Українські громади

Незважаючи на те, український рух зростав по різних містах України і поза нею. Де були більші скупчення українців, почали основуватися т. зв. Громади, які гуртували у своїх рядах свідомих українців, переважно студентів. Громади провадили національно-культурну та громадсько-політичну працю в межах Російської імперії. Перша така громада виникла в Петербурзі, де було багато української інтелігенції, яка цікавилася українськими справами. До неї належали історик Микола Костомаров, письменник Пантелеймон Куліш, поет Тарас Шевченко, колишній організатор Кирило-Методіївського Братства Василь Білозерський та ін. Білозерський за фінансовою підтримкою українських поміщиків Василя Тарновського та Григорія Галагана видавав літературно-науковий журнал "Основа", що в 1861—1862 pp. і був осередком українського національного руху.

Журнал виходив українською та російською мовами й коло нього гуртувалися найкращі уми України. Утверджуючи самобутність української національності, її риси, "Основа" стверджувала право широкого розвитку української національної культури в усіх її сферах і проявах1. Журнал сприяв розвиткові національної свідомості та став неофіційним речником українського національного руху. Він мав великий вплив на культурний і літературний процеси і через те посідає важливе місце в історії української культури. На жаль, доноси, переслідування цензури, а за тим і фінансові труднощі, примусили видавців припинити видання журналу у листопаді 1862 р.

Особливо пам'ятно записав своє ім'я в історії українського руху в ділянці культури, а зокрема в релігійному русі Пантелеймон Куліш, який переклав українською мовою Св. Письмо. Почав він цю працю в 1860 р. і, незважаючи на досить несприятливі умови, не тільки довів її до кінця разом із професором Віденського університету Іваном Пулюєм, визначним фізиком і винахідником, родом з Галичини, але здійснив це видання. "Новий Заповіт" вийшов 1880 p., а згодом коштом Британського Біблійного Товариства побачила світ і ціла українська Біблія. "Тим була сповнена давня мрія прихильників української культури і поступу народу", — писав Михайло Грушевський.

Український національний рух захопив не тільки українців, але навіть і частину молоді зі спольщених уже шляхетських родів Правобережжя, яка почала вивчати історію України, її народний фольклор і мову. На чолі цього руху стали Володимир Антонович, Тадей Рильський та Борис Познанський. І якраз ці люди почали заперечувати польські твердження, що мовляв, Правобережжя це частина Польщі, що український народ є віткою польського народу, а його мова — діалектом польської мови. Цей рух відомий в історії під назвою "українофільство".

Полякам не легко було з тим погодитися й вони згірдливо назвали ту групу "хлопоманами" й закидали їй зраду польських інтересів і ренегатство. У відповідь на те Володимир Антонович опублікував на сторінках журналу "Основа" свою статтю під заголовком "Сповідь", в якій заявив, що шляхтичі-поляки, які живуть в Україні й хочуть бути чесними зі собою, мають тільки два можливі шляхи: перший, повернутися до українського народу, якого колись зреклися їхні предки. Працею і любов'ю вони повинні спокутувати за кривди, заподіяні тому народові, який виховав багато поколінь шляхетських колоністів, які визискували його працю і в заміну за те відплачувалися тому народові презирством та зневагою. Вони знущалися над ним, зневажали його релігію, звичаї, мораль.

Другий шлях — це залишитися зайдами-паразитами, визискувачами українського народу й ворогами його національного розвитку. Отже, маючи до вибору цих два шляхи, Антонович вибрав перший шлях — повернувся до віри предків і працював для добра свого народу.

У другій половині XIX ст. осередком українського національного руху знову став Київ, де було багато видатних українських учених і студентів університету. Вони часто зустрічалися і в 1861 р. з тих зустрічей постала "Громада", яка на початку не мала жодних організаційних форм, ані якоїсь політичної програми. У 1862 р. київська "Громада" нараховувала понад 200 осіб і заявила, що єдиний обов'язок її членів, як людей, що встигли дістати вищу освіту, полягає в тому, щоб ужити всіляких заходів до надання народу можливостей придбати освіту, усвідомити себе, свої потреби, уміти заявити їх, словом, внутрішнім своїм розвитком стати на той ступінь, на який він поставлений законом. Отже, в засаді київська, як і всі інші громади, присвячувала всю свою увагу культурній роботі, організації недільних шкіл з навчанням української мови, українських концертів, видаванню підручників і творів красного письменства тощо.

Основним завданням громади було ширити освіту серед українського народу та ставати в обороні його гідності і прав. До політики Громада і не вмішувалася, зате старалася впливати на земства, щоб вони закладали школи, а також приділяли більше уваги розвиткові науки та письменства. Серед членів громади була низка визначних науковців, які досліджували різні ділянки українського життя. Щойно з часом громади поставили собі за завдання, ширити українські національні ідеї серед українського населення.

Першим головою київської "Громади" був історик професор Володимир Антонович (1834—1908). До неї належали такі визначні науковці, як мовознавець Кость Михальчук (1841—1914), філолог Павло Житецький (1837—1911), етнограф Павло Чубинський (1839— 1884), етнограф Борис Познанський (1841—1906), фольклорист Тадей Рильський (1841—1902), статистик Олександср Русов (1847— 1915), етнограф Олександср Стоянов та інші. Київська "Громада" готувала до видання популярні книжечки для народу. В Києві вийшла книжка "Дещо про світ божий", а в Петербурзі заходами працівників журналу "Основа" появилося дві книжечки українською мовою "Оповідання зі святого Письма", яку опрацював священик Степан Опатович, та "Аритметика" Олександра Кониського.

