Україна в роки війни

На межі XIX і XX століть світ вступив в епоху імперіалізму. Загострилися протиріччя між основними капіталістичними державами Європи.

Ще в кінці XIX ст. відбулися розподіл сфер впливу, ринків збуту товарів, монополізація виробнитцва. Кожна з країн, що хотіла прийняти участь у цих процесах, вважала за необхідне діяти воєнними засобами. Це було тим більше легко, що розвиток найбільших імперій Європи — Російської, Австро-Угорської, Германської і Оттоманської — відставав від розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Отже, світова війна призвела до порушення рівноваги між традиційними формами державного устрою і більш прогресивним і динамічним у своєму розвитку суспільством. Війна прискорила і загострила соціальні конфлікти. Найбільше це позначилось на Російській і Австро-Угорській імперіях. У Росії після революції 1905-1907 pp. залишилися нерозв'язаними гострі соціальні суперечності, а у Австрії великого розмаху набрали національно-визвольні рухи.

Приводом до війни стало вбивство у липні 1914 р. у м. Са. аево в Боснії студентом Гаврилом Принципом спадкоємця австрійського престолу ерц-герцога Франца-Фердинанда. Під тиском Німеччини Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. Почала загальну мобілізацію Росія. Німеччина зразу ж оголосила війну Росії, а через три дні — її союзниці Франції. На другий день після окупації кайзерівськими військами нейтральної Бельгії війну Німеччині оголосила союзниця Франції — Великобританія.

Війна стала некалендарним початком XX ст. Більш ніж 3,5 млн українців у російській армії і 250 тис. в австро-угорській опинилися по обидва боки фронту і змушені були воювати один проти одного за чужі інтереси. Земля України надовго стала театром воєнних дій, що катастрофічно позначилося на долі мільйонів українського населення.

У війні на два фронти Німеччина спрямувала основні свої сили на Францію. Кайзерівські війська через Бельгію і Люксембург раптово увірвались на територію країни, загрожуючи Парижу. Уряд Франції закликав Росію на допомогу. Російські війська під командуванням П. Ренненкампфа і О. Самсонова розгорнули бойові дії на території Східної Прусії, в результаті чого наступ німців на Париж припинився. Столиця Франції уникла страшної небезпеки.

Оскільки ж російські армії в Прусію були направлені без належної підготовки, то незабаром вони потерпіли поразку в районі Мазурських боліт. Командувач однієї з армій О. Самсонов покінчив життя самогубством.

Три інших російських армії розгорнули воєнні дії проти чотирьох австро-угорських армій з наміром захопити Перемишль, Львів і Галич. Прикриваючись ідеєю об'єднання усіх руських земель, російське самодержавство планувало приєднати Галичину, Буковину та Закарпаття. Австро-Угорщина, в свою чергу, претендувала на Поділля і Волинь. Німеччина вважала, що «Росія повинна віддати... прибалтійські провінції..., частину Польщі і Донецький басейн з Одесою, Кримом і Приазов'ям...». Характер війни з боку обох союзників був імперіалістичним.

Отже, згідно з планом, який Німеччина заздалегідь підготувала разом з Австро-Угорщиною, на початку війни німці мали кинути із Східної Прусії на Росію дві армії. Та цього не сталося. Єдине, що вдалося зробити німцям, це зібрати декілька дивізій для охорони кордонів, а не для наступу. Більшість німецьких військ була кинута на французький фронт. Сталося це тому, що Італія, союзниця Німеччини, раптом проголосила нейтралітет і не виступила проти Франції. Тим часом німці обіцяли Австрії, що після удару по французах вони перекинуть дві армії на схід проти Росії. А поки що Австрія сама мусила боронитись, що, мовляв, було не важко, бо Росія ще не скінчила навіть мобілізації.

Успішні дії російських військ привели до того, що в серпні вони вступили до Львова. Східна Галичина і майже вся Буковина були зайняті російськими військами.

Рятуючи австрійців від розгрому, німецьке командування знову перекинуло частину своїх військ з західного фронту на східний.

