Виникнення руської держави. Кому ми цим зобов'язані

У заголовку «Повісті минулих літ» літописець Не-стор поставив декілька запитань:

*Отъкуду есть пошьла Русьская земля? Кьто в Кыеве нача пьрвее къняжити? И отъкуду Русьская земля стала єсть?»

А на думку Б. Рибакова і Л. Гумільова, в кінці V — першій половині VI ст. в Європі відбувається три взаємопов'язаних події. Вони безпосередньо співвідносились з Київською Руссю і стали відповідями на запитання Нестора.

Першим був початок великого розселення слов'ян на південь, за Дунай, на Балканський півострів. Слов'янам удалось відвоювати і заселити майже половину Візантійської імперії. Правда, це вже аж у IX ст. Тоді ж частина слов'ян перебралась навіть у Малу Азію. Причому колоністи йшли як з західного ареалу слов'янства, з боку склавінів, так і зі східного, з боку антів. Величезний за своїми розмірами рух слов'ян на Дунай і в Подунав'я, в межиріччя Вісли і Одера змінив усю етнічну і політичну карту Європи. Крім того, було суттєво видозмінено історичний процес і на основній слов'янській території.

Другою важливою подією було заснування Києва на Дніпрі. Літопис передає стародавню легенду про трьох братів — Кия, Щека і Хорива та сестру їх Либідь. Вони побудували місто на Дніпрі в землі полян і нарекли його ім'ям старшого брата. Цей переказ був відомим ще з незапам'ятних часів уже і за життя Нестора. А оскільки Київ у той час суперничав з Новгородом, то літописці останнього вмістили в літопис легенду про Кия за 854 роком. Це не відповідає дійсності, тому що в розпорядженні вчених сьогодні є незаперечні свідоцтва більш раннього часу виникнення переказу про заснування Києва в землі полян.

Одним з таких свідоцтв була і залишається «Історія Тарона» двох вірменських авторів — Зеноба Глака і Івана Маміконяна, написана у VIII ст.. Автори включили в свою історію переказ про трьох братів — Куа-ра, Мелтея і Хоревана, які побудували в якійсь країні Палуні місто. У вірменському запису співпадають з руською літописною і основа, і подробиці. Тут і мисливські угіддя, і місто на горі, і язичницькі святилища. Виявляється, що в тому ж VIII ст. арабський полководець Мерван воював з хазарами і йому вдалося дістатись «слов'янської ріки», тобто Дону. Там він захопив у полон 20 тисяч слов'янських сімей. Полонені були виведені в Закавказзя і розташовані по сусідству з Вірменією. Отже, переказ про заснування Києва трьома братами в землі полян був складений слов'янами приблизно в кінці VII — на початку VIII ст.

А М. Ю. Брайчевський стверджує, що Кий з братами і сестрою жили у кінці VI або на початку VII ст. Саме до цього часу відносяться вісті візантійських джерел про літописного Кия: у другій редакції «Чудес Дмитра Солунського», у Феофана Сповідника, у патріарха Никифора та у Іонни з Нікіу.

А завдяки вдалим розкопкам на початку і в другій половині XX ст. археологів Д. Мілєєва, Т. Мовчановсь-кого, М. Каргера і П. Толочка знайдено залишки городища, про яке говориться в літописному переказі — «город Кия». Тобто була знайдена історична основа літописного переказу. Так фольклорна згадка про трьох братів і їх сестру та спорудження ними першого київського городища стали історичним фактом.

Показовим є стратегічне значення розташування Києва. Усі найбільші річки дніпровського басейну сходились до Києва. Басейн цих рік охоплював землі, де мешкали древляни, дреговичі, кривичі, радимичі і сіверяни. Загальна площа їх території складала біля чверті мільйона квадратних кілометрів. Шляхами сполучення в ті часи були, в основному, ріки. А всі вони в місцях розселення слов'ян впадали в Дніпро вище Києва. Тому весь цей величезний простір, звідкіля слов'яни мігрували на південь або ходили на війну з сусідами, контролювався київським князям.

Тоді як союз дулібів розпався в VI ст. під ударами аварів, інші слов'янські союзи племен уціліли і вели запеклу боротьбу з кочівниками за виживання. Очевидно, що такими були — союз племен русі (басейн ріки Рось) і союз племен полян (Київ і Чернігів). Об'єднавшись, ці два союзи стали згодом основою Руської держави.

І, нарешті, ми підійшли до відповіді на питания, чому наша прабатьківщина стала називатись «Русь». Акад. Б. Рибаков називає племена русів слов'янськими. Однак Л. Гумільов стверджує, що до приходу в Подніпров'я слов'ян цю територію населяли руси або роси, етнос зовсім не слов'янський. При цьому він посилається на Ліутпранда Кремонського (X ст.), а той, в свою чергу, закликав у свідки греків, які звали Russos народ, відомий в Європі як Nordmannos. До того ж поселяв він цих росів поряд з хазарами і печенігами на півдні Русі.

Як вважає інший видатний російський історик МЛ. Артамонов, побутові звички у слов'ян і русів були різними. Особливо це проявилось у характерних дрібницях, таких як спосіб вмивання. Руси вмивались перед трапезою у спільному тазу, а слов'яни — зливали один одному на руки. Знову ж таки, руси голили голову, залишаючи «оселедця» на тім'ї, а слов'яни стриглися в «кружальце». Руси мешкали у військових селищах і отримували платню воєнними трофеями, частину яких продавали, хазарським купцям. Слов'яни ж вели осілий спосіб життя і займались землеробством і скотарством. МЛ. Артамонов підкреслює, а Л. Гумільов з ним погоджується, що автори X століття ніколи не плутали слов'ян з русами. Знову ж таки, руси відомі як самостійний етнос авторам VI ст. Йордану і За-харії Ритору. Мабуть, найточнішою є версія єпископа Адальберта, який назвав княгиню Ольгу царицею ругів.