Вслід за київською організувалися громади в Чернігові, Вінниці, Катеринославі, Катеринодарі на Кубані, Одесі, Полтаві, Харкові, а також в Москві.

Київська "Громада" підтримувала українське письменство, театр, музику тощо. У 1875 р. вона закупила російську газету "Кіевскій Телеграф" і через цілий рік утримувала її, як свій орган, і на його сторінках висловлювалась на актуальні громадські справи.

Після проголошення Емського Указу київська "Громада" оголосила себе розпущеною, але насправді продовжувала існувати в зменшеному числі членів, потаємно під назвою "Стара Громада". Це був єдиний організований гурт в Україні свідомих українців аж до заснування Загальної Української Організації. "Стара Громада" складалася з людей різних політичних переконань, переважно правих, але були й соціалісти та революціонери. У "Громаді" твердо вимагалося, щоб в доборі членів мусіла бути одноголосність. Коли хоч один голос був проти, то такого чоловіка у члени не приймали. Завдяки тому не було між її членами злодіїв, хабарників, чорносотенців і ніколи не було зрадника чи провокатора, як це часто траплялося в інших організаціях.

Власне київська "Стара Громада" придбала могилу Шевченка в Каневі, яку за матеріальною допомогою Золотоноського земства відремонтовано й поставлено залізного хреста. Довкруги могили розвела великий парк і побудовано сходи для виходу на гору.

Налагоджувалися зв'язки не тільки з іншими громадами пДд московською окупацією, але також і з Галичиною та Буковиною. Однак у політичному відношенні "Стара Громада" не спромоглася витворити окремої політичної думки чи ідеї, яка брала б до уваги перш за все інтереси українського народу. Вона обстоювала перебудову Російської імперії на федерацію народностей з демократичним устроєм, в якій Україна мала б широку земську, громадську та міську самоуправу, тобто автономію. У своїх суспільних поглядах стояла на досить радикальному становищі, а деякі її члени схилялися до соціалізму й мали зносини з російськими революційними партіями4.

У 1897 р. В. Антонович й О. Кониський зорганізували з'їзд представників громад, на якому створено Загальну Українську Безпартійну Демократичну Організацію, яка мала координувати працю всіх громад. Ця організація 1904 р. перетворилася на Українську Демократичну Партію, а згодом на Українську Демократично-Радикальну Партію.

Відділ Російського Географічного Товариства. Київська "Громада", до якої входили відомі професори й доценти університету, викладачі київських гімназій, які прагнули повністю розгорнути и легалізувати свою діяльність і наукову роботу. У лютому 1873 р. заходом членів "Громади" В. Антоновича, В. Беренштама, Ф. Вовка, П. Житецького та інших у Києві був відкритий "Південно-Західній Відділ Імператорського Російського Географічного Товариства" ("Юго-Западный отдел Императорского Русского Географического Общества"), яке насправді було самостійним товариством. Його першим головою став власник великих земельних посілостей Чернігівщини й Полтавщини громадський діяч Григорій Галаган, діловим керівником — відомий етнограф та громадський діяч Павло Чубинський. Членами Товариства стали лише українці, працівники на науковій ниві: історик Володимир Антонович, видатний економіст і соціолог з швейцарсько-українського роду Микола Зібер, історик і публіцист Михайло Драгоманов, основоположник української статистичної науки Олександер Русов та багато інших. Всі вони присвятили себе дослідам української культури, історії та етнографії. Студії членів Товариства визначали два основні моменти: а) інтерес до історії українського господарства в його окремих галузях, б) пильна увага до питань тогочасної української економіки.

У першій половині 70-х pp. відділ розвинув успішну дослідну роботу, до якої залучив широкі кола міської та сільської інтелігенції. Вони збирали етнографічні, фольклорні, історичні й економічні матеріали з багатьох міст і сіл України. Відділ Географічного Товариства 2 березня 1874 р. провів одноденний перепис населення міста Києва, статистично його опрацювавши. Виявилося, що місто здебільшого заселене українцями. У 1875—1876 pp. появилося два томи "Записок" із багатим і цінним матеріалом з народної творчості: пісні, казки, легенди, давні акти і літописи та аналіз зробленого перепису населення Києва.

Крім того, Географічне Товариство допомогло влаштувати 1875 р. Міжнародний Археологічний Конгрес у Києві, на якому розгорнуто синтетичну картину України, як окремо своєрідно сформованого організму. У часі конгресу проф. В. Антонович організував виставку української археології, а також українських карт і грав'юр, яка здобула загальносвітове визнання. В остаточному висліді Третій Археологічний Конгрес був святом української археології.

На жаль, Географічне Товариство проіснувало не повних чотири роки й було закрите внаслідок Емського Указу. Однак воно встигло організувати систематичне вивчення минулої і сучасної України, а також видати декілька популярно-наукових творів.

легитимность и эффективность власти