Соціальний устрій та господарство України XІV-XV ст
Українські землі дуже постраждали від нападів татар. Поля запустіли, занепала техніка обробітку землі. Проте народ знайшов сили відродити зруйновані села, заснувати нові.
У XIV ст., особливо в Галичині та на Волині, відбувається помітне піднесення сільського господарства. Впроваджується нова техніка, зокрема колісний плуг, coxa з лемешем та сошником. У цей час розорано і оброблено нові великі ділянки землі. Невтомною працею селян підвищувалась урожайність землі, її продуктивність. Продовжували сіяти ячмінь, жито, пшеницю. Значного поширення набуло городництво і садівництво. На зміну бортництву прийшло присадибне бджільництво.
Розвивалося скотарство, рибальство, а в лісових місцевостях Сіяти полювання. У маєтку землевласника - пана — будували млини, водяні й повітряні. У них пан примушував навколишніх селян молоти зерно, беручи за помел побори.
3 розвитком сільського господарства з'явилися лишки продуктів, що треба було збувати. Так знову відродилася і розвинулася торгівля. Щоб побільше виробити і продати продуктів, товарів, сільськогосподарської і провини, у другій половині XV ст. землевласники почали організовувати великі багатогалузеві господарства - фільварки, в яких усе виробляли в основному на продаж. Працею сотень селян, у яких пан забирав землю, у фільварках будували млини, комори, хліви, спиртогорілчані підприємства - гуральні, броварні (пивоварні), чинбарні, в яких вичиняли шкіру.
На українських землях панівне становище належало литовським і польським панам. Але залишалися і свої великі землевласники. Верхівкою земельної знаті стали магнати - власники величезних земельних володінь. Найбагатшими з них були князі Острозькі, які володіли землями на Волині з центром у місті Острозі. Походили вони від нащадків Данила Галицького. Швидко йшла роздача королем та сенатом (польським парламентом) маєтностей урядовцям і служилим людям, дрібним і середнім землевласникам, польсько-литовським і українсько-руським шляхтичам. До них потрапили і колишні бояри та дружинники - зем'яни. 3 приходом Польщі та Литви слово «боярин» (барин) поступово витіснилося словом «пан», a слово «боярщина» (барщина) - словом «панщина».
Поширення фільваркового господарства, прагнення панів до збільшення прибутків неминуче вело до покріпачення селян, які чисельно переважали все населення. У XIV ст. більшість селян ще була вільною, лише платила данину за користування землею, що розподілялася ланами (16-21 га). Жили селяни великими родинами - дворищами, що складалися з 5-10 хат (димів). Податок «подимне» - платили з кожного диму. Кілька дворищ утворювали сільську громаду, яку очолював староста (старець, отаман, тивун). Кілька сіл об'єднувалися у волость - копу. На зборах копи розглядалися судові справи на підставі «Руської Правди». Діяв копний суд.
Хати селяни будували з дерева, а також з хмизу, обмазаного глиною (мазанки). Одягались у білий полотняний одяг без зайвих прикрас. Основною їжею був житній хліб. 3 кінця XV ст. з'являється овочево-м'ясний узвар - борщ.
Захопивши основне багатство селян - землю, землевласники примушували їх виконувати повинності: відробляти незначну панщину, платити натуральний податок (оброк) та грошову ренту (чинш). Розбудовуючи фільварки, вони зганяли селян з землі й збільшували панщину. Магнати і шляхта почали поступово прикріплювати селян до землі. Спочатку їм обмежили дні переселень із села у село, потім встановили великий викуп за переселення. Але поступово йшлося до закріпачення селян. У 1496 р. король дозволив переселятися в общині із села у село лише одному господарству (дворищу) на рік.
Закріпачення йшло швидше там, де було перенаселення - у Галичині та на Волині. До Наддніпрянщини, де бракувало робочих рук, воно ще не дійшло.
Незважаючи на татарське спустошення, більшість українських міст витримали натиск агресорів. Першими відродилися галицькі й волинські міста, а згодом і подніпровські. Відбудовано і розширено Львів, Луцьк, Київ, Чернігів. На схрещенні торгових шляхів виникали нові центри ремесла і торгівлі: Полтава, Лубни, Кам'янець-Подільський, Брацлав, Кременець та інші.
