«Оксамитова» литовська експансія (1340-1362 pp.)
У давнину литовські племена займали територію ледве чи не до нинішнього Тамбова. Та вже в XIII ст. вони щезли з Руської рівнини. Давньолитовські племена збереглись тільки в Прибалтиці і в Білорусії: літи, жмудь, пруси, земігола, ятвяги і голядь.
Ровесник кн. Олександра Невського литовський князь Міндовг об'єднав майже всі литовські племена. Після його трагічної смерті литовські князі все XIII ст. боролись за княжий стіл. Тільки на початку XIV ст. переміг Гедимін. Першим його завоюванням на Русі була Чорна Русь — місцевість біля м. Гродна, західна частина слов'янських земель, область лівих притоків Верхнього Німана.
Потім були захоплені міста Полоцьк, Мінськ, Вітебськ. Литовці стали проникати на Волинь і в Галичину, де правили потомки «короля Малої Русі» Данила Романовича Галицького — Лев і Андрій. Сил у братів було мало. Вони не могли чинити опору ні татарам, ні литовцям, ні полякам вкупі з угорцями.
Проте Гедиміну не вдалося підкорити собі Галичину. В результаті цілої серії дрібних війнГаличину зайняли поляки, Закарпатську Русь — угорці, а литовцям дісталась лише Східна Волинь. На черзі був Київ. На р. Ірпень в 1321 р. Гедимін розбив війська київського князя Станіслава і оволодів Києвом. Кияни підкорилися Гедиміну на основі васалітету, а Станіслав став «подручником» Гедиміна. Правда, київський князь не переставав при цьому й далі платити данину татарам.
Син кн. Гедиміна кн. Ольгерд досяг великих успіхів. Він підкорив Литві міста і землі — Київ, Брянськ, Ржеву, Сіверську Русь, в той час як його брат Кейстут захищав від німецьких лицарів Жмудь і Литву.
Так утворилась велика держава з литовською династією, з переважно руським населенням і химерною сумішшю західної і давньоруської культури.
Литовська експансія ширилася по Русі - Під натиском невтримної литовської кінноти впали всі руські міста від Волині до Чернігова і Курська. Так за Гедиміна і його сина Ольгерда створилось могутнє Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське. Характерною рисою Литви XIII ст. було збереження давньої язичницької віри предків і войовничого бога Перуна. При цьому литвини погано відносились до християн. Та вже в XIV ст. релігійні пріоритети змінюються. Уже кн. Гедимін, а потім і кн. Ольгерд, люди розумні і вольові, рахувались з віруваннями завойованих народів. А згодом Ольгерд, а далі і його племінник Вітовт прийняли православ'я.
Скориставшись слабкістю Золотої Орди, яка в 1362 р. розпалась на Синю і Білу, литовці активно починають новий етап проникнення у землі Русі. Ольгерд заявив: «Вся Русь повинна належати литовцям». Поступово і цілеспрямовано з руських земель витісняються татари. Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщина були включені до складу Литви. У 1362 р. Ольгерд розбив на р. Сниводі біля Хмільника війська трьох татарських ханів — «отчичів» і «дідичів» Подольської землі. Литва приєднала і Поділля. Сниводська битва закріпила територіальні надбання Литви. Як свідчить польський хроніст М. Стрийковський, внаслідок походів військ кн. Ольгерда 1362-1363 pp., участь в яких брали і загони південноруських феодалів, були визволені від татар «усі степи аж за Очаків від Києва, і від Путивля аж до гирла Дону», які він називав територією, що здавна належала Києву.
На початку свого правління на Русі литовці пообіцяли ^старовини не чіпати, і новизни не вводити*. Фактично зберігалась стара система управління, помінялась лише влада. Руські бояри пішли на службу до литовських князів. Литовці запозичили руський досвід воєнної справи, навчились у місцевого населення будувати фортеці, налагоджувати податкову систему, формувати структуру князівської адміністрації. Православ'я було офіційною ідеологією Литви. «Руська Правда» була покладена в основу державної правової системи. Державною мовою була білорусько-українська мова. Панувала ілюзія збереження давньоруської державності. Добу кн. Ольгерда характеризує вірш, знайдений в книзі Литовського Статуту 1588 p.: Полска квитнет лациною, Литва квитнет русчизною: Без той в Польщі не пребудеш, Без сей в Литві блазном будзеш. Однак процес асиміляції литовців зупинився остаточно за князя Ягайла (1377-1392 pp.). За його правління набирають силу тенденції централізму, а у 1385 р. між Литвою і Польщею була підписана династична Кревсь-ка унія. Вона радикально змінює становище південно-західних руських земель.