), все ж вона започаткувала два важливі суспільні процеси:

а) утворення реєстрових збройних формувань;

б) легітимізацію козацького стану - юридичне визнання прав та обов'язків козацтва як соціальної верстви.

4.Неоднорідність козацтва. На початку XVII ст. козацтво як соціальна верства населення не було однорідним:

  • а) реєстрове (городове) козацтво - заможні, привілейовані козаки, які перебували на державній службі в Речі Посполитій;
  • б) запорозьке (низове) козацтво - козаки, які проживали в пониззі Дніпра в межах військово-політичної організації Запорозької Січі;
  • в) нереєстрове козацтво, яке виникло внаслідок самовільного «покозачення» і, не маючи офіційно визначеного статусу, вело козацький спосіб життя в прикордонних районах;
  • г) паланкове козацтво; паланкові козаки - сімейні козаки, які проживали на хуторах і зимівниках, належали до певної паланки.

Незалежно від того, до якої верстви належали козаки, вони завжди боролися за свої одвічні права та привілеї -вільності: вільно обирати старшину, мати власний суд, не сплачувати податків, проживати на всіх державних і приватних землях, полювати і рибалити в пониззі Дніпра, варити пиво й виробляти горілку, не сплачуючи за це державні податки, вільно ділити спадщину померлих козаків, ходити в морські та сухопутні походи проти турків і татар, найматися на службу до іноземних монархів.