Київська Русь в роки князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого, їх діяльність та реформи.

З давніх часів у науці йдуть суперечки навколо питання, яким був соціально-економічний лад Давньоруської держави. Досліджено, що вона в ІХ-Х ст. ще не знала станового устрою, тому можна назвати першу руську державу надплемінною. В цей історичний період влада не лише відокремилася від народу (одна із ознак державності), а й піднялася над самою племінною верхівкою і стала успадковуватись. Деякі сучасні вчені дають вдале визначення форми державності Київської Русі ІХ-Х ст. як дружинної, адже владний прошарок складався з верхівки княжої дружини, що тривалий час утворювала примітивний адміністративний апарат. Ця форма державності закінчується на добі князювання Володимира Святославовича.

На другому етапі (кінець Х – середина ХІ ст.) відбувається піднесення Київської Русі, завершується формування її терито-рії, проводяться державні реформи, закладається руський кодекс правових норм, активізуються міжнародні контакти.

Найвидатніші правителі цьго періоду князі Володимир Святославович та Ярослав Володимирович Мудрий.

Володимир Великий та його реформи.

Володимир Великий (980–1015рр.) – один з найяскравіших політичних діячів європейського масштабу. Він, використавши міжусобну боротьбу за владу двох своїх братів – Олега і Ярополка, заручившись підтримкою варязької дружини, в 980 р. став великим київським князем.

Князювання Володимир розпочав з того, що посадив намісниками своїх дружинників у багатьох містах Руської землі. Він завершив тривалий процес формування території Київської держави: у 982 р. – підкорив остаточно в’ятичів, у 984 р. – радимичів, походом 981 р. повернув Перемишль і Червенські міста, відновив західні кордони Русі. В 988 р. Володимир провів адміністративну реформу, за якою вождів племінних об’єднань замінили в різних містах держави сини Великого князя. Цим самим було знищено сепаратизм племінної верхівки і забезпечено єдність Русі. В результаті реформи зміцніла система державної влади на місцях.

За Володимира завершився процес формування державної території. Київська Русь перетворилася в найбільшу європейську державу, яка простяглася від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного і Азовського морів. Велику увагу князь Володимир приділяв захисту рубежів держави від нападу степових кочівників, особливо печенігів з півдня. Він почав будувати нові міста (порубіжні) і заселяти їх сильними і вправними воїнами. Наприкінці Х ст. створив величезну і складну систему валів, фортець, укріплених міст, що мала захистити Русь від ворогів.

Внутрішня політика Володимира була пов’язана з реформами. За його князювання було введено відразу декілька реформ:

  • адміністративна, коли Володимир призначив на столи місцевих князівств своїх синів, довірених бояр та дружинників, що призвело до більшої консолідації держави навколо Києва;
  • військова, націлена на ліквідацію племінних військових утворень та їхнє заміщення сильною армією, яка підпорядковувалась київському князеві;
  • юридична – з’явився «Устав землений». Це перший в історії держави звід законів, він був усним;
  • грошова – Володимир першим з руських князів почав карбувати власні гроші. Втім створення державної валюти було спрямоване не на регуляцію монетного обігу, а на презентацію країни на міжнародній арені як могутньої і самобутньої;
  • релігійна реформа, що являла собою прийняття монотеїстичної віри стала одним з головниз досягнень Володимира Великого. Запровадження християнства призвело до зміцнення зв’язків з країнами цивілізованого світу, стрімкого культурного, освітнього, наукового розвитку Київської Русі.

Християнство стало офіційною державною релігією на Русі з 988 р. після хрещення Володимира Великого, яке відбулося в Херсонесі. Християнство, по-перше, зміцнило міжнародний авторитет Київської Русі, по-друге, вивело Київську Русь в число передових європейських країн, по-третє, сприяло розширенню економічних і культурних зв’язків, по-четверте, стимулювало розвиток писемності, літератури, архітектури, мистецтва, по-п’яте, сприяло об’єднанню населення Київської Русі під проводом єдиного князя, намісника Бога на землі.

