Основні тенденції розвитку радянської системи в другій пол. 60-х – поч. 80-х років

В останнє двадцятиріччя існування радянської України можна виділити три основні тенденції її соціально-політичного розвитку:

1. 60-80 рр. - час ще однієї спроби реформувати тоталітарну систему, не зачіпаючи її основ. У вересні 1965 р. на партійному пленумі було проголошено економічну реформу, яка мала забезпечити модель нового механізму господарювання, її суть полягала:

− у розширенні самостійності підприємств;

− у розгортанні прямих договірних зв'язків між ними;

− у встановленні економічно обгрунтованих цін;

− в матеріальному стимулюванні трудових колективів залежно від результатів їх праці;

− в оцінці діяльності підприємств за такими "капіталістичними" показниками як рентабельність і прибуток.

Період реформування (1966–1970 рр.) виявився одним з найрезультативніших. Виробництво промислової продукції зросло в Україні на 50%, продуктивність праці у цій галузі – на 28%, національний дохід – на 38%; але після цього темпи економічного зростання почали спадати, досягнувши у 80-х рр. від'ємних значень.

Реформа швидше розладнала старий господарський механізм, ніж створила новий. Як і попередні спроби реформування, вона закінчилась невдачею, бо була лише тактичним кроком брежнєвського керівництва.

2. Відбувається поступове повернення до неосталінських методів керівництва, зростання диктату центру, партії, ідеології, збільшення бюрократичного апарату, узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою, зведення нанівець самостійності суспільних організацій, згортання гласності, свободи слова, злиття функцій партій-ного і державного апарату, підміна держави та її органів комуністичною партією, яка оголосила себе у Конституції 1977 р. "ядром політичної системи суспільства".

3. Продовжується національно-визвольний, дисидентський рух, мирна боротьба проти тоталітарної імперії, носієм якої найперше була інтелігенція. Дисидентство породжує ідеї альтернативного, нетоталітарного суспільства, воно охоплює всі сфери суспільного і духовного життя: правову, економічну, релігійну, культурну, національну.

Отже, в 70-х рр. відбувається реанімація тоталітарної, командно-адміністративної системи.

Які конкретні напрямки і факти її прояву в соціально-економічній сфері?

1. Економіка розвивалась на екстенсивній, затратній основі, зростання обсягів досягається за рахунок залучення додаткової робочої сили, будівництва нових підприємств на старій технічній основі, нарощування капіталовкладень, розширення посівних площ, тобто за рахунок великих додаткових трудових і матеріальних коштів.

Наприклад, у 1966–1985 рр. основні виробничі фонди України зросли у 4 рази, кількість робітників і службовців – в 1,5 раза, капіталовкладення – у 2,5 раза, але ріст обсягу промислової продукції знизився з 50% у 1970 році до 19% у 1980 році, середньорічний приріст продукції сільського господарства знизився з 3,2% до 0,5%, продуктивність праці зменшилась у 2,2 раза, національний дохід – у 2,5 раза, реальні доходи населення – у 2,6 раза.

2. Переважали не якісні, а кількісні показники, домінувала планова соціалістична система, волюнтаристськи встановлені показники, поширилася практика коригування планів у бік зниження. Все це перетворило країну у суспільство тотального дефіциту. Не вистачало якісного металу, будівельних матеріалів, обладнання, палива, паперу, кормів, транспортних засобів тощо. Водночас вироблялося чимало нікому не потрібних речей лише тому, що вони були включені в план.

Наслідком такої політики стало значне відставання від досягнень світового НТП. Середній вік устаткування на виробництві становив 28 років, тільки 15% радянської техніки було на рівні світової, затрати на науку в 4 рази менші, ніж у США.

3. Продовжувалась руйнація села. Закупівля продовольства за кордоном стала нормою; з 1980 р. сільське господарство стало збитковим, в той час як виробництво зерна в країнах Заходу з 1950 по 1985 роки зросло втричі. Зате значно зросла чисельність адміністративного апарату. Систематично підвищувались ціни на сільгосптехніку, транспорт, міндобрива, хоча залишались незмінними ціни на сільськогосподарську продукцію. Відбувалось гальмування розвитку особистих підсобних господарств. Ручною працею у рослинництві було зайнято 71% колгоспників. До цього можна додати відсутність на селі достатньої кількості шкіл, дитсадків, клубів, транспорту, доріг, відсталість медичного та побутового обслуговування.

Такий перелік можна продовжити. 70-ті – першу половину 80-х років дещо оптимістично називали періодом застою. Насправді ж це був час неухильного сповзання країни і всіх республік у тяжку економічну кризу, до краху тоталітарної системи.