А руги були народом, західна частина якого загинула в Норіку і Італії в V столітті, а східна втрималась у Східній Європі до X ст., залишивши у спадок слов'янам династію і назву держави.

Ця теорія дуже струнка і приваблива, але за нею виходить, що руси були єдиним плем'ям на нашій території, яке отримало свою назву не від місцевості, на якій проживало. А від чого? Адже решта місцевих племен отримала свою назву саме таким чином.

Процес виникнення і становлення Руської держави відбувався з першої половини IX по кінець X ст. Цей час пов'язаний з правлінням останніх представників династії давньоруських князів — Діра та Аскольда (загинули близько 882 р.) і початком князювання в Києві династії Рюриковичів — Олега (882-912 pp.), Ігора (912-945 pp.), Ольги (945-964 pp.), Святослава (964-972 pp.).

Якими ж були основні події цього періоду? Археологи і історики називають декілька умов, за яких певне співтовариство людей отримує право називатись державою. Перша з них — це не менше п'яти тисяч осіб населення, які мають спільну релігію. Влада мусить мати адміністративний аппарат. Наступна з умов — писемність. Обов'язковим атрибутом державної влади є також великі будівлі у зигляді палаців і храмів. Необхідною умовою є структу^изація населення. Воно мусить бути поділено за спеціальностями, щоб кожний робив усе не тільки для самого себе і для сім'ї, а й на державу. Так, поряд з жерцями і солдатами з'явились художники, філософи, зодчі, ремісники. Солдати в складі армії охороняли державу, а ремісники виробляли всі необхідні для проживання товари, а також створювали розвинуту інфраструктуру. Усім цим умовам відповідала держава східних слов'ян, про яку ми продовжуємо вести розмову.

У VIII-XI століттях на історичній арені з'являється новий осередок східнослов'янської державності — Руська земля. Розміри воєнних акцій та амплітуда її зовнішньополітичної діяльності були вражаючими — від участі в 852-853 pp. у відбитті арабського наступу в Закавказзі до численних знаменитих походів у 860 р.

За князювання Аскольда під час одного з його вдалих походів Русь прийняла хрещення на державному рівні. Правда, хрестилися тільки кн. Аскольд'і частина верхівки суспільства — князі, дружинники і бояри, а народ не схвалив і не підтримав цієї ініціативи князя Аскольда. Справді, на цей час ще не визріли умови для активного масового поширення християнства. У результаті опір новій релігії не тільки низів, а й верхів став однією з причин усунення від влади Аскольда та його загибелі.

Загинув кн. Аскольд через підступність Олега, який, замаскувавши свою дружину під купецький караван, без перешкод підійшов до Києва. Виманивши кн. Аскольда і Діра за місто, Олег убив їх і захопив Київ. А І. Крип'якевич називає Олега «першою великою постаттю в історії київської держави».

За однією з історичних версій, Олег був дружинником новгородського князя Рюрика, який послав його «збирати землі». Н. Полонська-Василенко вважає Олега сторонньою людиною, не зв'язаною ні з Рюриком, ні з Ігорем. Незважаючи на суперечливість версій появи на історичній арені Олега, всі історики визнають його військовий і державний хист.

Убивство Аскольда і Діра та захоплення Олегом влади у Києві в 882 р. мало надзвичайно важливі наслідки. З одного боку, фактичне об'єднання Північної (Новгород) та Південної (Київ) Русі стало основою виникнення загальноруської держави. З іншого ж, — державний переворот, що стався, був початком анти-християнської, язичницької реакції.

Княжіння Олега в Києві дало підстави для виникнення у XVIII ст. теорії про норманське походження Русі. її авторами були німецькі історики на російській службі. Вони скористались палімпсестами (записами в літописі «Повість минулих літ» на місці попередньо знищеного тексту). У цих нових записах саме і йшла

мова про те, що варяги були запрошені на Русь керувати державою. Правда, німці зневажили тим фактом, що Руська держава вже існувала задовго до приходу в Київ кн. Олега.

Руські князі ні на мить не припиняли своєї діяльності з активного розширення державних кордонів та централізації влади. У межах процесу державної консолідації в цей період можна чітко виділити два аспекти: завоювання та поширення впливу Русі на нові території (Олег підкорив землі древлян, сіверян, кривичів, радимичів, хорватів, уличів, фіно-угорські племена — чудь та мерю; Святослав — в'ятичів, ятвягів, хорватів, алан (осетин), касогів (адигів); перманентною була їкорстока боротьба проти автономістських настроїв підкорених народів — придушення виступів древлян та уличів (Ігор), древлян (Ольга).

Завдяки цілій низці успішно проведених реформ У Руській державі була здійснена політика централізації. Кн. Ольга впорядкувала збирання данини, розділивши князівства між своїми синами.

її син, кн. Святослав, перший Рюрикович з чисто слов'янським ім'ям, був за характером найбільшим варягом серед усіх київських правителів. Цей князь мав нехитру ідейну платформу, суть якої полала в ствердженні приоритету меча і фізичної сили в порівнянні з розумом. Одного разу, поки він ходив воювати чужі землі, вороги (печеніги) вільно дійшли до стін Києва і ледве його не захопили. Разом з тим йому не можна відмовити в проведенні деяких вдалих державних заходів. Так, до прикладу, Святослав поклав початок адміністративній реформі, в результаті якої Русь опинилась у володінні однієї князівської династії.