Просвітництво

Просвітництво — термін для позначення періоду в європейській історії безпосередньо перед Великою французькою революцією 1789 p., а також видатного культурного феномену, який приблизно припадав на серед. XVIII ст. Предметом головної уваги цього часу було критичне дослідження попередньо прийнятих принципів та авторитетів у політиці, релігії та в науці. Для просвітництва було характерним заперечення всевладдя державита церкви, прагнення до звільнення людини від станових і релігійних обмежень. Найважливіші джерела просвітницьких ідей — британський емпіризм і лібералізм(зокрема, ідеї Ф. Бекона, Т. Гоббса, Дж. Локка, І. Ньютона), французький гуманізм, раціоналізм і скептицизм (Ф. Рабле, М. Монтень, Р. Декарт, П. Бейль) та певною мірою ідеї Б. Спінози та Г. В. Лейбніца. Письменники та реформатори-практики просвітництва найчастіше виступали на захист таких положень, як конституціоналізм та ефективність в управлінні, експерименталізм у науці; деїзм, раціоналізм чи скептицизм у релігії; утилітаризм в етиці.

Великого поширення набув оптимізм щодо віри у світський прогрес і можливості розвитку. Його типовою формою було переконання в тому, що людський рід здатний до нескінченного вдосконалення шляхом поліпшення освіти, фізичного й соціального оточення. Природу, сприйману зазвичай ідилічно, ставили за взірець для наслідування в усьому з тим підтекстом, що всі лиха випливали з неспроможності людей, чи то внаслідок незнання, чи ігнорування законів природи, наслідувати природний лад. Така неспроможність здавалася переважно спричиненою упередженістю чи забобонами, навмисно виплеканими королями, аристократією, священиками, тим, кому було вигідно жити за умов існуючого ладу. Просвітителі вірили у всезагальне людське щастя, що й було однією з цілей їхніх ідейних пошуків.

І. Кант поставив питання: «Що таке Просвітництво?» — і відповів: це вихід людини із «самонав'язаного неповноліття», тобто прихід до зрілості людського розуму. Вважалося, що ця новонабута зрілість зробить застарілою та шкідливою практично всю сукупність успадкованих традицій і вірувань, які мали зберігатися тільки тією мірою, якою могли пройти випробування критичним розумом або якою була б доведена їх суспільна корисність. Переконання в тому, що люди були не тільки добрі від природи, а й налаштовані на співпрацю, лягло в основу космополітизму, проілюстрованого висловом Б. Франкліна: «Людство — моя країна; я — громадянин світу». Доброзичливість і взаємодопомога вважалися такими, що випливають з природних імпульсів розумних істот, не зіпсованих забобонами.

Практичними наслідками цих переконань були успішна кампанія за скасування міжнародної торгівлі рабами, а також важливі реформи, спрямовані на послаблення жорстокості кримінального права й гуманізацію в'язниць. В економіці протекціоністські теорії меркантилізму (засновані на систематичному державному контролі торгівлі та промисловості) були відкинуті на користь доктрин невтручання, розроблених А. Смітом у його праці «Дослідження про природу і причини багатства народів». Він та інші мислителі переконували, що, оскільки кожна особистість найкраще може судити про свою користь, то однаковою мірою у спільних та приватних інтересах вірно те, що кожного належить залишити настільки вільним, настільки це потрібно для пошуків ефективності, яку уможливили спеціалізація та розподіл праці. Таким чином максимізувалися приватні прибутки, а також національне багатство. Просвітництво зумовило визначальний поворот у мисленні освічених верств в усіх країнах західного світу. Але найбільшими його центрами були Нідерланди, Франція, Англія та Німеччина. Провідним був французький, де обговорення нових ідей та інститутів було найдокладнішим та найкритичнішим. Абсолютна монархія, класові привілеї.

Цензура, юридична сваволя та несправедливість, корумпованість і неефективність уряду, догматизм у науці, фанатизм, нетерпимість та переслідування в релігії стали головними об'єктами критики філософів. Найвпливовішими з них були Ф. М. Вольтер, Ш. Монтеск'є, Д. Дідро, Ж. Л. Д'Аламбер, Ж. Ж. Руссо, К. Гельвецій, П. Гольбах та Ж. А. Кондорсе. Погляди цих людей поширювалися за кордоном у книжках, памфлетах, п'єсах, навіть словниках, особливо у великій «Енциклопедії, або Тлумачному словнику наук, мистецтв і ремесел», виданій у 35 томах за редакцією Д. Дідро та Д'Аламбера (1751—1772 pp.). Це видання було результатом вільного дослідження природи і суспільства з позицій розуму і водночас програмою буржуазних реформ. Просвітителі виступали за рівність усіх перед законом, право кожного на звернення до вищих органів управління, за позбавлення церкви світської влади, недоторканність власності, гуманізацію карного права, підтримку науки й техніки, свободу друку, аграрну реформу, справедливе оподаткування.

Коли Велика французька революція намагалася реформувати монархію в 1789 p., її лідери черпали натхнення та конституційні ідеї безпосередньо з публікацій філософів. В Америці ті самі ідеї були втілені в джефферсонівській Декларації незалежності й у федеральній Конституції та Біллі про права.