Склад старшини північно-східної групи полків

На території колишнього Чернігівського воєводства виникли Ніжинський, Прилуцький, Чернігівський, пізніше Стародубський полки. Їх територіальне становище, переважаючий вплив і перебування на керівних посадах любецької, а також залишків чернігівської та стародубської православної шляхти, переважаючі торговогосподарські зв’язки з Московською державою зумовлювали тяжіння цього регіону до Московської держави.

Серед обозних у полку є лише згадка у травні 1655 р. про Івана без прізвища (можливо, Ребуха). Активний учасник козацької «ребелії» 30х років Іван Нестеренко Бут, який 1638 р. став осавулом полковим корсунським, у Визвольну війну вступив козаком Корсунської сотні Марка Бажаненка (1649). Як один із найдосвідченіших козаків разом із Золотаренками був висланий для організації козацьких полків на території Чернігівського воєводства і як старовинний і поважний воїн отримав уряд полкового ніжинського судді (? — 1654.08. — 1655.06. — ?). Його вплив зміцнювався ще і тим, що у полку козакували і його, мабуть, родичі: Пилип і Григорій Бути — козаки Ніжинської сотні.

Разом з Нестеренком на Ніжинщину прибув покозачений шляхтич , козак Демкової сотні (1649) Корсунського полку Самійло Сухопаренко (? — 1629–1660 — ?), який також виконував судові функції, будучи наказним суддею полковим ніжинським (? — 1656–1657.29.04. — ?).

Серед писарів того часу збереглися згадки про трьох: Іллю Антушкова, Романа Григоровича, Івана Шенявського. Осавульську службу несли Кіндрат Волковський, Іван Григорович, якийсь Пилип, Конон Мазниченко. Корогву охороняли Тиміш Жлутковський і Кіндрат Волковський.

Ніжинські сотні очолили Григорій Красножон, Іван Борсук, Іван Нагорний, Григорій Кобилецький, з місцевих ніжинських козаків висунулися Гапон Гамоля, Опанас Сопел і з часом також стали сотниками , з Корсуня прибув і став сотником Тиміш ЗолотаренкоОникієнко, ймовірно, шляхтичами були і сотники Федір Шкода та Михайло Бердичевський.

Мринський сотник Фесько Завадський (Мринський) щонайменше десять років керував сотнею (? — 1649–1655.07. — 1659.09. — ?), не менше шести років сотникував у Веркіївці Іван Косинський (Колибаба). У Івангороді Онисько Дорошенко (1649) поступився сотницьким урядом Леську Радиминському (1654).

Серед бахмацьких сотників є згадки про Панка Омельяновича (1649) і Павла Тищенка (Тихонова) (1654).

У Конотопі, крім Івана Рибальченка, який очолював сотню у 1649 р., відомий наказний сотник у лютому 1652 р. Павло Гриценко, який як Павлюк Гриценко зафіксований четвертим у реєстрі сотні 1649 р. Семен Бистрицький розпочав свою козацьку кар’єру сотенним писарем конотопським, а згодом очолив цю сотню (? — 1654–1661 — ?). Городовим отаманом там спочатку став Васько Горбач , а у 1649 р. його змінив Семен Пивовар.

В. Сергійчук вважає, що є підстави стверджувати: Борзнянський полк створений раніше Чернігівського. Я. Дашкевич, вказуючи, що полк існував протягом 1648–1649 і 1655 рр., пише про те, що сотенні міста Борзнянського полку невідомі. У І. Крип’якевича знаходимо склад Борзнянської сотні у 1649–1654 рр.: м. Борзна, при ній Кустівці і Нове Місто, передмістя з окремими сотнями, Загорівка, Конашівка, Красилівка, Красновасте (Красностав), Плиски, Обтів, Холми (Ховми), Ядути. У 1649 р. в складі Чернігівського полку бачимо не тільки Борзнянську сотню, а її козаків у таких утвореннях, як «Борзенці» та «Загоровці» Я. Дашкевич також вказує на існування в складі Ніжинського полку на вказаній території двох сотень — Борзнянської і Оленівської протягом 1654–1663 рр.

