Висновки до теми 7

Після завершення Першої світової війни територія України залишилася розчленованою. Більша частина її земель увійшла до складу УСРР. Утвердження більшовицької влади супроводжувалося згортанням діяльності, придушенням українських політичних сил, позбавленням України реальних прав суб’єкта у внутрішніх справах та в міжнародних зносинах. Внутрішнє становище УСРР на початку 20-х рр. характеризувалося економічною розрухою, занепадом промисловості та сільського господарства, наростанням соціальної напруженості.

На початку 1921 р. селянський повстанський рух став ос­новною формою громадянськоївійни. Лише запровадження НЕПу поклало край цій боротьбі. Виснажився селянський рух і внаслідок голоду 1921–1923 рр.

За часів НЕПу, незважаючи на диктатуру більшовицької партії, було досягнуто значних успіхів у подоланні наслідків розрухи, спричиненої кількома безперервними війнами; 5 млн. українських селянських господарств отримали можливість продавати мешканцям міста продукти і тим підвищили свій життєвий рівень.

Впроваджуючи політику українізації на початку 20-х рр. керівництво СРСР мало на меті створити у світового співтовариства враження про вільний та гармонійний розвиток республіки, знайти спільну мову з багатомільйонним селянством, зняти наростаюче протиріччя між народними масами і політичною елітою, поставити під свій контроль процес національного відродження, частково компенсувати республіці втрату політичного суверенітету наданням прав «культурно-національної автономії». Коли ж у 30-х рр. національне відродження почало виходити за межі міцніючої командно-адміністративної системи, цю політику було згорнуто.

У 1928 р. НЕП закінчив свою недовгу історію. Радянсько-більшовицька влада повернулася до традиційно тоталітарних методів керівництва й управління. Почався період соціалістичної індустріалізації, колективізації сільського господарства, сталінських п’ятирічок, масових репресій та жахливих голодоморів. Наступний 1929 р. називають роком великого перелому.

Індустріалізація вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку, докорінно змінила структуру господарства. В загальному обсязі валової продукції зросла частка промисловості в порівнянні з часткою сільського господарства. Дрібна промисловість витіснилась великою індустрією. Модернізація промислового потенціалу дала змогу Україні випередити за рівнем розвитку індустрії кілька західноєвропейських країн. Посилились процеси урбанізації, активно формувався національний робітничий клас.

Проте стрибок в розвитку важкої індустрії відбувався за значного відставання легкої та харчової промисловості, надто повільного підвищення добробуту населення, надцентралізації економічного життя, репресій та загибелі мільйонів людей.

Форсовані темпи і переважно адміністративні темпи здійснення суцільної колективізації призвели до катастрофічних наслідків – дезорганізації і деградації аграрного сектора на початку 30-х рр. За здійснений індустріальний стрибок було заплачено багатьма життями й скаліченими долями жертв насильницького розкуркулення і голодомору.

У 1933 р., намагаючись уникнути економічної катастрофи, влада відмовилася від прискорених темпів індустріалізації і від безрозмірної продрозверстки. Це дозволило колгоспам поступово вийти з кризи. Наприкінці 30-х рр. сільське господарство України вийшло на рівень продуктивності, який існував до початку суцільної колективізації.

Стан української культури в 30-ті рр. повністю віддзеркалював загальнополітичну ситуацію в країні. Досягши значних успіхів у 20-х рр., українська культура потрапила під жорсткий ідеологічний прес режиму, який дедалі більше виявляв себе як тоталітарний, антинародний. «Розстріляне відродження» – найбільш точне визначення стану української культури в цей період.

Відчутного удару по суспільству завдали сталінські репресії. Вони понівечили долі мільйонів людей. Україна зазнала величезних демографічних втрат, був знищений цвіт її інтелігенції. В атмосфері страху, наклепів, насильства виховувалось ціле покоління людей. Засобами репресій в Україні утвердився сталінський тоталітарний режим.

Свідченнями зміцнення тоталітаризму у 20–30-х рр. стали: монопольне утвердження комуністичної ідеології, усунення з політичної арени інших партій, узурпація влади більшовицькою партією, її зрощення з державним апаратом, зміцнення централізованого керівництва економікою, одержавлення суспільного життя.

Складними залишались умови життя західноукраїнського населення. У відповідь на асиміляторський державний курс національно-визвольна боротьба набувала крайніх форм, в тому числі збройних.