Політика більшовиків в Україні у 1919 р. «Воєнний комунізм»

У 1919 р. більшовики запроваджують нову політику, яка дістала назву «воєнний комунізм» . В основі цієї політики лежав насильницький злам економічної системи, яка досі грунтувалася на товарно-грошових відносинах. У країні запроваджувався товарообмін без посередництва грошей.

Основні напрямки політики «воєнного комунізму»:

— націоналізація промисловості, фінансів, транспорту, системи зв'язку. Для управління господарським життям створювалась Українська Рада народного господарства;

— ліквідація великих поміщицьких, державних і церковних господарств. На їх місці утворювались радгоспи, комуни, артілі;

— встановлювалась державна монополія на найважливіші продовольчі товари.

На всій Україні вводилася продовольча розкладка: все зерно, крім необхідного мінімуму, селяни повинні були здавати державі за встановленими державою цінами. Заборонялася торгівля продуктами харчування. Усі ці заходи запроваджувались декретом Всеукраїнського Виконавчого Комітету (12 квітня 1919 p.).

У містах було введено систему пайків, які розподілялися за «класовим принципом»: більше — вищим чиновникам апарату, червоноармійцям, робітникам воєнних підприємств, майже нічого — так званим нетрудовим елементам і членам їх сімей. Таким чином, зникали матеріальні стимули праці, функціонування народного господарства, вводилась мілітаризаціявиробництва. Робітників, які кидали роботу, оголошували злочинцями.

У промислових центрах формувалися продовольчі загони, які проводили хлібозаготівлі по селах. Росія потребувала продовольства, і Ленін оголосив «хрестовий похід за хлібом», маючи на увазі насамперед Україну.

Хлібозаготівля в Україні відбувалася з величезними труднощами, кожний заготовлений пуд хліба був окроплений кров'ю.

Запровадження в Україні «воєнного комунізму» супроводжувалось різким звуженням суверенітету України. Під прикриттям так званого «воєнно-політичного союзу братських республік» російському центру передавалися головні важелі в управлінні українською економікою. Російські чиновники зневажливо ставились до українських звичаїв, мови та культури. Щоб придушити опір України, уряд запровадив політику червоного терору. Ця політика була однією з найважливіших складових частин «воєнного комунізму». Були проведені репресії реальних і потенційних противників більшовизму.

Початок 1920 р. був одночасно початком нового етапу української революції. Радянська влада вертала на Україну з величезним досвідом, із загартованими силами. IV Всеукраїнський з'їзд Рад, що відбувся в травні 1920 р. в Харкові, був оглядом дотеперішнього досвіду й дав основи радянського будівництва в Україні.

У чому ж виявилася сила більшовиків, що приступили вже до мирного будівництва?

Передусім, під час денікінщини виявилося, що трудящийнарод в Україні за більшовиків, бо він власними руками прогнав білогвардійського напасника. Друге те, що на IV конференції КПУ 16 березня 1920 р. об'єдналися з більшовиками в одну партію українські комуністи-боротьбисти. Це була дуже важлива подія, бо тепер зібралися в одну партію, під одним крилом усі революційні сили України, що дотепер ішли окремими стежками.

А досвід існування прогресивних режимів в Європі того часу свідчив якраз про протилежне. Суспільство України й тоді, й зараз — не однорідне за своїм соціальним складом. І комуністична партія висловлювала й тоді, а особливо тепер, інтереси лише частини громадськості, меншої частини суспільства.

Впровадження законодавчо однопартійної системи привело до того, що політика вже в 20-ті роки з життя нашого суспільства щезла. Щезла політика, як специфічна сфера діяльності людей, в якій проявляються і зіштовхуються відмінності інтересів класів і груп, відбувається пряме громадське співставлення позицій і відшукуються засоби приведення їх до певного динамічного компромісу. Політика щезла.

