Україна у контексті міжнародних подій напередодні та на початку другої світової війни

На зламі 20–30-х рр. ХХ ст. країни Заходу опинилися у глибокій економічній і політичній кризі, яка супроводжувалася падінням виробництва, інфляцією, безробіттям, гострими соціальними конфліктами, розчаруваннями різних верств населення у т. зв. капіталістичних цінностях: вільному ринку, невтручанні держави в підприємницьку діяльність, індивідуалізмі тощо. Пошуки шляхів виходу з кризи і засобів врятування своєї влади підштовхнули правлячі кола різних країн до діаметрально протилежних рішень. У СІІІА, наприклад, у ході реалізації «нового курсу» президента Рузвельта були успішно запроваджені такі соціалістичні по суті атрибути, як державне регулювання економіки і система соціального захисту населення. У Німеччині, навпаки, утворився альянс феодально-поліцейської влади з монополістичним капіталом, тобто фашизм.

Агресія, війни, загарбання чужих територій – це одна з форм існування фашизму. У 1935 р. Німеччина захопила Саарську область, у 1936 - підтримала фашистський путчФранко в Іспанії, у 1938 – здійснила “аншлюз” Австрії та виставила ультиматум Чехословаччині з вимогою передати їй Судетську область.

Останні претензії Німеччини були схвалені на Мюнхенській зустрічі Гітлера (1938 р.) з керівниками Англії (Н. Чемберленом) та Франції (Е. Деладьє), які сподівалися направити таким чином німецьку агресію на Схід, у напрямі Радянського Союзу. Саме тому вони не підтримали ініціативу СРСР щодо створення системи колективної безпеки у Європі. Відчувши підтримку, Німеччина захопила всю Чехословаччину.

У ситуації, що склалася, керівництво Радянського Союзу погодилося з пропозицією Німеччини підписати пакт про ненапад, що й було здійснено 23 серпня 1939 р. (“Пакт Молотова-Ріббентропа”). Був також узгоджений таємний протокол про поділ країн Східної Європи між Німеччиною і СРСР.

Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 р. після нападу Німеччини на Польщу, скінчилася 2 вересня 1945 р. після капітуляції Японії (союзника Німеччини). Брали участь у війні 72 держави і було мобілізовано 110 млн. чол., більше половини з них – цивільне населення. Друга світова війна не була раптовою бідою, вона назрівала протягом багатьох років. Причини її були складними і різноманітними. Найважливішою з них було загострення суперечностей між капіталістичними країнами, зокрема, Німеччиною, Італією та Японією, з одного боку, і США, Англією і Францією, з другого. Тому, незважаючи на глибокі суперечності, що розділяли капіталістичну і соціалістичну системи, війна почалася не між ними, а всередині капіталістичного світу.

Як вже зазначалося, українські землі знаходилися у складі 4-х країн: СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. З початком німецького нападу на Польщу СРСР відповідно до угоди з Німеччиною, ввів свої війська у Західну Україну (17 вересня 1939 р.) У червні 1940 р. відібрав у Румунії Північну Буковину. Відбулося об'єднання основної частини українських земель у складі СРСР. Поза радянською Україною залишилося лише Закарпаття. Після розвалу Чехословаччини тут утворилася маріонеткова (по відношенню до Німеччини) українська держава – Закарпатська Русь, яка незабаром була загарбана Угорщиною. Возз'єднання з СРСР і проголошення Радянської влади населення західноукраїнських земель зустрічало з ентузіазмом.

Однак зміни, що відбувалися в цьому регіоні України, мали суперечливий характер. З одного боку, експропріація маєтків польських землевласників, перерозподіл їхньої землі між українськими селянами, українізація системи народної освіти, державних установ, судочинства, поліпшення медичного обслуговування, особливо на селі, націоналізація промислових підприємств, банків, ліквідація безробіття та ін. З іншого-активна радянизація, руйнація політичної та культурної інфраструктури, створеною місцевою українською інтелігенцією. Перестали функціювати всі колишні партії, а також культурні установи, зокрема "Просвіта", наукове товариство ім. Т.Шевченка тощо. Здійснювалися насильницька колективізація, антицерковні акції, репресії проти так званих "буржуазних спеціалістів", масові депортації населення.

Отже, восени 1939 р. та влітку 1940 р. відбулося етнічне возз'єднання України. Західноукраїнські землі увійшли до складу УРСР. Незважаючи на неоднозначність і суперечливість політикисталінського режиму в Західній Україні, об'єднання вперше за багато століть у межах однієї держави більшості українських етнічних територій було визначною подією, важливим кроком у розв'язанні українського питання.