Населення українських міст було багатонаціональним. Поряд з українцями, які складали більшість, жили євреї, вірмени, греки, поляки, литовці, німці. Кількість жителів міст невпинно зростала. Але їхнє становище було нелегким. Міщани страждали від самоуправства державців - власників міст. Між міщанами і державцями точилася вперта боротьба. Багатьом містам вдалося звільнитися від гніту магнатів і отримати самоврядування — магдебурзьке право. Його назвали так на честь міста Магдебурга, яке ще в XIII ст. першим одержало самоуправління. В Україні першим його одержав Сянок у 1339 р. від Казимира III.
Вільними стали Луцьк, Київ, Львів, Житомир, а згодом й інші 50 міст. Вони звільнялися від податків і управлялися магістратом (міською радою), на чолі якого стояв війт (голова). Війту допомагали бурмістри (заступники), райці (радники) і лавники (засідателі). Проте органи самоврядування захопили міські багатії.
У містах, що не мали магдебурзького права, все управління підкорялося володарю міста - державцю. Населення таких міст було безправним і піддавалось гнобленню. Особливу категорію міського і сільського населення ОК падало духовенство - монахи, священики, ігумени, єпископи, дяки тощо.
У XV ст. українські міста перетворилися на великі торгово-ремісничі центри. Сільські ремісники все частіше переходили на постійне життя до міста, де нараховувалося по кілька десятків ремісничих спеціальностей. Українські ремісники досягли високої майстерності у виплавці металів, виробництві тканин, обробці срібла і золота.
Щоб успішно боротись з конкурентами, ремісники об'єднувались у спілки за фахом (цехи). У містах України цехи зародилися ще в XIII ст. Під татарським ярмом вони дещо занепали. Справжній розквіт цехового виробництва припадає на XV-XVI ст. У цей час у Києві, Львові, Луцьку
нараховувалось по 15-30 цехів. Численними були цехи в Галичі, Вінниці, Летичеві, Меджибожі, Чорнобилі, Житомирі, Черкасах. Найпоширенішими стали ковальські, гончарні, теслярські, ткацькі, кравецькі, шевські, кушнірські, чинбарські, пекарські цехи. До них приймалися лише справжні майстри свого фаху, які мали власні майстерні. Ведучи боротьбу за панування на ринку, цехи добивалися заборони позацехового виробництва, називаючи неорганізованих майстрів партачами. До того К, королівськими законами вступ до цехів українських ремісників був обмежений. Цех захищав ремісника від свавілля державця, допомагав збути готовий товар. Законом життя цеху був статут.
З розвитком ремесла і торгівлі міста почали відігравати значну роль v житті держави. Навколо них споруджували високі кам'яні мури, будували неприступні замки. Кам'янець, Білгород, Жванець перетворилися на грізні фортеці, що перетнули шлях татарським грабіжникам.
Жорстокий гніт польсько-литовських, молдавських, угорських і власнеукраїнських панів викликав все більш зростаючий опір пригнобленого населення України. Вже в середині XV ст. ширились протести подільських селян у відповідь на захоплення, з дозволу уряду, земель під фільварки магнатів і шляхти та покріпачення самих селян. Повстанці Галичини і сусідньої Буковини організовувалися у невеликі загони і громили маєтки землевласників. Першим найбільшим виступом того часу на Поділлі, Галичині й у сусідній Молдавії стало повстання під проводом Мухи та Андрія Борули (1490-1492).
Як засвідчують літописи й інші документи, це був тривалий виступ проти соціального й національного гноблення, що охопив селян і міщан. Частково до нього приєдналася і збідніла шляхта. Кількість учасників руху в час піднесення досягала 10 тис. чоловік,
Захопивши в перший рік боротьби ряд міст Молдавії і Галичині, повстанці попрямували на Львів. Тільки великими зусиллями польське військо зупинило їх біля Рогатина і, оточивши, розбило. Та рух не припинився. Кількість учасників збільшувалась. Повстанці дійшли до Галича, де їх зустріло велике військо і прислані на допомогу лицарі Лівонського ордену. Добре озброєні війська розбили погано організованих повстанців. Загинули зрештою і вожді повстання. Муха помер у в'язниці, а Борулу розлючені шляхтичі скинули з вершини Хотинської фортеці. Але рух тривав ще більше року, наганяючи страх на багатіїв.