Анти - історія та створення Антського царства. Економіка та культура Антів.

З глибини віків до нас доходять свідчення про плем’я антів. Анти – це об’єднання слов’янських племен, яке утворило першу в історії України державу. Вона існувала з III до VII або VIII століття нашої ери. Анти славилися серед всіх цивілізованих країн того світу своєю військовою міццю та розвиненою культурою, мали значний вплив на геополітичні процеси того часу. Деякі вчені припускають, що саме від антської народності походить назва Античності.

Зміст:
1. Історія антів та створення Антського царства.
2. Економіка Антського союзу.
3. Культура антів.

Назва «анти», на думку багатьох істориків, має іракомовне коріння і означає населення, що мешкає на окраїні. Оскільки анти населяли землі, прикордонні володінням іраномовних племен Північного Причорномор’я, скіфів та сарматів, то така теорія здається реалістичною. До речі, існує думка, що антські племена частково увібрали до себе етноси скіфів та сарматів, що теж імовірно.

Припускати, що анти були пращурами лише одного народу було б невірно, адже археологічні знахідки доводять, що даний етнос дав початок не тільки східним словянам, а й північним і, можливо, в якійсь мірі західним.

Історія антів та створення Антського царства.

Слов’яни з’являються на території теперішньої України в I столітті нашої ери, в одних письмових джерелах згадується, про дві назви слов’янських племен – анти та склавини. В іншому, готського історика VI століття Йордана, згадується багатолюдне плем’я, що мало відразу три назви – анти, склавини й венети.

Перша згадка належить до III століття: її археологи знайшли на написі у грецькому місті Пантікапеї, а також у кількох латинських написах на території сучасної Угорщини. Відомостей про тогочасних слов’ян дуже мало, докладну оповідь про них історики віднайшли в пізніших джерелах – історичних документів VI століття.

Так, в VI столітті про антів писали 2 античних автора:

  1. Вже згадуваний готський історик Йордан, що мешкав на візантійських територіях;
  2. Візантієць Прокопій Кесарійський.

За свідченнями давніх авторів, анти та склавини не відрізнялись мовою, побутом чи релігійною культурою, проте займали різні території. Склавіни проживали від Мурманського озера до Дністра, а на півночі – до Віскли. На сході володіння склавинів межували з антськими. Територія антів простягалась від Дністра до Дніпра та до Азовського моря. Втім певних свідчень про розмір території антської держави досі не було.

Незважаючи на те, що ці два племені вважалися окремими, кожне мало свого вождя, військо, вело незалежну зовнішню політику, вони завжди були військовими союзниками.

Створення Антського царства. Результатом суспільного розвитку антів стало створення антського союзу племен. На його основі приблизно в першій половині IV ст. анти створили першу праукраїнську державу - Антське царство.

Його очолювали царі, яких називали «рексами», проте їхню владу обмежували народні збори. Писемні джерела згадують антських царів Божа, Андрагамта, Мезамира та інших Політичний устрій антів часто порівнюють з військовою демократією.

Адміністративний лад протиукраїнської держави був наближений до унітарно-централізованого, що допомогло об’єднати у Антському союзі багато давньослов’янських племен.

З наведених Прокопієм Кесарійським фактів випливає, що анти відрізнялись сильно розвиненою військовою організацію. Прокопій згадує, що вони могли виставити проти ворога 100-тисячне військо. У пам’ятках збереглися імена полководців Доброгаста, Всегорда, Пирогаста.бойовий стиль та зброю візантійців.

Армія давнього державного утворення мала в своїх лавах мужніх та вмілих воїнів, які швидко перейняли бойовий стиль та зброю візантійців. Готський історик Йордан переповідає історію часів IV століття про антське військо на чолі з Божем, у якій вони описані, як майстерні і небезпечні вояки.

