Виникнення землеробства і скотарства. Трипільська культура

Завершальним періодом епохи використання кам'яних знарядь праці стала новокам'яна доба - неоліт. За порівняно короткий час (VIII-III тисячоліття до н.е.) вона позначилася швидким розвитком господарства і суспільних відносин. Недаремно ЇТ називають «неолітичноюреволюцією». Це підтверджують розкопки близько 600 поселень неолітичного часу на території України.

Збільшення населення спричинило нестачу простору й природних багатств для продовження лише привласнюючих форм господарювання - полювання, рибальства, збиральництва. Але «людина розумна» знайшла вихід. Люди навчилися обробляти землю і вирощувати пшеницю, ячмінь, жито, просо, бобові, що поклало початок розвитку землеробства.

Хліборобство мало велике значення в житті людей. Зерно зберігали і харчувалися ним взимку, коли не було м'яса. Рільництвом займалися переважно жінки. Чоловіки-мисливці часто покидали рід на довгий час, тому на чолі роду продовжувала стояти жінка, по ній же визначали і родичів. Першими землеробами в Україні були племена буго-дністровської культури, котрі заселяли межиріччя Південного Бугу та середнього Дністра.

Приручення великої рогатої худоби, кіз, овець, свиней вело до розвитку тваринництва, що теж покращило харчування людей. Розвиток землеробства і скотарства спричинив поступовий перехід до відтворюючих форм господарювання. Відбувся перший суспільний поділ праці - на землеробство і скотарство, а людей - на хліборобів і тваринників.

Новокам'яна доба дала поштовх до удосконалення засобів виробництва. Розвиваючи вміння і навички, люди покращили виробництво знарядь праці з каменю шляхом його шліфування, свердлення і розпилювання. З'явилися сокири, долота, ножі, різці, тесла. Розвивалося виробництво глиняного посуду, а також випалювання з товстих дерев човнів - першого транспортного засобу людини. Широкого вжитку набули лук і стріли, що підвищували продуктивність полювання.

Піднесення і розквіт матріархату спричинили прискорення суспільного розвитку людей. Матріархальні родові общини, збільшуючись кількісно, поступово перетворювалися у великі об'єднання родів - племена, що жили на одній території, мали спільну мову, релігію, спільні громадські й господарські інтереси. їх єднала також спільність побуту, психології, культури. Утворення племен спричинило поширення на значній території України поселень, єдиних за господарсько-культурною спільністю. У V тис. до н.е. західноукраїнські землі заселяли землеробські племена культури лінійно-стрічкової кераміки. Північно-західні регіони поступово перетворилися в землеробську зону, а південно-східні - у скотарську та мисливсько-риболовецьку.

Яскраві пам'ятки мідно-кам'яної доби (енеоліту) на території України залишили племена трипільської культури (IV—III тис. до н.е.). Сліди їхніх поселень засвідчують, що основна маса трипільців прийшла з Балкан та Середземномор'я і розселилася по Молдові та Правобережній Україні, змішавшись з місцевим землеробсько-скотарським населенням. Свою назву племена здобули від села Трипілля на Київщині, де їхні поселення вперше досліджено Вікентієм Хвойкою в кінці XIX ст. Вивчення біля 1000 поселень цієї культури показало, що її населення становило майже 1 млн. чоловік. Трипільські села складалися з кількох десятків великих і малих глинобитних заглиблених у землю жител, розташованих концентричними колами навколо широкого центрального майдану, що водночас слугував і загоном для худоби. Тут же знаходилися громадські будівлі. Великі прямокутні житла площею від 30 до 150 м2 поділялися перегородками на кілька відділень. У кожній секції була піч, лежанка, божниця - культове місце, посуд для зберігання продуктів.

У поселенні Володимирівське (на Кіровоградщині) зосереджувалося до 200 жител. Вони займали територію в 800 м завширшки на 900 м завдовжки й налічували до 2000 жителів. Найбільшим трипільським поселенням є Майданецьке на Черкащині. Існує припущення, що в ньому жило до 20 тис. осіб. Окремі поселення обсипалися валом і обкопувалися ровом - напевне, їхні мешканці зазнавали нападів сусідів-ворогів. Села знаходилися на відстані 7-9 км одне від одного, і в кожному з них жив окремий рід, що поділявся на сім'ї.