Воєнні успіхи російських військ дали підстави цареві Миколі II на вторгнення в Німеччину. Під Варшаву та Івангород було перекинуто 3 армії.

Тривалі бої у Польщі, що розпочалися між воюючими сторонами, виснажили супротивників. І російські, і німецькі війська перейшли до оборони.

В основі плану Шліфена, начальника генштабу німецької армії, лежала ідея блискавичної війни проти Франції. Після цього ще до осіннього листопада німці надіялись завершити кампанію на Сході у війні проти Росії. Та воєнна фортуна розпорядилася так, що основний перебіг воєнних подій відбувався на східному фронті. Розгром росіянами австрійських армій в Галичині, а німецьких — у районі Лодзі означав крах плану блискавичної війни («бліцкрігу»). На західному фронті почалася позиційна окопна війна.

Після цього держави Троїстого союзу посилили бойові дії проти Росії з наміром вивести її з війни. Тим-то на початку 1915 р. на Західному фронті Росії протистояли вже 140 німецьких і австро-угорських дивізій, тоді як на початку війни влітку 1914 р. — всього 55.

Взимку 1914-1915 pp. російські війська добились успіху в Карпатах і захопили також Перемишльську фортецю. Австро-угорські війська потерпіли поразку таку відчутну, що вона поставила цісарську державу на грань цілковитого краху. Німецьке командування у відповідь протягом півроку проводило активні бойові операції в Польщі. Російські війська змушені були відступати, залишивши в руках ворога Польщу й Литву, частину Латвії і Білорусії, Східну Галичину, Північну Буковину і західні повіти Волині. Восени 1915 p., коли фронт установився на лінії Чернівці— Тернопіль—Пінськ—Рига, у війну на боці Німеччини вступила Болгарія. Блок союзників Німеччини отримав назву Четверного союзу.

На початку 1916 р. німці і австрійці активізували свої воєнні дії. Тільки в битві при Вердені втрати з кожного боку склали більш ніж 300 тис. чоловік. Однак успіху німцям це не принесло.

Влітку цього ж року почався наступ російських військ під командуванням ген. А. Брусилова зразу в чотирьох напрямках на фронті довжиною в 350 км.

Були захоплені Волинь, Галичина і Буковина. Армії А. Брусилова в кінці літа вийшли на карпатські перевали. Утрати противника складали до 1,5 млн солдат і офіцерів. Захлинувся наступ німців під Верденом. Була врятована від поразки Італія, а Румунія оголосила війну Німеччині та Австро-Угорщині. Румунські війська відступали перед переважаючими силами німців і австрійців, залишаючи свою територію ворогові. У Генштабі Росії жартували: «Для того, щоб тримати у безпеці кордон з ворожою Румунією, треба було ЗО тис. солдат, але тепер і з союзною Румунією треба тримати на кордоні ті ж самі ЗО тис., щоб захищати її від ворогів».

Становище в Західній Україні. В останні роки перед війною український політичний і культурний рух 8 Галичині і Буковині добивався чимраз більшого успіху. Українці тут мали більший досвід громадської і політичної діяльності. Було тільки питанням часу, коли вони добудуть собі усі права, забезпечені їм австрійською конституцією. Найгострішу боротьбу довелось витримати українцям Галичини за реформу виборчого закону для сейму, який вирішував усі справи внутрішнього життя краю. Після довгої і впертої боротьби прийшли до згоди вже на початку 1914 р.

Ще наприкінці 1912 р. на з'їзді провідних діячів галицьких партій і організацій було ухвалено, що у випадку війни між Австро-Угорщиною і Росією українці повинні підтримати австрійців, які допоможуть перетворити Галичину у «П'ємонт» — центр об'єднання усіх українських земель.

З метою втілення своїх планів у життя 2 серпня 1914 р. українські політичні партії об'єдналися в Головну Українську Раду. У ті ж дні була створена Центральна Бойова Управа, яка звернулась до уряду з проханням дозволити сформувати легіон Українських січових стрільців. Згода була отримана, бо цісареві потрібно було гарматне м'ясо.

