Антисемітизм

Антисемітизм - одна з форм національної та релігійної нетерпимості щодо євреїв. У ході історії набував різних форм - від релігійного і психологічного упередження та сегрегації, що виявилася насамперед у побуті, до політики, яку проводила держава - обмеження політичних і громадянських прав, насильства, переслідування, виселення євреїв і навіть фізичного знищення їх. Історичні корені антисемітизму сягають давніх часів, коли євреї внаслідок втрати своєї історичної батьківщини в Палестині були розпорошені по різних країнах світу на правах національнорелігійної меншини. У Римській імперії їх переслідували як іудеїв-християн, ворогів Христа, а в середні віки уряди країн Західної Європи видавали спеціальні закони, визначаючи їм місце проживання у спеціально відведених кварталах міст (гетто), зобов'язували носити одяг особливого крою і розпізнавальні знаки. Євреїв виганяли з Англії, Франції, Іспанії, захоплюючи їхнє майно.

Внаслідок буржуазних революцій XVI-XIX ст. середньовічні обмеження щодо євреїв було скасовано. Проте в останній третині XIX ст., в умовах економічних криз і масового розорення дрібної буржуазії, вибухнула нова хвиля антисемітизму, яку підкріплювали міфом, що євреї винні в економічній і політичній нестабільності життя. Сформувалися політичні антисемістські партії, друкувалася відповідна пропагандистська література (Німеччина, Франція, АвстроУгорщина). У цей час виник термін «Антисемітизм». У 1882 р. у Дрездені відбувся перший міжнародний антисемітський конгрес. Антисемітизму протидіяли прогресивні сили (зокрема, у Франції під час справи Дрейфуса).

У Росії за царату антисемітизм виявлявся у прийняті в 1882-1883 pp. низки законів, які обмежували права єврейського населення країни - євреї могли проживати в смузі осілості (у західному і південнозахідному регіонах імперії); лише окремим категоріям дозволяли селитися за її межами. Крім того, євреям були заборонені певні види діяльності, існували обмеження щодо використання їх на державній службі, для них визначали відсоткові норми під час вступу до середніх спеціальних та вищих навчальних закладів. Антисемітизм у Росії виявлявся і в жорстоких єврейських погромах у XIX - на поч. XX ст.

Антисемітизм в Україні активізувався під час громадянської війни. Криваві погроми, внаслідок яких загинули сотні тисяч євреїв, відбувалися за існування Центральної Ради, Директорії, за часів денікінщини, їх чинили різні військові та напіввійськові формування Махна, «зелених» та ін., а також регулярні частини Червоної Армії (таращанці, богунці, будьоннівці). У 30-40х pp. XX ст. центром антисемітизму стала фашистська Німеччина, де це ганебне явище підкріплювалося расистськими теоріями і мало характер геноциду. Під час другої світової війни в різних країнах Західної Європи в концтаборах Бухенвальд, Дахау, Освенцім та ін. нацисти знищили близько 6 млн євреїв. На Нюрнберзькому процесі переслідування євреїв було кваліфіковано як злочин проти людства.

У Радянському Союзі антисемітизм офіційно засуджувався. У 20-30х pp. XX ст. єврейському населенню надавалися певні можливості для розвитку культури, літератури, мови, освіти. В місцях компактного проживання євреїв було організовано адміністративні національні райони, селищні ради, утворено Єврейську автономну область на Далекому Сході. Водночас мали місце вияви зневажливого ставлення до євреїв, а також політичне переслідування частини з них (справа Антифашистського єврейського комітету, т. зв. справа лікарів у повоєнні роки).

На сучасному етапі світове співтовариство відкидає будь-яке обмеження прав людини або надання переваг за національною ознакою, а проповідь національної, расової винятковості чи зневаги карається законом.