Основним заняттям трипільців були землеробство та скотарство. Спочатку землю обробляли роговою мотикою, але поступово запроваджувалося орне землеробство. Поле орали примітивним ралом, запрягаючи в ярма волів. Приручені коні використовувалися мало. Виплеканий врожай пшениці, ячменю, проса, бобових збирався дерев'яними роговими серпами з крем'яними і мідними вкладками. Зберігали його в глиняних посудинах. Для розмелу зерна застосовували кам'яні зернотерки.

Трипільські скотарі розводили свиней, кіз, овець, велику рогату худобу. Вони також полювали, рибалили, вирощували сади.

При виготовленні знарядь праці трипільці застосовували крем'яне свердло з першим механічним прокручувальним пристроєм - ручним дрилем. Вживали й мідні знаряддя - шило, сокиру, тесла, кинджали. Мідь завозили з Балкан. її вміли кувати, плавити та зварювати. Але вона не здобула поширення і нс витіснила камінь.

Високої майстерності досягли у гончарстві трипільські жінки. їхні вироби вчені відносять до „культури мальованої кераміки". Вони виготовляли чудовий ліпний посуд, випалюючи його у спеціальних печах. Вироби оздоблювалися геометричним та лінійним орнаментом, малюнки - чорною, білою і червоною фарбами. На посуді зображувалися птахи, тварини. Людину трипільці малювали у стані ритуального танцю. Такого високого рівня не досягли навіть ті племена, що населили Україну пізніше.

Славнозвісними є трипільські глиняні моделі жител, фігури тварин. Археологами знайдено багато жіночих статуеток релігійного призначення. Вони пов'язані з культом родючості та Матері-Прародительниці, пошана до якої була невід'ємною частиною свідомості трипільців. Померлих хоронили в могилах або спалювали на вогні, щоб очисти душу покійника від земних гріхів.

Відбитки тканини на посуді, знахідки веретен засвідчують, що трипільцям було відоме і ткацтво. Тонкі й грубі тканини виготовляли з льону, конопель, із овечої та козячої вовни. Рільнича культура закарбувала глибокий слід у духовному житті трипільців. Через тисячоліття це відбивається й сьогодні у візерунках, посуді, одязі, у колядках, щедрівках та інших звичаях українців, пов'язаних з життям землероба.

Подальша історія трипільців губиться в пітьмі століть. Українські історики та археологи вважають, що трипільців завоювали, частково знищили й асимілювали індоєвропейські племена. Шляхом влиття до трипільського населення сусідніх та новоприбулих племен і народів поступово формувалася постійна людність нашого краю. Гіпотезу підтверджують археологічні розкопки пам'яток чорнолісько-білогрудівської культури епохи бронзи. Вона є з'єднуючою ланкою між трипільцями та стародавніми слов'янами - безпосередніми предками українців.

У IV тисячолітті до н.е. в Україні відбувався перехід від неоліту до доби вживання міді, а з початком II тисячоліття до н.е. - до використання бронзи (сплаву міді з оловом). Він завершився приблизно у VIII ст. до н.е. У цей час ішло подальше вдосконалення відтворюючих форм господарювання - землеробства і скотарства. Поряд з кам'яними та мідними виробами з'явилися бронзові знаряддя і зброя. Бронза була більш легкоплавкою і твердішою за мідь. Вона стала основним металом для масового виробництва сокир, молотків, мотик, серпів, тесел, рал, ножів, мечів. Це піднесло роль металургів та ковалів у суспільстві й призвело до другого суспільного поділу праці — відокремлення ремесла від землеробства та скотарства. У свою чергу, це спонукало розвиток торгівлі, відокремлення якої в самостійний вид діяльності стало третім суспільним поділом праці.

В епоху бронзи на території України існувало близько десяти археологічних культур, що залишили різні племена: південні займалися переважно скотарством, випасаючи табуни коней, овець і кіз у зелених безкраїх степах, а племена північних районів України віддавали перевагу землеробству. Селилися вони на берегах річок. За походженням вони були місцевими жителями і прибульцями з Європи та Кавказу.