Україна й утворення Союзу РСР

Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) або Радянський Союз - соціалістична федеративна держава, яка існувала у 1922-1991 роках у східній Європі, центральній та північній Азії. Єдиною легальною партією була Комуністична партія Радянського Союзу, усі інші були заборонені.

Зміст:
1. Державний статус України в 1921-1922 pp.
1.1. Юридичне становище УСРР.
1.2. Система управління республікою.
2. Договір між УСРР і РСФРР. «Договірна федерація».
3. Різні підходи до створення союзної держави.
3.1. Сталінський проект утворення СРСР.
3.2. Ленінський план.
3.3. Позиція керівництва Грузії.
4. Позиція X. Раковського.
5. Юридичне оформлення Союзу.
5.1. Союзний договір 1922р.
5.2 Прийняття Конституції СРСР.
6. Повноваження України у складі СРСР.
7. Територіально-адміністративний устрій УСРР.
8. Створення Кримської АСРР.

1. Державний статус України в 1921-1922 pp.

1.1. Юридичне становище УСРР. Українська СРР на початку 1920-х pp. була формально незалежною державою відповідно до Конституції 1919 р. Офіційна самостійність України була поступкою більшовиків українському національному рухові. Без української революції та національної держави 1917-1919 pp. не було б і радянської української держави. Але більшість керівників РКП(б) розглядали незалежність УСРР як засіб розв'язання тимчасових політичних завдань. У перспективі передбачалося злиття всіх радянських республік в одну державу.

1.2. Система управління республікою. Проте фактично суверенітет України був дуже обмеженим. Контроль центру над національними республіками забезпечувався трьома централізованими силами:

- РКП(б), складовою частиною якої була КП(б)У;

^- Червоною армією;

- каральними органами - НК (надзвичайними комісіями).

У роки громадянськоївійни необхідність централізації пояснювалася потребами спільної боротьби проти «внутрішньої контрреволюції і міжнародного імперіалізму».

2. Договір між УСРР і РСФРР. «Договірна федерація». Наприкінці 1917 - на початку 1918 pp. Російська імперія розпалася на 13 держав, у тому числі на шість радянських і дві народні республіки. При утворенні національних радянських республік, зокрема й УСРР, наголошувалося не на їхній самостійності, а на тісному зв'язку з Російською Федерацією. Між радянськими республіками, які вважалися формально незалежними державами, налагодилися тісні економічні та військові зв'язки, вони мали однакову політичну структуру, у якій провідну роль відігравала одна більшовицька партія.

Між РСФРР і УСРР 28 грудня 1920 р. було укладено Союзний робітничо-селянський договір, за яким дві республіки вступали у воєнний та господарський союз.

Договір лише підтвердив ті міжреспубліканські відносини, які склалися в умовах «воєнного комунізму». Характерно, що об'єднані наркомати (народні комісаріати) входили до складу Раднаркому РСФРР і мали уповноважених при Раднаркомі УСРР на правах народних комісарів. За УСРР залишилося право на окремі війкові формування. Це означало, що керівництво найважливішими сферами життя України здійснювалися з Москви.

Подібні угоди були укладені радянською Росією і з іншими радянськими республіками. Така система відносин здобула назву «договірної федерації». Таким чином, радянська федерація почала формуватися ще задовго до офіційного створення СРСР.

Того ж часу центральні відомства РСФРР, яким належало в однаковій мірі враховувати інтереси всіх радянських республік, часто приймали несправедливі та дискримінаційні щодо цих республік рішення. Були спроби втручання також у ті сфери життя України, які все ще залишалися у виключному віданні уряду республіки. Нехтування правами радянських республік нерідко викликало напруженість у стосунках між ними і радянською Росією.

3. Різні підходи до створення союзної держави. 3 1922 р. почався новий етап об'єднавчого руху в радянських республіках, коли треба було визначитися з вибором одного з принципів об'єднання: автономізації, конфедерації чи федерації.

3.1. Сталінський проект утворення СРСР. Генеральний секретар ЦК РКП(б), нарком у справах національностей Й. Сталін висунув проект створення союзної держави, що передбачав включення радянських республік до складу Російської Федерації на правах автономій. Цей проект дістав назву плану «автономізації».

У вересні - на початку жовтня 1922 р. план «автономізації» розглядався на пленумах ЦК компартій союзних республік. 3 критикою проекту Й. Сталіна виступив лише ЦК компартії Грузії. Політбюро ЦК КП(б)У не зайняло чіткої позиції щодо цього плану.

3.2. Ленінський план. Лише на заключній фазі вирішення проблем об'єднання республік у справу втрутився В. Ленін, який на попередніх етапах через хворобу не брав участі в обговоренні питань національно-державного будівництва. Він сформулював інший підхід у порівнянні із запропонованим у проекті И. Сталіна. Ленінський принцип створення союзної держави полягав у тому, що Росія, Україна та інші радянські республіки стають рівноправними суб'єктами федерації, яку вони повинні стаорити на рівних і добровільних засадах, і утворюють нове державне об'єднання - Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).