До складу полку В. Сергійчук відносить Батуринську, Сосницьку, Борзнянську, Глухівську, Конотопську, Бахмацьку, Івангородську, НовгородСіверську сотні і Стародубщину. Той факт, що Мартин Небаба був полковником наказним борзнянським, почепським, батуринським і призначав у ці місця від себе наказних полковників, свідчить про те, що існували окремий Борзнянський, Почепський, Батуринський полки. Враховуючи це, не варто відносити до складу Борзнянського полку НовгородСіверську, Батуринську сотні, Стародубщину, які у 1649 р. належали до Батуринського і Почепського полків. Мабуть, до тогочасного Батуринського полку необхідно зарахувати Глухівську та Конотопську сотні.

Вважаємо, що до Борзнянського полку входили Борзнянська, Сосницька, Івангородська сотні, «борзенці» (це козаки, що населяли територію між Черніговом і Борзною, насамперед, жителі хуторів, сіл і містечок майбутніх Сиволозької та Оленівської сотень). Бахмацька сотня могла належати як до Батуринського, так і до Борзнянського полку.

У самій Борзнянській сотні сотниками були Пилип Мельник (1649) і Петро Забіла (1654–1662). Однойменний же полк очолювали Мартин Небаба як наказний полковник борзнянський, почепський та інших місць (1649.02. — 1649.10.), а від нього наказний борзнянський Петро Забіла (1649.06), пізніше піхотний борзнянський полковник Самійло Курбацький (1655.02. — 1655.07.), і знову Петро Забіла (1655.08.).

Першим батуринським сотником, можливо, був Іван Шохов (1648), пізніше ж — Степан Окша (1649) і Сава Мішуренко (1654–1659). Самійло Курбацький очолював сотню Шаповалівську (1654–1659). Кролевецькими сотниками були Мисько (Михайло) Дуль (1650), Федір Попович (1654–1654), Михайло Дуль вдруге (1656), Григорій Михайловський (1656–1658). Знані сотники глухівські Юрко Годун, Сахно Вешняк, Пилип Іванович Уманець, можливо, колишній козак сотні Гаркушиної Корсунського полку (1649), серед дівицьких — Карпо Летошний, Іван Сухмен, який розпочав війну у складі сотні і у 1654 р. був її сотником.

Пізніше новоутворені сотні очолили Супрун (1654) у Вороніжі, Лаврін Васильович — у Нових Млинах (1654), Нестор Соколенко — у Рождественську (1654), Данило Коваленко — у Пониркові (1654), Василь Реба — у Підлипному (1654). Сидір Журавський сотникував у Голюнці, оленівським сотником став Фесько Скоропад (1657).

Професор В. Сергійчук встановив ім’я першого полковника чернігівського, вважає, що то був козак Івангородської сотні Грицьк Бут. Проте в реєстрі 1649 р. Григоріїв Бутів у полку було два: один у Івангородській сотні, другий записаний до полкового товариства [823, 478]. Вважаємо, що не івангородський, а чернігівський Бут був полковником. Можливо, що це Іван Бутович — шляхтич Чернігівського повіту, син власника хутора Солоновки над р. Вербчою з грунтами Бутовськими, Водницькими, Смяцькими [1240, 122].

Майже три роки полк очолював шляхтич Мартин Небаба (1648–1651.7.07.). Влітку 1649 р. Хмельницький призначив Кричевського наказним гетьманом над 8 полками: Небаби, Головацького, Шумейка, Віука, Кизимко, Подобайла та інших. Вони мали «1 червня у Чернігові … раду, на якій ухвалили, щоб і самі бути наготові із зброєю, мали пороху по два фунти, також і сухарі, щоб за як Хмельницький дасть знати, виступити» . Можливо, серед цих воєначальників згаданий не Віук, а Видук, хтось з його родичів зафіксований у Сосницькій сотні. В такому разі Видук був полковником сосницьким після Яцька Хмельницького.

