123

Шляхта й український рух

Українські вищі суспільні верстви, аристократія, увійшовши по втраті своєї держави до складу російського дворянства, не могли діяти інакше, як погоджувати свою вірність російському імператорові зі службою для свого народу. А це не було легке і просте завдання.

Великим центром українського відродження був Харків зі своїм університетом, який було відкрито заходами і коштами українського дворянства й купецтва.

Майже всі літературні видання початку українського відродження фінансували чернігівські поміщики, історик та меценат Василь Тарновський — старший (1810—1866) та Григорій Галаган (1819—1888).

Перший український щоденник у Києві "Рада" виходив головно за гроші українського поміщика Євгена Чикаленка. Так само цілий ряд наукових і культурних інституцій в Україні існувало завдяки щедрим пожертвам українських поміщиків, як наприклад, Микола Терещенко (1820—1903) подарував 2 млн. рублів на Київську політехніку в 1878 р. й на будинок Київського історичного музею в 1899 р. тощо. Барон Федір Штайнгель (1870—1946) був фундатором Волинського археологічно-історичного музею в Городку на Волині. Богдан Ханенко (1849—1917) став фундатором Київського музею мистецтва та ін. Фундаторами, мабуть, чи не всіх українських музеїв були поміщики та капіталісти українського роду або із поукраїнщених родів.

У той час як українська інтелігенція та університетська молодь під впливом школи й оточення захоплювалася чужими, часто навіть ворожими українству ідеологіями, жертвувала для них не тільки свою працю і гроші, але навіть і життя, серед спольщеної шляхти Правобережної України продовжувався рух за поворот до українства.

Визначним представником цього руху був В'ячеслав Липинський (1882—1931), шляхтич родом з Волині, син поміщика з польського роду. Ще у гімназії Києва він увійшов в українське середовище й почав цікавитися українським рухом та історією України. Закінчивши студії в Кракові й Женеві, Липинський повернувся до свого маєтку в Уманщині та працював над поверненням до українства сполонізованої шляхти. Спеціально для неї він написав у 1909 р. польською мовою брошуру "Шляхта на Україні; її участь у житті українського народу". "Обов'язком цеї шляхти,— писав Липинський,— стати разом з пробудженим українським народом до боротьби на користь цього народу, з якого шляхта жила й досі нічим не причинилася до розвитку його культури, нічим не допомогла йому в його боротьбі за своє самозбереження."

Під впливом праці Липинського навесні у Києві відбувся таємний з'їзд, який його учасники назвали з'їздом "українців польської культури". На ньому було схвалено підтримати український національний рух, заложити видавництво популярних українських книжок для народу й видавати польською мовою часопис, який мав би пропагувати серед спольщеної шляхти в Україні поворот до рідного народу. Згідно з тим рішенням ще того самого року почав у Києві виходити часопис "Przegla_d Krajowy" (Крайовий огляд).

У 1912 р. Липинський випустив свою другу книжку "Z dziejow Ukiainy" ("З історії України"), в якій він описав змагання українського народу за свою державність у часах Хмельницького й Виговського, та роль шляхти у тому процесі. Праця перейнята ідеалом боротьби за самостійну Україну. Свої праці Липинський писав польською мовою, щоб їх читали спольщені шляхтичі в Україні й запізналися зі своїм власним минулим.

Липинський був також ініціатором створення поза кордонами Російської імперії 1914 р. (у Львові) інформативно-підготовчого центру для боротьби за незалежну українську державу —"Союзу Визволення України".

Важливу роль у поширенні й поглибленні українського національного руху відіграла, в першу чергу, українська шляхта-дворянство. З початком революції 1917 р. значна частина чернігівського дворянства, яке мало також поважні політичні впливи в Російській імперії, виступила на стороні нової української влади.

социал демократизм