Реєстри козацькі

Реєстри козацькі — списки (компути) козаків, переважно реєстровців, окремих частин або всього Війська Запорозького у XVI— XVIII ст. Складання військових реєстрів було повсякденною практикою в багатьох європейських державах і країнах, зокрема в Україні. Ведення козацьких реєстрів почалося з виникнення реєстрового козацтва, тобто такого, яке офіційно перебувало на службі Річі Посполитої, маючи за це певні права, привілеї і грошові винагороди. Перші спроби сформувати реєстрове військо козаків припадають на першу пол. XVI ст., часи правління королів Зигмунта І та ЗигмунтаАвгуста. Однак тільки король Стефан Баторій остаточно сформував реєстрове військо (грудень 1578 р.) і, очевидно, тоді було складено список козаківреєстровців. Зберігся реєстр тільки одного з козацьких полків, який повернувся з походу проти Московської держави (1581 р.). До нього було внесено 530 імен і прізвищ козаків, на чолі яких стояв відомий військовий діяч Ян Оришовський. 30 козаків становили його особисту роту, а 500 поділялися на десятки, очолювані отаманами. Аналіз імен і прізвищ свідчить, що більшість козаків мали українське походження. Досить великою була частка білорусів і прибалтів. Це пояснюється тим, що втрати, понесені під час боїв у Прибалтиці й Білорусі, козацький полк поповнював місцевими жителями.

Практика складення реєстрів козаків (не тільки реєстровців, а й усього Війська Запорозького) існувала й пізніше. Так, за свідченням київського митрополита Іова Борецького, у генеральній раді в Кагарлику (червень 1621 р.) брало участь 50 600 «переписаних мужів». Зберігся стислий компут Війська Запорозького, складений 1621 р. під час Хотинської війни. У ньому названо імена полковників і визначено чисельність козаків у 41520 душ. Улітку 1623 р. відбулася рада між Корсунем і Богуславом, де тільки з п'яти міст було переписано 14 тис. осіб, а за припущенням очевидця, в цій раді могло взяти участь бл. 140 тис. козаків.

Єдиним повним і збереженим козацьким реєстром є той, що був створений за рішенням Зборівського миру (1649 р.) протягом осені 1649—поч. 1650 pp. Він містить 40 358 козацьких імен та прізвищ, розписаних за полками й сотнями. Цей реєстр укладався спочатку в сотнях, потім у полках, а генеральне зведення відбулося в Чигирині на поч. 1650 р. Ця робота проводилися насамперед Богданом Хмельницьким, Іваном Виговським, генеральним обозним І. Чорнотою, генеральними осавулами Д. Лисовцем (Лисянським) та М. Лученком, можливо й Т. Хмельницьким. Було створено два оригінали реєстру, один з яких залишився в Чигирині (копію з нього було внесено до київських гродських книг наприк. березня 1650 p.), а другий, писаний рукою Івана Виговського, був направлений королеві Яну Казимиру. Саме цей реєстр дійшов до нашого часу і нині зберігається в РДАДА (Москва) у ф. 196 за № 1691. Копія початкової частини, яка дає змогу реконструювати деякі дефекти оригіналу, зберігається в ЦДІА України в Києві (ф. 1230, on. 1 № 348). Реєстр 1649—1650 pp. є унікальним джерелом. Він, зокрема, містить абсолютно точні відомості про адміністративно-територіальний поділ Української держави, структуру і склад ядра української армії, чітко засвідчує, що основна маса козаків була українцями за походженням. Неукраїнські прізвища (молдавські, грузинські, вірменські, татарські, німецькі та ін.) становлять незначну частину ядра Війська Запорозького. Реєстр є неоціненним джерелом для вивчення Національно-визвольної війни українського народу 1648— 1654 pp., української генеалогії та ономастики. Однак він охоплює не більше 25 % повстанського війська і не враховує всіх українських земель. Великі перспективи відкриваються при порівнянні цього реєстру з іншими джерелами подібного типу.

Хоча ще не знайдено реєстру Війська Запорозького, складеного за умовами Білоцерківського миру (28. 09. 1651 p.), однак певні відомості можна дістати, зіставивши реєстр 1649—1650 pp. з присяжними (записними) книгами 1654 р. Білоцерківського та Ніжинського полків (інші ще не виявлені). Реєстри (компути) складалися й пізніше, останнього часу активізувалися їхній пошук і дослідження.