Походження слов'ян та їх розселення на території України

Питання походження східних слов'ян і на сьогодні є недостатньо вивченим. Існує декілька версій відносно територій, де формувався східнослов'янський етнос, та часу, коли це відбувалось. Найбільш поширеною є та, згідно якої перший етап складання слов'янства, так званий передслов'янський, сягає другої половини II - I тис. до н.е. Саме тоді починається формування декількох археологічних культур, які пізніше стали характерними для слов'ян.

Зміст:
1. Вступ
2. Етапи формування слов’янського етносу. Ранньослов’янський період
3. Антський союз

Слов’янами називають велику групу індоєвропейських народів, котрі споріднені близькою мовою та культурою. Територія розселення слов’ян охоплює Центральну, східну Європу і частково Північну Азію.

Слов’яни, чисельність яких сягає 300-350 мільйонів осіб, поділяють на 3 основні групи:

  • східні словяни, до числа яких відносять сучасних українців, білорусів та росіян;
  • західні слов’яни. Ця група включає чехів, словаків, поляків, лужичан;
  • південні слов’яни– словенці, болгари, боснійці, серби, хорвати, чорногорці, македонці.

Етапи формування слов’янського етносу. Ранньослов’янський період

Анти

Процес формування та розселення слов’ян можна умовно поділити на декілька етапів:

  1. Передслов’янський, коли існувало декілька культур, що вплинули на подальше формування слов’янського етносу;
  2. Етап впливу на місцеву культуру прийдешніх народів;
  3. Етап перед та під час великого переселення народів, що став визначним у формуванні слов’янської культури.

До перед слов’янського етапу розвитку культури варто віднести такі періоди розвитку культури стародавніх слов'ян: мізинський, трипільський і черняхівський.

Найбільш високого розвитку культура стародавніх слов’ян досягла у трипільський період. На цей час у давніх слов’ян існувало розвинене корпоративне господарство, суспільний родовий лад на чолі з жінками, інтерес не тільки до землеробства, скотарства, мисливства та рибальства, а й до мистецтва, чіткі традиції поховання, розвинений релігійний культ.

Трипільська культура існувала впродовж IV-III тисячоліття до н. е.. Її зникнення вчені пов'язують із вторгненням на територію, де мешкали трипільці (Придніпров’я та Придністров’я) войовничих кочових племен зі Сходу.

Багато слов’яни запозичили від кочових народів, зокрема представників індоєвропейської спільноти та племен, що прибули з Прибалтики і Західної Європи. Вони частково влилися до давньослов’янського етносу і привнесли в його культуру такі риси, як патріархат, поклоніння сонцю, військову мобільність, що замінила базований на землеробстві та скотарстві спосіб життя.

Значний вплив на формування слов’ян склали племена скіфів, що перебували на територіях цього етносу з VI по II століття до н. е. Скіфське мистецтво збагатило слов'янську культуру, зокрема — житлове будівництво. Дослідник української культури М. Семчишин справедливо називає скіфське мистецтво одним з джерел слов'янської культурної спадщини.

Ранньослов'янський період пов'язаний також з виникненням на правобережній лісостеповій Наддніпрянщині Зарубинецької культури, яка, на думку більшості вчених, є спільною для всього слов'янства. У період з III століття до н. е. до I століття н.е. населення межиріччя Десни, Сейму і Сожа було осілим, жило в основному з землеробства, ремесел і торгівлі.

Антський союз

Уперше слов'яни згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою «венеди». Розселялися вони у районі Балтійського моря. Пізніше, на середину I тис. н.е. з венедів вирізняються дві групи слов'янського населення – анти і склавіни. Перші заселили територію від Дунаю до витоків Дону і Азовського моря і склали згодом східну гілку слов'янства.