За реєстром 1649 р. у полку нараховувалися полкова чи полкові Чернігівські сотні, Борзнянська, Бахмацька, Батуринська, Конотопська, Сосницька, Івангородська. Влітку 1649 р. існувала Лоївська сотня, але під час складання реєстру її вже не було, бо Лоїв відійшов до території Великого князівства Литовського.

Влітку 1651 р. відбулася значна битва Чернігівського полку з військами князя Радзивілла під Лоївом, в якій загинув полковник Небаба. Є свідчення з лютого 1652 р., що «в северских... козачьих городках... козаки державцов и урядников имают и отводят в Борзну к полковнику Степану Подобайлу, а иных изымав бьют и сажают в воду» . Наказний полковник чернігівський чи, як іноді іменувався, старший сотник Степан Данилович Подобайло загинув у 1655 р. під Старим Биховом . Похований у збудованому на його кошти Чернігівському ТроїцькоІллінському монастирі. Степан Подобайло був спочатку два — три роки наказним, а потім три роки повним полковником. Мав сина Василя, який став сотником (можливо, чернігівським) і за родовою легендою був дуже бідним. Тому його нащадки отримали прізвище БідніВасиленки . Василь, у свою чергу, мав синів Якима та Йосипа, які в 1697 р. отримали від полковника чернігівського Лизогуба нерухомість, затверджену універсалом 1712 р. гетьманаСкоропадського. Козак Волинської сотні Яким Бідний володів дворами у сл. Гутниці. Їх нащадки Іван (бл. 1737 — ?), Леонтій (бл. 1750 — ?), Микита (бл. 1758 — ?) Степановичі та Каленик Сафонович (бл. 1735 — ?) проживали у Сосницькому повіті. Виборні козаки Микита і Федір Бідні володіли одним із хуторів поблизу містечка Смілого, «в немъ хозяйских хатъ 5». Очевидно, братами Степана Подобайло були сотник Мартин, а також Гнат і Хома з товариства полкового чернігівського (1649 р.). На жаль, стосовно цих осіб поки що додаткових даних не маємо.

Литовське військо захопило Любеч і попрямувало на Чернігів, де «чимало недобитків Чернігівського полку, також з Ніжина, з Борзни, Батурина, Мени і просто з усієї Сіверщини укріпилося» . Все ж у 1654 р. серед сотенних містечок були Лоїв, Любеч, а також новоутворені Слабин і Седнів.

Син священнослужителя Іван Аврамович (? — 1670) , мабуть, зі старшим братом Андрієм зустрів Зборівський мир у лавах Чернігівського полку . Поступово йому доручили уряд полкового обозного (1654), за полковництва Подобайла був наказним полковником, а після смерті останнього став полковником. З родичів відома донька Тетяна, яка була другою дружиною Василя Золотаренка, а після його смерті вийшла заміж за Думитрашку Райчю. Син невідомого імені знаходився при Дорошенку, племінник Захар Лучниковський був сотником брагинським.

Серед наказних полковників чернігівських був шляхтич Іван Шахов. Перший відомий суддя полковий Андрій згаданий у квітні 1650 р. Джерела поки що не дозволяють визнатити — був це Андрій Перетрач чи Андрій Попович. Серед полкових осавулів згадані Прокіп (1649), Козьма (Казимир) Савич Картель (бл. 1650), а серед хорунжих — Наум (1649), Іван (1649), Ян (Іван) Савич Картель (бл. 1650).

Професор Ю. Гаєцький вважав Мартина Пободайла полковим сотником у 1649 р.. Маємо згадку на цьому уряді і про Івана Ігровецького (1650). Полковим сотником (? — 1654–1658 — ?) за Силича був покозачений шляхтич Станіслав (Стас) Коханенко (? — 1613 — бл. 1686). Киселівську сотню очолювали Сава (1649), Влас Вовк (1650), Тихін Киселівський (1654), Березнянську — Семен Підгайний (1654). Степан Скочко був козаком Івангородської сотні ще у 1649 р., а його син Григорій Скоченко очолив сотню Волинську (1654) . У Любечі в 1656 р. є згадки про трьох сотників наказних: Петра Водоволенка (Водовозенка), Михайла Михайловича, Герасима і одного повного сотника, яким був Сава Унучко — Посудевський.