На долю антів припало існування в період великого переселення народів, отож історія слов’янського племені включає багато чисельні військові сутички:

  1. У IV столітті анти вели війну з германськими переселенцями – племенем готів. Готи хотіли встановити свою владу в Східній Європі та анти нанесли їм щільний удар. Поразка розлютила готського короля Вінітара і він вдався до хитрощів – заманив антського царя Божа до своїх володінь, захопив Божа, його синів і 70 антських можновладців і вбив, розіп’явши на хрестах вздовж доріг Антії;
  2. З кочовими завойовниками гунами вони мали союзні стосунки, тому від них слов’янське населення не страждало. А деякі вчені навіть думають, що «анти» і «гуни» - слова-символи.
  3. Чисельні військові сутички траплялися у антів з візантійцями. З VI століття Антський союз разом зі склавинами здійснював походи на балканські володіння Візантійської імперії. Спочатку це були походи з метою захоплення військової здобичі та згодом, після війни 550-551 років анти та склавіни почали осідати на візантійських землях. Розселення було таким інтенсивним, що вже до кінця VI століття вся територія північних Балкан (сучасна Болгарія та колишня Югославія) були слов’янізовані. Під час війн з Візантією анти неодноразово перетинали кордони імперії і доходили навіть до Константинополя.
  4. У 568 році анти почали воювати з аварами, які вторглися до наближених до Антії територій, де заснували Аварський каганат. Аваро-словянські війни призвели до розпаду Антського союзу на початку VII століття.

Занепад Антського царства. Отож, розвиткові держави антів перешкодило вторгнення аварів, які в 558 р. розгромили аланів Північного Кавказу, завдали поразки племенам Північного Причорномор'я. Авари прорвалися по Дунаю й у Трансільванії заснували Аварський каганат. I поневоливши склавинів, вони почали боротьбу з антами. Боротьба з аварами підірвала сили Антського царства. У 602 р. Антська держава пала від натиском аварів.

3 VII ст. термін «анти» вже не фігурує в письмових джерелах. Остання згадка про антів належить до 662 року.

Економіка Антського союзу та її розвиток.

Основою господарства антів було землеробство, осіле тваринництво та ремісництво. Також були популярні промисли.

Основою економічного життя антів було землеробство. У Ш-IV ст. воно досягло якісно нового рівня: поява лемешів, наральників, плужних ножів знаменувала виникнення орного землеробства. Земельні роботи виконувались за допомогою залізного плугу, для збору врожаю використовувалися залізні серпи і коси.

Анти розводили велику і дрібну рогату худобу, свиней і коней. Помітну роль відігравали промисли: бортництво, рибальство, мисливство. Значного розвитку в них досягли ремесла, які вже відокремилися від сільського господарства.

У IV-VII столітті значного поширення набуває реміснича справа. Особливо помітними були успіхи в металообробці, що призводить до поширення виробництва знарядь праці та зброї – необхідних для двох основних галузей антської діяльності, орного землеробства та військової справи. Надалі, коли ковальство відокремилося від металургії, асортимент залізних виробів сильно розширюється – історики віднайшли понад 30 назв подібних виробів.

Розвитку набувають і інші ремісничі справи – гончарство, склоробне, деревообробне мистецтва тощо. У III-IV ст. розквітає гончарна справа, що пов'язано з використанням гончарного круга. На цьому етапі ремісництво частково відділяється від сільського господарства.

Прогрес у ремісничій справі призвів до розвитку торгових відносин, як у самих племінних общинах і між ними, так і з іншими країнами. Дослідники тієї епохи зазначають, що у антів існували осередки торгівлі – поселення, які називалися «градами». Міжнародну торгівлю Антський союз вів з такими країнами:

  • Велика Моравія;
  • Візантія;
  • Хозарія;
  • Болгарія;
  • Єгипет;
  • Римська імперія.

Цікаво, що торгівля антів являла собою не тільки натуральний, а й грошовий обмін.

