Фашизм

Фашизм (італ. fascismo, від лат. facis — в'язанка хмизу) — право-екстремістський ідейно-політичний рух, що виник у 1919 р. в Італії внаслідок національного невдоволення результатами першої світової війни, а також як реакція на економічну та політичну нестабільність і зростання ліворадикального руху в країні. Очолюваний колишнім соціалістом Беніто Муссоліні, фашизм відображав настрої фронтовиків, дрібних власників та інших соціальних верств, що, відчуваючи невпевненість і хисткість свого становища, прагнули до встановлення «твердої» державноївлади, яка стабілізувала б становище в країні та піднесла зовнішньополітичний вплив Італії. Спираючись на свої збройні загони, які називалися «бойові спілки» (Fascio di Combattimento). Фашисти 28 жовтня 1922 p. здійснили «похід на Рим» і примусили короля Італії призначити Б. Муссоліні главою уряду, що стало початком фашистського панування в Італії. В основу програми італійського фашизму було покладено такі ідеї: співробітництво класів; сильна державна влада, яка забезпечить це співробітництво; націоналізм («Нація і держава — над усе!»). Б. Муссоліні схарактеризував всесильний і всеосяжний вплив держави поняттям «тотальна держава».

Подібні соціально-економічні, політичні та міжнародні суперечності, що не менш гостро виявилися в Німеччині після поразки у першій світовій війні, спричинили зародження (1919 р.) і зростання впливу очолюваного Адольфом Гітлером націоналсоціалізму, що став носієм фашистського руху в країні. Отримавши політичну владу (1933 р.) та утвердивши свою диктатуру в Німеччині, гітлерівський фашизм вдався до зовнішніх агресій і розв'язав другу світову війну. Особливістю німецького нацизму були ідеологія і практика расизму та антисемітизму, зовнішня експансія, які завдали німецькому народові і всьому людству багатомільйонних жертв.

За різних національних особливостей фашизму властиві такі загальні риси:

• застосування форм і методів політичного терору і фізичного насильства;
• знищення інститутів демократії та парламентаризму, встановлення всеосяжного державного контролю в усіх сферах суспільного та особистого життя;
• командно-державні методи регулювання економіки та її мілітаризація, економічна автаркія;
• панування однієї політичної партії та ідеології, якій властиві крайній шовінізм, культ вождя;
• здатність шляхом демагогії соціально мобілізувати й політично активізувати населення в інтересах панівного режиму;
• завойовницька зовнішня політика (геополітика), мілітаризм.

Розгром у 1945 р. нацистської Німеччини та її союзників, викриття перед усім людством та осудження світовою громадськістюзлочинів фашизму завдали йому нищівної поразки. Проте окремі його риси проявлялися й після другої світової війни, в роки панування військовоавторитарних режимів у деяких країнах Латинської Америки та Європи (Іспанія, Португалія, Греція та ін.) або в діяльності певних правоекстремістських політичних угруповань (ФРН, Італія), що дістало назву неофашизм.