Основою господарства антів лишалися землеробство і скотарство. Значного розвитку набули і ремесла – ливарне, ковальське, ювелірне, каменярське. Важливе місце у господарському житті антів посідала торгівля з містами – державами Північного Причорномор'я та арабськими країнами. Окрім цього, річка Дніпро, яка протікала через територію антів, була важливим міжнародним торгівельним шляхом. Суспільно-політичний устрій антів мав демократичний характер. На чолі племені стояв князь і старшини, але всі важливі питання вирішувались на народних зборах - віче.

Анти часто воювали проти готів, загрожували північним кордонам Візантії по Дунаю. А в середині V ст. підкорені гунами анти разом із ними брали активну участь у Балканських війнах.

1

Держава антів проіснувала близько трьох століть (кінець IV - початок VII ст. ) і у 602 році загинула під натиском аварів. Після цього у письмових джерелах анти вже не згадуються. Починаючи з VII ст. у літературі трапляється назва "слов'яни" - людність, яка мешкала на правому березі Дніпра. Незабаром формується понад 10 великих племінних об'єднань східних слов'ян, які заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі. Перелік цих об'єднань міститься у "Повісті временних літ": поляни, древляни, дреговичі, дуліби, волиняни, бужани, уличі, тиверці, білі хорвати, сіверяни, в'ятичі, кривичі, радимичі, ільменські словени. Поступово складаються й великі спільноти. Існують згадки про три центри - Куявію (Київська земля з Києвом), Славію (Новгородська земля), Артанію (за визнанням більшості вчених - Ростово-Суздальська земля).

Ранні слов'яни селилися здебільшого по берегах річок і озер. Житла були дерев'яними, обмазані глиною. Серед досліджених поселень ранніх слов'ян слід виділити - Корчувате, Лютіж, Суботів, Канів.

Жили ранні слов'яни за традиціями родоплемінного ладу. Майном, передусім землею, володіли великі роди - патріархальні об'єднання за кревною спорідненістю. Але поступово відбувається перехід до сусідської общини, за якої визначальним було не походження, а місце проживання.

Суспільний устрій ранніх слов'ян характеризувався переходом від первісного демократизму до військово-племінного угрупування, за якого влада концентрується в руках сильних вождів (князів). Спершу ті обираються разом зі старшиною на народних віче, а далі їх влада пеpедається у спадок.

12

Життя і праця східних слов'ян були тісно пов'язані зі своєю сім'єю і природою. Це і визначило два основних культи - обожнення сил природи і культу до пращурів. Систему вірувань ранніх слов'ян, коли вклоняються Сонцю, Місяцеві, вогневі, дощеві, називають язичництвом. Поступово формується пантеон богів, серед яких найбільш шанованими були: Дажбог - бог Сонця й добра; Перун - бог грому; Сварог - бог неба; Дана - богиня води; Стрибог - бог вітрів, Велес - бог худоби.

Служителями язичницької релігії були жерці, їх називали волхвами. Ці люди володіли, окрім релігійних, ще й медичними, астрономічними знаннями. Вірили східні слов'яни і в духів - домовиків, водяників, лісовиків, мавок, русалок тощо. Вже в ті часи, грунтуючись на природних спостереженнях, наші пращури створили календар, який складається з 12 місяців і чотирьох пір року. Новий рік починався у березні - тоді, коли день починав переважати ніч.

Розвивалось у східних слов'ян й ужиткове мистецтво зі "звіриним" і "геометричним" жанровими стилями. Вдосконалювалась й музична творчість. Східні слов'яни створили високу культуру, яка поступово стала першоосновою духовного розвитку майбутньої України.

Отож слов’янський етнос творився протягом тисячоліть, вбирав у себе ознаки різних культур, поступово змінювався під дією зовнішніх та внутрішніх факторів, щоб потім лягти в основу могутньої Київської Русі, а також ряду інших розвинених держав середньовіччя. Слов’янське коріння лежить в основі культур великої кількості країн, що існують в наш час.

объект и предмет социологии