Оскільки на початку VI ст. анти разом з іншими слов'янськими племенами вели наступ на балканські володіння Візантії. Ці події вплинули і на соціально-економічний розвиток слов'ян, сприяли нагромадженню багатств у руках антських царів і вождів. Посилилася їхня військова і політична влада. Усе це прискорило майнову і соціальну диференціацію антського суспільства, формування в ньому класових відносин

Розвиток продуктивних сил та торгівлі зумовив декілька важливих наслідків. По-перше, у племені антів розпочалась родово-общинна диференціація: військова та племінна знать отримували більше багатства, концентрували в своїх руках не тільки владу, а й статки, вони могли використовувати для праці полонених рабів або збіднілих співвітчизників. Це дало старт формуванню феодальної системи.

По-друге, розвиток торгівлі об’єднував розкидані по великій території племена Антського союзу і змушував їх до консолідації. По-третє, з’являється товарне виробництво – виробництво продукції, спеціально призначеної для продажу. І нарешті, виникла потреба у захисті торгівельних шляхів.

Як бачимо, на початку існування антів основою їхнього господарства було землеробство і тваринництво. Життя в лісостеповій зоні зумовило розвиток промислів. Та згодом прогрес у ремісництві призвів до розвитку торгівлі. Таким чином Антський союз набуває впливу на міжнародній арені не тільки завдяки своїй військовій міці, а й за допомогою економічних відносин з іншими країнами та утриманню контролю над торгівельними шляхами.

Особливості культура Антів.

Історичні джерела зберегли описи їх зовнішності. Це були високі та дужі люди, давні літописці часто описують їх білявими. Анти відрізнялись високою духовністю: в період найвищого розвитку антів свого піку сягає їхня міфологія. Анти були язичниками.

Відомості про культуру антів дають археологічні знахідки того періоду. Відомо, що з I століття анти жили у землянках або напівземлянках з плетеними або зрубними стінами. У кожній оселі були вогнища, а згодом – кам’яні печі. Племінні поселення антів займали площу від 1 до 2,5 гектарів і розташовувались недалеко один від одного на берегах річок..

Для служіння своїм язичницьким богам, які уособлювали сили природи, давні слов’яни використовували так звані «капища» - спеціальні площі, де встановлювали ідоли своїх богів з дерева або каменю. Серед найпопулярніших божеств слід згадати:

  • Дажбога;
  • Додолу;
  • Коляду;
  • Живу;
  • Купайла;
  • Дану;
  • Перуна;
  • Мокошу;
  • Світовида;
  • Лель;
  • Ярила;
  • Велеса;
  • Стрибога;
  • Світлобога;
  • Овсеня.

Слов’янські племена того часу розмовляли на одному діалекті, що благотворно вплинуло на спільність культур та міцну консолідацію родових утворень. Свідчень про писемність антів майже немає, проте деякі джерела наводять відомості про те, що крім рідної мови вони володіли також грецькою та латинською.

Як вже згадувалось, за часів Антського союзу піднесення набуло ремісництво, зокрема металообробка. Високим рівнем розвитку також відрізняється гончарство, ужиткове мистецтво, особливо ювелірна справа антів. У племені існувало кілька орнаментних стилів – геометричний, анімалістичний тощо.

До антської цивілізації відносять черняхівську та пеньківську археологічні культури, склавинам приписують празько-корчакську.

Таким чином, значний культурний розвиток антів помітно неозброєним оком. Саме з їхньої культури надалі запозичили свої вірування та звичаї громадяни Київської Русі, а згодом і представники багатьох слов’янських народностей, що існують у наш час.

Антське державне об’єднання буле першим в своєму роді на території України. За трьохвікове існування Антського союзу анти досягли високого рівня розвитку господарства, культури, торгівлі, користувалися доброю репутацією на міжнародних теренах – мали вплив на економічних теренах, володіли боєздатною армією. Культура антів дала потужний поштовх культурі слов’ян аж до сучасності.

каковы основные стадии социального конфликта