Вибельським сотником згаданий Даніель (1656), у Мені — Степан Данилович (1654) , в Понорниці — Данило Коваленко (1654) і Матвій Ходко (1657), у Синяві — Овсій Дашевич (Дашевський) (1654) і Степан Юненко (1654).

Покозачену Сосницю очолювали Михайло Жураківський (1649), а потім Іван Красовський (1651). Ще 25 лютого 1633 р. король надав Волинку на р. Волинці Юрію Красовському . Мабуть, його син любецький шляхтич Іван Красовський став козаком Сосницької сотні (1649) а потім і її сотником (1651), пізніше — писарем полковим Чернігівського полку. Від Красовського сотню прийняв Сава Філонович (1654), потім сотниками були Дем’ян Галенко (1656) і якийсь Василь (1657).

До створення окремого полку у Стародубі наказними полковниками від ніжинського полковника були Яків Коровка, Пашко, Опанас Рубан, Андрій Семенович, Яків Обуйноженко, Тиміш ЗолотаренкоОникієнко, Михайло Яременко, Іван Гуляницький, Роман Йосипович.

Суд здійснювали Пилип (Андрій) Семенович і Яцько Петрович. Писарями в полку були Яків Молявка і Середа, з осавулів відомий Ярмила Кизиченко, а за полкову корогву відповідали хорунжі Леон Хмелевський, Тиміш Жлудковський з Почепа. Згадуються два сотники у Стародубі: СлухановськийПолулях у 1650 р. і Гаврило Рубан у 1654 р.

Покозачений шляхтич Данило Немирич (? — 1608–1654 — ?) отримав універсал гетьмана Богдана Хмельницького на грунти і селище Акишлин над р. Бабинцем. Покозачився і його син — жовнір стародубського замку Матвій Данилович (? — 1628 — бл. 1707). Шляхтич Григорій Чупковець (? — 1627–1648 — ?) разом з братами Митком і Петром отримав королівський привілей Владислава ІV в 1648 р. на с. Чупковичі в справі з коморником граничним стародубським Симоном Нестеровичем. Від них і пішли козацькі гілки роду ЧупковцівЗаліських і ЧупковцівРуденків. Шляхтич Дем’ян ШкредХмелевський, який володів маєтностями від Владислава ІV, і його син Данило потрапили у козацьке середовище. Іван Озерський у 1633 р. отримав підтвердження на маєтність Белиця на р. Ресті, а Осип Озерський уже козакував.

Новгородським сотником був Василь Андрійович, а пізніше Яхно Коробка, Михайло Горбовецький. У Почепі сотникували Семен Шарой, Крисько Прокопович, Кирило Великосович, Петро Рославець, Михайло Сидорів, Овдій Рославець, Семен Карпаченок.

Шляхтич Петро Рославець (? — 1623–1676 — ?) став сотником почепським (1653, 1654–1657). Відомо, що його дружиною була донька писаря гродського ніжинського Пилипа Васютинського. Його підтримував молодший брат Овдій (? — 1634–1678), який став сотенним писарем почепським (1654), а потім змінив старшого брата на сотництві (1656).

Уряд городового отамана у Погарі посідав шляхтич Гаврило Овдійович Ширай (? — 1630 — ран. 1690), пізніший отаман і сотник бакланський. За ним була стверджена «отчина ево, яко то за рекою Судостию, так и за слободою Волуйком знайдуючуюся, кроме отчины Готовцевой» , а гетьман Мазепа згадував, що він «от килко десять лет войскових услуг» надавав війську

У Топалі на бік повстанців став шляхтич гербу «Слеповрон» Роман Ромаскевич, який очолив місцеву сотню. У Мглині сотникував Ничипір Біленін. Серед покозачених шляхтичів там були Лаврін Голяк з сином Захаром, Тиміш Куриленко, який очолив сотню Шептаківську (1654–1660).

