Історіографія. Що вивчає наука історіографія

Історіографія (від грец. historia - оповідь про минулі події і grapho - пишу) - спеціальна галузь наукових знань, що вивчає історію історичної науки. До другої пол. XIX ст. історіографією називали саму історичну науку, а історіографами істориків (таке вживання термінів подеколи трапляється й тепер), але нині під історіографією розуміють саме ту галузь знань, яка вивчає розвиток історичної думки, збагачення наукових історичних знань, місце історичної науки в суспільному житті.

В історіографії виокремлюють пов'язані між собою, проте усе ж різні розділи - теорію і практику:

• Теоретична історіографія - це сукупність логічно упорядкованих знань про закономірності розвитку історичної науки, зміст, структуру й завдання історіографії.
• Історіографічна практика - це, з одного боку, здійснення спеціальних історіографічних досліджень, а з другого - практичне використання історіографічних підходів і методів в історичних дослідженнях.

У системі історіографії розрізняється загальна, предметна і проблемна історіографія.

Загальна історіографія досліджує виникнення історичних знань, перетворення їх на науку, розвиток науки у зв'язку із суспільними потребами й пізнавальними законами; в загальній історіографії можна виокремити напрям, який називається порівняльною історіографією і який дає можливість побачити, чим відрізняються погляди людей на своє минуле за різних культурно-історичних умов, і генералізувати ці погляди в єдиний процес осягнення всесвітньої історії.

Предметна історіографія - це історіографія історії окремих регіонів, країн або напрямів людської діяльності (історії культури, історії економічного життя, історії державності тощо).

Проблемна історіографія - це вивчення історії опрацювання певних проблем історичної науки, процесу поглиблення знань з певної теми, характеристика стану її розробленості. На проблемному рівні особливо чітко постають науково-прикладні, практичні завдання історіографії - дати відповіді на три запитання (ці відповіді, власне, й мають бути обгрунтуванням діяльності розробки тієї чи іншої теми): які проблеми розроблені з достатньою повнотою і якою мірою можна спиратися на результати праці своїх попередників? які проблеми порушувалися, але не знайшли повного розв'язання чи розв'язані неправильно й потребують нових відповідей? які проблеми не порушувалися в літературі й потребують опрацювання?

За всіх особливостей різних рівнів історіографічного знання загальний зміст і загальні завдання історіографії залишаються для них спільними. Історіографія передбачає з'ясування соціальної основи історичних досліджень - суспільно-економічних, соціальних, національних, політичних, духовних, тобто культурно-історичних умов, що формують історичний інтерес, напрями, тенденції розвитку історичної думки, актуалізацію того чи іншого аспекту історичного досвіду, стиль досліджень. Такий підхід дає змогу виявити зв'язок історичної науки з сучасністю (тобто з часом написання історичних праць), відокремити при цьому догідливе пристосування історичних творів до кон'юнктурних інтересів певних політичних сил від цілком природної відповідності історичної науки (як і всіх інших наук) об'єктивним потребам суспільного розвитку певного часу. Саме сучасність справляє вирішальний вплив на формування проблематики досліджень, яка передусім характеризує стан науки на конкретному етапі її розвитку.

Проблематика історичної науки, при тому, що деякі проблеми згасають внаслідок втрати суспільно-історичного інтересу до них (інколи тимчасово), має стійку тенденцію до розширення. Це сприяє диференціації історичного знання. Поряд із вивченням соціальних умов розвитку науки до завдань історіографії належать аналіз дослідницьких методів, властивих певним етапам розвитку науки чи певним її напрямам, процесу поповнення джерельної бази історичних досліджень, удосконалення методів наукового використання джерел, розвитку джерелознавства, появи нових спеціальних історичних дисциплін. До завдань історіографії слід віднести також вивчення організаційних форм існування науки, внеску в науку, творчого шляху й дослідницького досвіду окремих учених або наукових колективів.

Усі загальні завдання історіографії підпорядковані головному: вивченню процесу приростання наукових історичних знань, оцінюванню стану розвитку її та визначенню напрямів її подальшого розвитку. Виявляючи здобутки науки, історіографія ставить їх на службу науковому знанню. Крім того, історіографія з'ясовує, як історична наука за певних часів відігравала в суспільстві роль постачальника соціально-історичної інформації, необхідної для життєдіяльності, збагачувала його досвідом історії, виконувала свою культурно-перетворювальну функцію. Історіографія спирається на певне коло джерел, які безпосередньо відбивають процес розвитку історичної науки та її історію.