123

Початок другої світової війни і радянська політика відносно західної України

Ми не в стані оцінити всю значимість поділу Східної Європи, поки не уявимо собі масштаби катастрофи, яка охопила народи цього регіону. Перехід до рук брунатної Німеччини чи червоної Росії став жахливою бідою майже для кожного жителя поділених земель. Діючи з діаметрально протилежних ідеологічних позицій, як Німеччина, так і СРСР здійснювали огидні акти жорстокості на території своїх сфер впливу.

Німці практикували свої звичайні методи садизму у винищенні євреїв і зумисно доводили польське населення до стану жорстокого приниження. Росіяни здійснювали свої звичайні репресії проти «класового ворога» і депортували ні в чому не повинних галичан в глибинні райони Росії в такій кількості і з такою жорстокістю, що тисячі ув'язнених не витримували суворих випробувань і гинули. Для Литви, Латвії і Естонії розділ фактично означав кінець національної незалежності, а, наприклад, для естонців — депортацію і постійне розселення великих груп людей, педантичне виселення більшої частини нації з її дому. Для фінів це означало криваву і жорстоку війну.

Ось що приховував у собі пакт про ненапад, підписаний у серпні 1939 р. Підписавши свою безпеку цим пактом, Німеччина через тиждень здійснила агресію проти Польщі. Як кажуть юристи, casus bellum, приводом до війни став, буцімто, напад польських солдатів на німецьку радіостанцію в Гляйвіці. Щоб помститися полякам за таку наругу над німцями, Гітлер 1 вересня 1939 р. напав на Польщу. Почалася Друга світова війна. Хоч існують деякі сумніви відносно того, чи розраховував Сталін на вступ Англії і Франції у війну з Німеччиною після підписання пакту, він, без сумніву, не був розчарований тим, що вони вступили. Навпаки, для нього це було найкращим варіантом.

Як політичний діяч, якому притаманне проведення жорсткої політичної лінії, Сталін, здавалося, здійснив свої найфантастичніші мрії. Він не тільки створив ситуацію, в якій Німеччина офіційно була втягнута у війну з західними державами, а Росія мала шанси залишитися осторонь, але й зумів виторгувати всі ті території, які колись складали частину Російської імперії, але були відібрані у неї в кінці першої світової війни. Здавалося, йому більше нічого не лишалося, як тільки сидіти і не заважати Німеччині і західним державам знесилювати одне одного.

Отже, «германський поїзд у напрямку на Схід, поставлений на рейки ще 1400 років тому», рухався далі.

Англія і Франція, незважаючи на те, що вони оголосили війну Німеччині в 1939 р., не розпочали негайних військових дій проти ворога. Почалася так звана «дивна війна». Таку назву початковому етапові війни дав французький військовий журналіст Ролан Дорже-лес. Війна дійсно була дивною, бо західний фронт перебував у стані нереальної бездіяльності. Так продовжувалося всю осінь 1939 р. і аж до весни 1940 p., поки Німеччина не напала на Францію, Нідерланди, Бельгію і Люксембург. Попередньо німці сконцентрували свої сили на кордоні з Польщею, а потім, на протязі декількох тижнів, зламали збройний опір поляків.

До середини вересня 1939 р. німецькі війська перетнули демаркаційну лінію, обумовлену в секретному протоколі. Було очевидно, що німці не зупиняться, аж поки не ліквідують владу польського уряду. Було також очевидно, що СРСР вживе достатньо рішучих заходів, якщо буде відстоювати свої права, обумовлені в пакті.

На цю ситуацію схвильований, наляканий і неготовий радянський уряд реагував в двох напрямках. По-перше, він приступив до поспішної окупації тієї частини Польщі, яка була закріплена за ним в секретному протоколі. Голосно про протокол говорити не можна було взагалі, бо він був таємний. Тому для виправдання вторгнення на територію суверенної Польщі СРСР мусив Знайти інший привід. І його було знайдено. Це була необхідність об'єднання всіх українських земель у складі СРСР. Правда, й тоді, й тепер, наприклад, американський дипломат і історик Джордж Кеннан в книзі «Росія і Захід при Леніні і Сталіні» пише, що таким приводом було вельми непереконливе і немарксист-ське твердження про якусь расову й національну близкість між людьми, що проживали в цьому регіоні і в прикордонних областях Радянського Союзу. Як бачимо, на Заході тоді (як і тепер) існувало досить туманне уявлення про етнічний склад СРСР.