3.3. Позиція керівництва Грузії. Особливу позицію щодо створення союзної держави зайняло компартійне керівництво Грузії. Воно вважало, що радянські республіки повинні зберегти атрибути незалежності та самостійності і будувати свої відносини на договірних засадах. Фактично ця пропозиція була спрямована на створення конфедерації радянських республік. Вона зразу ж була відхилена.

4. Позиція X. Раковського. Централізація основних наркоматів викликала протести з боку деяких республіканських урядів. Голова Раднаркому УСРР X. Раковський став противником плану «автономізації». Сталінський підхід він вважав небезпечним для радянського ладу. Протести X. Раковського (його підтримав В. Ленін) зробили своє: Радянський Союз був створений на федеративній основі, союзні республіки залишилися формально рівноправними. Фактично ж у СРСР почала відбуватися «повзуча автономізація». X. Раковський також виступив проти апаратних методів керівництва, чим викликав невдоволення И. Сталіна. У липні 1923 р. його біло відкликано з України і призначено повноважним представником СРСР у Великій Британії.

5. Юридичне оформлення Союзу.

5.1. Союзний договір 1922р. 30 грудня 1922 р. I з'їзд Рад СРСР в основному затвердив Декларацію про утворення Союзу та Союзний договір. Передбачалося передати ці документи на додатковий розгляд Центральних виконавчих комітетів (ЦВК) союзних республік, після чого найближча чергова сесія новоутвореного ЦВК СРСР мала затвердити текст Декларації та Союзного договору і ввести їх у дію. Остаточне прийняття цих документів відкладалося до II з'їду Рад СРСР.

Утворювався об'єднаний ЦВК СРСР на чолі з головами:ЩК чотирьох радянських союзних республік - Росії, України, Білорусії і ЗСФРР ( Закавказької Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки, до складу якоі входили Азербайджанська, Вірменська, Грузинська соціалютичні радянські республіки)

5.2 Прийняття Конституції СРСР. Остаточне юридичне оформлення Радянського Союзу відбулося на ІІ з'їзді Рад СРСР(січень 1924 р). II з'їзд Рад СРСР проголосив, що незалежні радянські республіки добровільно і на рівних засадах вступають у державний союз і деякі свої повноваження передають органам центральної влади .

31 січня 1924 р. П з'їзді Рад СРСР прийняв Конституції СРСР. Вона складалася з двох частин - Декларації і Союзного договору про утворення СРСР (текст останнього істотно відрізнявся від проекту Союзного договору 1922 р) Конституція закріпила право кожної союзної республіки на вільних вихід із Союзу; встановила, що території республік не можуть бути змінені без їхньої згоди. Однак реальна влада в республіках належала Російській комуністичній партії (більшовиків), а легальна опозиція була ліквідована, тому ці суверенні права залишалися фіктивними. Механізм можливого виходу республік із складу СРСР не був передбачений

6. Повноваження України у складі СРСР. У травні ІХ Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, де юридичне закріплювалося входження УСРР до складу СРСР, визначалися компетенція і функції республіканських органів влади и управління. Отже, виходячи з конкретних обставин, Україна добровільно вступила до союзу.

Але реалізація задуму про Союз як об'єднання суверенних і рівноправних республік пішла іншим руслом. Після смерті В. Леніна взяла гору жорстка централізаторська тенденція, яка дедалі посилювалась у роки авторитарного керівництва Й. Сталіна. Вона неминуче вела до обмеження прав союзних республік І звуження їхньої суверенності.

Однак проголошення СРСР закріпило деякі завоювання українського народу. Було визнано територіальну цілісність України, створено власний адміністративний апарат. Деякі права на національно-культурне життя дістали і представники національних меншин, які здавна компактно проживали в Україні.

7. Територіально-адміністративний устрій УСРР. Українська Соціалістична Радянська Республіка стала чітко окресленим національним і територіальним цілим із власним адміністративним центром і апаратом. Таким чином українці нарешті отримали територіально-адміністративні рамки, що відображали їхню національну самобутність, тобто те, чого вони не мали з часів козацької Гетьманщини XVIII ст.

Українська СРР була другою за чисельністю населення і територією республікою Радянського Союзу. У 1925 р. тут нараховувалося 28 млн чоловік: із них 22 млн - українці, 6 млн - росіяни, євреї, поляки, греки, болгари, молдавани, німці, представники інші національностей. Цього часу в республіці впроваджувалася триступенева системи управління: центр-округ-район. Було утворено 41 округ і 706 районів. У місцях компактного, проживання національних груп неукраїнського населення існувало 12 національних районів і 538 сільських Рад - болгарських, грецьких, єврейських, німецьких, польських тощо.

8. Створення Кримської АСРР. Ще у жовтні 1921 р. на території Криму було створено Кримську Автономну Соціалістичну Радянську Республіку, що вважалася частиною РСФРР. У листопаді того ж року відбувся I з'їзд Рад Криму, який прийняв Конституцію Кримської АСРР та сформував вищі органи влади. Невдовзі було створено і державний апарат автономної республіки - 13 наркоматів і 3 управління. Державними мовами на півострові проголошувалися російська та кримськотатарська. Проте фактично Кримська АСРР з дня утворення за статусом мало чим відрізнялася від звичайної області.