Більше 20 тис. добровольців записалося в Легіон, але завдяки інтригам польських політиків, які зрозуміли, що легіон може стати зародком української регулярної армії, цісар обмежив чисельність його до 2,5 тис. стрільців. Легіон УСС був включений до складу австрійської армії.

2 травня 1915 р. січові стрільці здобули свою першу перемогу над російськими підрозділами при обороні гори Маківка. Бої на Маківці показали, що українці стають активним чинником світової історії, творцями свого майбутнього.

Українці з Наддніпрянщини — Д. Донцов, В. Дорошенко, М. Меленевський та інші, — емігрувавши в Галичину від переслідувань самодержавства, створили Союз визволення України (СВУ). СВУ ставив за мету створення гетьманської держави, незалежної як від Австро-Угорщини, так і від Росії. Цісарська влада намірилась використати СВУ у підривних антиросійських діях. Українські політичні лідери з Наддніпрянщини різко осуджували такі наміри.

Зокрема, ТУП на чолі з М. Грушевським негативно поставився до таких дій СВУ. А лідер УСДРП С Петлюра виступив у Москві на захист Росії у війні. Однак це не врятувало український суспільний рух від переслідувань як в Росії, так і в Австро-Угорщині. До 1917 р. перебував у засланні в Симбірську, Казані і в Москві М. Грушевський.

Не уникли переслідувань і українці в Галичині. Народи імперії Габсбургів, підбурювані урядовими колами, цькували і переслідували українців. Дійшло й до прямого геноциду, коли десятки тисяч українців були знищені в концтаборах Австрії. У той же час тисячі канадців українського походження були інтерновані в концтаборах урядом Канади.

Окупаційну політику царизму в зайнятому росіянами м. Львові восени 1914 р. активно проводив генерал-губернатор граф О. Бобринський. Він заявив, що в цих землях «корінне населення все було російське, устрій їх повинен бути оснований на російських засадах. Я буду тут вводити російську мову, закон і устрій».

Восени були закриті практично всі українські установи, бібліотеки, школи. Почалися обшуки і переслідування місцевої інтелігенції. Був арештований і вивезений до монастирської тюрми у Суздалі митрополит Андрій Шептицький, де він і відбував термін ув'язнення до 1917 р.

Греко-католиків почали насильно навертати до православ'я. Проводилася «інвентаризація», тобто грабунок галицьких банків, музеїв, книгарень. Демонтувалось обладнання друкарень, зокрема Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові.

Війна набувала дедалі більш кровопролитного характеру. У кінці 1915 р. російська армія втратила близько 3,5 млн чол., у тому числі більш ніж 1,5 млн полонених. А в тилу назріла криза промислового виробництва. Тільки в Україні до січня 1917 р. погасло 36 доменних печей. Майже на два мільйони десятин скоротилися посівні площі, почалися перебої з постачанням продуктів харчування, зростала інфляція. Це привело до загострення соціально-політичної обстановки. Масові заворушення охопили населення промислових центрів України. У 1915 р. в Україні пройшло 113 страйків. У них брали участь майже 50 тис. робітників. А вже у 1916 р. відбулося 218 страйків, з кількістю учасників до 200 тис. чоловік. Страйки та заворушення йшли під гаслом «Геть з війною!». Піднялися перш за все робітники таких міст як Горлівка (Донбас), Бахмут, Катеринослав, Харків, Миколаїв. Найбільшою популярністю серед них користувались соціал-демократичні агітатори.

Довготривала окопна війна вкрай виснажила Україну. Були вбиті або покалічені мільйони молодих, сильних чоловіків. Різко впала продуктивність праці на заводах і фабриках, де чоловіків замінили жінки й діти. Стояли пусткою десятки тисяч десятин незасіяної землі. Частішими ставали випадки епідемій і пошесті. Усе відчутнішим ставало наближення національної катастрофи.

Піднесення національно-визвольного руху не тільки в Україні, а й по всій Росії свідчило про наближення нової революції.

социал демократическая идеология