Психологія історична

Психологія історична - галузь психології, яка досліджує співвідношення психічної діяльності та історично розвивального світу культури психологічних феноменів як чинників, що впливають на формування продуктів культури.

Виникнення історичної психології як науки пов'язане зі спробами німецьких учених (Г. Штейнталя) застосувати психічну схему Й. Гербарта до розумового розвитку не окремого індивіда, а цілого народу. Внаслідок цього виникла «психологія народів», що поєднала історико-філологічні дослідження з психологічними. Дальшої розробки історичної психології набула завдяки В. Вундту (вивчення мови, міфів, звичаїв як продуктів колективної діяльності народного розуму). Прихильником «психології народів » як самостійної науки був О.О. Потебня. У дослідженні («Із записок з російської граматики», 1874 р.) він характеризує мислення російського народу, виходячи зі зміни об'єктивних структур мови, а не з еволюції гіпотетичних душевних елементів, до яких удалися його послідовники - Д. Овсянико-Куликовський та ін.

Позитивізм О. Конта і Г. Спенсера справив вплив на поширене на поч. епохи імперіалізму вивчення етно-психологічних особливостей т. зв. нецивілізованих, або первісних народів. Праця Спенсера «Принципи соціології» містить докладний огляд релігійних уявлень, обрядів, звичаїв, родинних стосунків і різноманітних суспільних інституцій цих народів. Твердження Конта про первинність соціальних феноменів, їх нередукованість до гри уявлень усередині свідомості окремої людини були розвинені Е. Дюркгеймом у програму соціологічних досліджень, позбавлених психологізму, що заповнив суспільні науки. Цінним надбанням програми досліджень Дюркгейма була установка на позитивне вивчення ідеологічних явищ і продуктів у різноманітних суспільноісторичних умовах на підставі докладного опису конкретноісторичних явищ. Негативним було очищення соціології від усього психологічного, що зумовлювало протиставлення індивідуального життя особистості її соціальній детермінації. В. Дільтей у дослідженні «Ідеї описової психології» (1894 р.) розробив проект створення (поряд із психологією, що орієнтується на науки про природу) особливої дисципліни, здатної стати підвалиною наук про «дух», головними поняттями якої є «опис» і «розчленування».

В основу людської історії було покладено переживання, проте не як елемент свідомості в його традиційно-індивідуалістичному тлумаченні, а як внутрішній зв'язок, невіддільний від його «втілення» в духовному, надіндивідуальному творенні. Індивідуальна свідомість була пов'язана із світом соціально-історичних цінностей. Якщо В. Дільтей співвідносить структуру окремої особистості з духовними цінностями епохи, то О. Шпрангер - з формами культури («Форми життя», 1914 р.) Феноменологічний описовий метод, розроблений Дільтеєм, вплинув на світогляд таких психологів-ідеалістів, як Крюгер (1874-1948 pp.), Г. Лебон (1841-1931 pp., праця «Психологія натовпу»), У. МакДугалл (1871-1938 pp., праця «Введення в соціальну психологію»). В результаті досліджень асоціатизм, «атомізм», інтелектуалізм, психофізичний паралелізм втрачають своє значення. На перший план виходять проблеми «компаративної» психології (Спенсер) як порівняльного з еволюційного погляду вивчення рівнів свідомості.