Отже, князя Володимира можна назвати першим реформатором на Русі (крім адміністративної, він провів і судову реформу). Київська Русь за часів Володимира Великого досягла значного прогресу у різноманітних галузях: поліпшилися зв’язки з сильними країнами середньовічної Європи, зокрема Візантійською імперією, внутрішня політика, спрямована на захист кордонів та об’єднання держави, мала величезний успіх, прийняття християнства спричинило розвиток освіти, науки, мистецтва, архітектури. За його правління родоплемінне суспільство стало переростати в ранньофеодальне. Правління Володимира поклало початок епосі найбільшого розквіту давньоруської держави.

Ярослав Мудрий і його князювання.

Ярослав Мудрий (1019–1054). Після смерті Володимира між його синами розпочалася жорстока боротьба за владу. Старший син Володимира Святополк убив своїх братів Бориса, Гліба і Святослава. Вирішальна битва між двома претендентами на київський престол Святополком і Ярославом відбулася на весні 1019 р. на річці Альті, вона закінчилась перемогою Ярослава. З братом Мстиславом, який князював у Тмуторокані, питання про поділ сфер впливу Ярослав вирішив мирним шляхом, запропонувавши йому землі дніпровського лівобережжя з Черніговом. Після смерті Мстислава 1036 р. Ярослав остаточно об’єднав Русь.

Першочерговим завданням Ярослава Володимировича, так само, як і його батька, був захист рідної землі від печенігів. Він продовжив справу фортифікування південних рубежів держави, будував нові міста (Юр’їв, Корсунь та ін). В 1036 р., коли величезна орда печенігів прорвала укріплення і оточила Київ, Ярослав зібрав велике військо і вщент розгромив ворога, відігнавши його назавжди від рубежів Руської землі. Одночасно Ярославу Мудрому довелося дбати про захист західних кордонів: відвойовувати у польських феодалів землі, загарбані Болеславом Хоробрим 1018 р., звільнити від поляків волинське місто Белз, разом з Мстиславом відвоювати і возз’єднати з Давньоруською державою 1031 р. всю Червену Русь.

У зовнішній політиці Ярослав Мудрий віддавав перевагу методам дипломатичних зв’язків, підкріплюючи їх династичними шлюбами. Сам князь був одружений з дочкою шведського короля Інгігердою, його дочка Анна була дружиною французького короля Генріха І, Єлизавета – норвезького короля Геральда Сміливого, Анастасія – угорського короля Андрія. Сини Ярослава Мудрого Із’яслав, Святослав і Всеволод завдяки шлюбам скріпили дружні стосунки Київської Русі з Польщею, Німеччиною і Візантією.

Важливі заходи здійснив Ярослав у справі внутрішньої організації своєї держави. За його часів було остаточно зламано місцевий сепаратизм, стабілізувались територія і кордони, вдосконалився державний апарат, збір данини. Ярослав Мудрий приділяв велику увагу церкві, намагаючись забезпечити незалежність церковної ієрархії від Візантії, в 1039 р. заснував митрополію в Києві, а в 1051 році призначає главою руської церкви Іларіона. В столиці держави діяло 400 церков. Він розбудував Київ - звів Золоті Ворота, собор св. Софії. Прославився Ярослав Мудрий і виданням “Руської правди” – першого кодексу законів. Він піклувався про розвиток освіти, науки, мистецтва. Розвивалась економіка країни. Лише у Києві працювали ремісники більш як 60 спеціальностей. Столиця стала торговельним центром не тільки Київської Русі, а й Східної Європи.

Отже, за Ярослава Мудрого Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту і могутності. Вона стала в один ряд з передовими країнами середньовічного світу. Завершилось формування території, зміцніла і утвердилась централізована влада князя, відбулася заміна родоплемінного поділу суспільства на територіальний, проводилась активна реформаторська діяльність, закріплена в писаному кодифікованому праві, ширше використовувались дипломатичні методи вирішення міжнародних проблем.

виды тоталитарного режима