По-друге, було висунуто ряд вимог Литві, Латвії та Естонії і Фінляндії про розміщення радянських військових баз і гарнізонів на їхній території. Перші троє з цією вимогою погодилися, бо не мали достатньо сили для опору. Фінляндія ж відмовилася йти на капітуляцію перед Москвою, за що остання оголосила ій війну. Почалася так звана «зимова війна», під час якої велетенська армія СРСР зазнала ганебної поразки від одної з найменших армій Європи, якою тоді була фінська армія.

Гітлер зумів використати різні політичні фактори на користь рейху. Найважливішими серед них були права німецьких меншин, а також більшовицька загроза в Європі.

Тому західні держави крізь пальці дивилися на спроби Гітлера вирішити свої проблеми за чужий рахунок, перш за все за рахунок народів Східної Європи. Український національний рух вирішив скористатися будь-якою нагодою, щоб досягли незалежності, навіть якщо це буде на частині українських земель. Перша нагода виникла у зв'язку з вирішенням проблеми Карпатської України. Та німці не для того мріяли про «новий порядок» в Європі, щоб допомагати визвольним національним рухам інших народів. Блискавично з'явившись на політичній карті Європи, Карпатська Україна так само швидко була стерта з неї чехословацькими і угорськими військами. Як писали газети Європи того часу, «єдиним способом уникнути того, щоб прапор української незалежності не майорів над новою Європою», був «або поділ Карпатської України між Польщею і Угорщиною, або просто повне приєднання її до Угорщини». Що в результаті і сталося в березні 1939 р.

А потім німецькі і російські війська у вересні 1939 р. зупинилися навпроти одне одного на так званій «лінії Керзона», яка приблизно відповідала етнографічному кордону між поляками і литовцями, білорусами, українцями. Найбільш вона кривдила українців, лишаючи Польщі (а тепер німцям) важливі українські етнографічні території (Лемківщина, Холмщина, Посяння, Підляшшя, а це 16 тис. кв. км, 1,2 млн чоловік). Кордон між Німеччиною і СРСР восени 1939 р. проходив, таким чином, по лінії Нарва — Буг — Сян. Загалом СРСР отримав 200 тис. кв. км територій з 12 мли мешканців.

На окупованих російськими військами землях Західної Волині і Східної Галичини радянськими властями було проведено включення Західної України до складу УРСР. Перш за все була припинена діяльність усіх політичних партій у Галичині, громадських організацій, навчальних закладів, «Просвіти», НТШ тощо.

Лише Організація Українських Націоналістів (ОУН) не припинила своєї діяльності внаслідок політичних і територіальних змін, бо вона була підпільною організацією і дозволу на існування ні в кого не просила.

У лютому 1940 р. в ОУН відбувся розкол. Паралельно з ОУН Мельника був створений революційний провід ОУН Бандери в Кракові. Поділ цей набирав драматичних форм, аж до братовбивчої міжусобиці. Зійшлися в боротьбі поміркованість і революційність, а це шкодило загальноукраїнським національним інтересам. У 1942 р. була створена Українська Повстанська Армія (УПА). Основою ідеології УПА була світоглядна політична програма ОУН — Бандери. Третя конференція цієї організації, яка відбулася з 17 по 21 лютого 1943 p., стверджувала, що «сучасна війна на Сході, що Ті розпутано в ім'я імперіалістичних інтересів німецького націонал-соціалізму та московського більшовизму... це, в першу чергу, війна з приводу України, яку обидва імперіалізми трактують у своїх загарбницьких планах як центральну проблему їх імперіалістичної політики на Сході Європи та випадкову базу для дальших підбоїв... Тому для українського народу являється невідкличною вимогою вести боротьбу проти обох імперіалізмів на платформі власних сил, а в основу своєї співпраці з другими народами класти їхнє визнання нашого права на власну державу і на цій площині шукати спільних інтересів західних і східних народів у спільній боротьбі проти німецько-московського та інших імперіалізмів».

Пакт про ненапад не вберіг СРСР від нападу Німеччини. Та й уся логіка зовнішньополітичних подій того часу в Європі вела до зіткнення інтересів Берліна і Москви. Ціною цих суперечок двох режимів — фашистського і тоталітарного радянського — були мільйони знищених життів у ході Другої світової війни. Кажуть, що зовнішня політика кожної держави випливає з внутрішньої. А якою вона була і в Німеччині, і в Радянському Союзі, сьогодні відомо всім дуже добре.

Терор, доноси, переслідування, сфабриковані звинувачення, атмосфера постійного страху за своє життя, відсутність законних, конституційних гарантій захисту майна і життя громадян — усе це сприяло формуванню агресивної зовнішньої політики як Німеччини, так і СРСР.