Погарськими сотниками були Павло Шох (1649) і Опанас Рубан (1654), але фактично територія контролювалася Лавріном Борозною (? — 1624–1698 — ?), який ще у 1648 р. разом з батьком Йосипом був банітований. Той факт, що 21 вересня 1656 р. він отримав універсал від Хмельницького на Горськ, Клюси, Куршановичі, Жоведь, Медведово, Ярцево, Заничі, Бахаєвське, пусте Бутовське, Тростянське, Рощиненське, Роєвське, Гарцево з млином, Хоромне, пусту Бороздну і плец з будинками в Стародубі засвідчував гетьманську прихильність до нього. А те, що надалі, він згадується як військовий товариш, підтверджує його покозачення і, відповідно, отримання якогось козацького уряду.

Вище наведеними емпіричними даними вичерпуються наші знання про персональний склад старшини, яка діяла протягом 1648–1657 рр. Зведені таблиці засвідчують, що наявні дані стосовно правобережної і лівобережної старшини суттєво відрізняються. Короткотермінові полки, переважну кількість яких становив некозацький контингент, впливу на чисельність, склад та еволюцію козацької старшини не мали. Докладних джерел, на основі яких можливо було б зробити більш глибокі висновки щодо вказаних формувань, у нашому розпорядженні немає. Стосовно ж полків у Білорусі зазначимо, що «на Білорусі в середині ХVІІ століття провадилася своя визвольна боротьба, при чому вона вперто намагалася набрати самостійних від українського козацького руху форм»

Таким чином, уже за гетьмана Хмельницького у козацькому середовищі склалося кілька впливових старшинських угруповань: старшина корінних козацьких полків, ядро якої становив клан гетьмана, покозачена шляхта, що зайняла старшинські уряди, старшини — вихідці з Запорозької Січі.

Хмельницькому вдавалося тримати і направляти ці угруповання для створення Української держави через старшину, з яких до реєстру внесено 676 генеральних, полкових старшин і сотників з 601 родини. По чотири Хмельницьких, Дубин, Дорошенків, Бутів, з них три родини належали до гетьманських. По три старшини відомі у Війську Запорозькому з Донців, Гладких, Гаркуш, Войтенків, Нечаїв, Москаленків, Романенків, Золотаренків, Лисовців — разом 9 родин. З них Войтенки — це відгалуження гетьманського роду Голубів, Нечаї і Золотаренки — близькі родичі Хмельницьких. По два представники Сомків, Гирь, Ганджів, Гарячок, Шохів, Хмелецьких, Величок, Довгалів, Дмитренків, Деркачів, Гуляницьких, Гродзенків, Горбовців, Горбаненків, Гавриленків, Воропаїв, Воронченків, Вовків, Бутків, Бурляїв, Богаченків, Томиленків, Терещенків, Стародубів, Верещаків, Савичів, Подобайлів, Пещенків, НосачіШкуратів, Рубанів, Нагорних, Рославців, Мух, Марташковичів, Мальченків, Лісницьких, Красовських, Костенків, Корсунців, Коробок, Колосів, Картелів, Зарудних, Жураковських, Дулів були на старшинських урядах.

Таким чином, чотири родини мали по чотири старшини, вісім родин — по три, сорок чотири — по два. Головним історіографічним завданням подальших досліджень щодо персонального складу старшинського корпусу армії Богдана Хмельницького є поглиблене вивчення діяльності вказаних діячів та їх родин.

Крім того, до реєстру включені чотири Семеновичі, три Васильовичі, Михайловичі, Коваленки, два Антоненки, Андрійовичі, Миколаєнки, Матвійовичі, Федоренки, Федоровичі, Волошини, Поповичі, Ігнатенки, Івановичі. Проте, вважаємо, що це представники різних родин, які мали чи предка, котрий мав імена Семен, Василь і т. д., чи походження з Волощини, а також були священицькими синами. Родинних зв’язків цих старшин не простежується.

Після смерті гетьмана Б. Хмельницького родини, які розпочали національнуреволюцію поступово сходили з політичного олімпу. З 601 старшинської родини за Богдана Хмельницького за Самойловича залишалися на урядних посадах 75, за Мазепи — 64, Скоропадського — 40, Апостола — 31, в останній період існування козацької держави — 37.