І от тепер, на IV з'їзді, об'єднана ця революційна сила клала міцні основи радянської влади в Україні. Вона проголосила братерську федерацію України з Радянською Росією, вона урегулювала земельне питання в Україні, означила, хто й як може користуватися з землі; вона, врешті, дала радянському будівництву на селі сильну опору проти власників, зорганізувавши сільську бідноту в комітети незаможників. Вона визнала за доконче потрібне, щоб військо й державна скарбниця були спільні з Радянською Росією, щоб в об'єднаних федерацією радянських республіках був один держплан, одне управління радянським господарством: адже ж тепер, начебто, ні в Україні, ні в Росії не було так, як за влади буржуазії, що визискувала б одну країну на користь другій; і тут і там владу тримав в руках робітник з селянином, що самі боролися проти визиску. Правда, як сьогодні очевидно, більшовики відібрали владу в буржуазії, але не віддали її народу.

Майже хрестоматійним стало твердження, що режим «воєнного комунізму» був нав'язаний більшовикам громадянською війною та інтервенцією. Та це лише частина правди, бо перші декрети Раднаркому і постанови ВРНГ про введення в Радянській Росії і по всіх територіях, де була радянська влада, «соціалістичного ідеалу» точно «по Марксу» і у відповідності з партійним гімном «Інтернаціонал» — оВесь мир насилья мы разрушим до основанья, а затем...», — прийняті ще до війни. 27 грудня 1917 р. був опублікований декрет про націоналізацію банків, а 5 лютого 1918 р. — про націоналізацію торгового флоту, тобто до початку громадянської війни, а останній (про усунення підприємств промисловості, що мають до 5-10 найманих робітників) — 29 листопада 1920 p., тобто вже після підписання миру з Польщею та вигнання Врангеля з Криму.

Усі ці «комуністичні декрети» начебто доповнювали декрети Раднаркому про відміну приватної власності у всіх її формах. Цю ж лінію продовжувала, фактично, відміна Декрету про землю, прийняття якого в свій час забезпечило більшовикам підтримку солдатів і багатомільйонного селянства. Цей Декрет був замінений законом ВЦВК «Про соціалізацію землі» від 9 лютого 1918 р. Декрет зробив землю безгосподарною, оголосивши, що вона «переходить в користування всього трудового народу», а головне — нічого не говорив про форми землекористування, тоді як в «есерівському» декреті від 26 жовтня 1917 р. чітко вказувалося: «Форми користування землею повинні бути цілком вільними: подвірна, хутірська, общинна, артільна, як вирішено буде в окремих селищах...».

Суть цього замовчання розкрив другий земельний декрет ВЦВК від 14 лютого 1919 р. — «Про соціалістичне зємлевлаштування І про методи переходу до соціалістичного землеробства». Саме він і став через 10 років юридичною основою сталінської «суцільної колективізації», бо підкреслював: «Уся земля в межах РСФРР, в чиєму б користуванні вона не перебувала, вважається єдиним державним фондом», яким розпоряджаються не селяни, а уряд в особі Наркомзему.

Цей декрет націлював владу на перетворення всього сільського господарства в єдину агрофабрику. Центральною фігурою її ставав не селянин-одпоосібник, а сільгосп робітник, якому заборонялось мати присадибну ділянку, худобу, птицю, навіть собак, зате було обіцяно 8-годинний робочий день...

Що собою являла нова, радянська влада? Постійно підсовуване людям гасло «Вся влада Радам» не тільки безглузде, але й небезпечне. Незрозуміло, чому «вся»

влада повинна належати Радам? Якщо нема розподілу влади на законодавчу, виконавчу й судову, то ми Ризи-куємо отримати нову диктатуру, новий культ особи. До речі, про диктатурупролетаріату. Цікаво взагалі прослідкувати історію слова «пролетаріат» (Велика радянська енциклопедія) дається пояснення, що «пролетарій» походить від латинського «пролета-ріус», що означає представника неімущих станів гро мадян в стародавньому Римі, які не відбували на користь держави ніяких повинностей і складали, так ои мовити, «дно» римського суспільства. Звичай110' вони не займалися суспільно корисною працею. жили в основному за рахунок подачок держави і багатих рабовласників, тобто були бродягами, забродами. на кшталт теперішніх наших бомжів. Ідея пролетаріату в теорії Маркса набула фундаментального значення. ЯЗД нього він підганяв усю працюючу верству населення, починаючи від некваліфікованих робітників.