Кіммерійці - походження та розселення. Побут, культура та військова справа кімерійців.

Кімері́йці (грец. κιμμέριοι) — назва іраномовних племен , які жили на території Північного Причорномор'я в X — VII століттях до н.е. і мандрували через Кавказ до Малої Азії.

Зміст:
1. Перші відомості про кіммерійців та їх походження.
2. Побут та культура кімерійців.
3. Війни в житі кіммерійців.
4. Історична доля.

Перші відомості про кіммерійців. Походження

Першим етнічним утворенням на території України, про яке залишилася згадка в писемних джерелах, південними сусідами праслов'ян в IX - перший половині VII ст. до н. е. були кіммерійці. Самоназва кымерійців до сьогодні лишається невідомою.

Вперше вони згадуються в «Одисеї» Гомера в VIII ст. до н. е. та «Історії» Геродота (V ст. до н. е.): «Зайшло сонце, і вкрила темінь усі шляхи, а корабель наш досягнув меж океану. Там народ і місто людей кіммерійських, оповиті імлою і хмарами; і ніколи промені осяйного сонця не зазирають до них». Це найдавніша з відомих згадок про кіммерійців.

Також про кіммерійців згадує давньогрецький історик Геродот, коли описує землю, на якій мешкали їхні наступники – скіфи. «Ще й тепер є у Скіфії Кіммерійські стіни, є Кіммерійські переправи, є область, що зветься Кіммерією, є і так званий Кіммерійський Боспор», - пише давній дослідник.

Свідчення про кіммерійців можна знайти у творах Євстатія та Скімпфа, уратських, іудейських та ассирійських письмових джерелах. Знайдено декілька ассирійських клинописних табличок VIII-VII ст. до н. е., часів царів Саргона II, Сенахеріба, Езаргадона та Ашурбаніпа. На табличках є згадки про кіммерійців – ассирійцям вони були відомі під ім'ям «гамірра».

У писемних джерелах збереглися імена кіммерійських царів - Теушпа, Тугдаме, Шандакшатра. Вони доводять іраномовність кіммерійських племен.

Достовірність писемних пам’яток підтверджують численні археологічні знахідки. Історики зазначають, що в середині II тисячоліття до н.е. на території України формуються декілька зрубних культур. Спочатку зрубні племена вели осілий спосіб життя та зі змінами клімату на більш засушливий вимушені були пересуватися на захід.

До зламу II та I тисячоліть до н.е. археологи відносять знахідки, що належали пізнім зрубним культурам – білозерській та сабатинівській. З X століття до н.е. осілі зрубні племена поступово зникають. З’являються поховання кочового типу, знайдено кінську збрую, зброю, знаряддя, яке вчені приписують кіммерійській культурі.

Тому поширеною є думка, що кіммерійці – не прийдешні племена кочівників, а нащадки осілих зрубних археологічних культур, які поступово перейшли до кочового життя.

Існують й інші теорії про походження та розселення кіммерійців:

  • прабатьківщиною кіммерійців був Кавказ;
  • вони перекочували на причорноморські території з Малої Азії;
  • кіммерійці виникли на територіях Нижнього Поволжя;
  • належать до кельтського народу;
  • кіммерійці відносяться до гето-фракійського етносу;
  • вони походять від балтів.

Однак жодна з цих версій поки що не має достатнього підтвердження. Отож, кіммерійці - творці першої кочової культури регіону. Кіммерійці швидше за все були нащадками племен зрубної культури.

Побут та культура кімерійців

Іраномовні племена кіммерійців займали велику територію між Доном та Дністром, а також Кримський і Таманський півострови з X до VII століття до н.е..

Кіммерійці створили першу власне кочову культуру в цьому регіоні. Проте власної держави не мали - у своєму суспільному розвитку кіммерійці переживали процес виділення військової знаті - вождів, яких Геродот називав царями. Жили кіммерійці патріархальними родами, що складалися з декількох сімей. Вони часто скликали зібрання воїнів, ради старійшин, союзні племінні ради.

Про зовнішній вигляд кіммерійців можемо судити з зображень представників цього племені на давньому посуді та прикрасах. Кімерійці носили широкі штани та куртки, підперезувалися поясом, вдягали чоботи та гостроверху шапку. Здебільшого одяг та взуття кіммерійців були шкіряними. На стародавніх зразках образотворчого мистецтва цих кочівників зображують як кінних воїнів у супроводі собак.

Основою їхнього господарства було кочове скотарство, провідна роль у якому належала конярству, що забезпечувало «засобами пересування» кіммерійських воїнів і пастухів. Вони були першим народом, який уповні пристосувався до природних умов східноєвропейських степів та завдяки кочовому способу виробництва максимально використовував наявні тут багаті пасовиська.

Перехід від землеробства до скотарства змушував кіммерійців постійно кочували степом:

  • улітку на північ, де пасовиська не так швидко вигорали під сонцем;
  • узимку – на південь, де сніг не так сильно вкривав траву.

Кіммерійці були прекрасними ремісниками. Вони першими навчилися виготовляти знаряддя праці, зброю та прикраси з заліза. Самі вони метал не добували, користувалися залізом, добутим лісостеповиками або кавказькими племенами, які добували руду в болотах.

Кіммерійці влаштовували кузні в своїх тимчасових зимівниках і виробляли як просте крицеве залізо, так і високо вуглецеву сталь. Ковалі добре володіли основними прийомами своєї професії. У широкому вжитку були бронзові, рідше золоті та скляні прикраси, глиняний і металевий посуд.

Мистецтво кіммерійців мало ужитковий характер. Гарними орнаментами (комбінуванням спіралей, ромбів, квадратів) вони прикрашали руків'я кинджалів, деталі вуздечок, посуд. Виробляли й скульптури-статуї, що зображували воїнів.

Особливого розвитку у кіммерійців набула ювелірна справа. Сучасні археологи знаходять чудові різьблені вироби з кістки, прикраси, інкрустовані напвідорогоцінним камінням, посуд, прикрашений скляними вставками.

Для виготовлення металевих прикрас майстри застосовували різні технічні прийоми:

  • лиття по восковій моделі;
  • ковку;
  • тиснення;
  • різьблення;
  • пайку.

Мистецтво кіммерійців тяжіло до геометричних мотивів. На виробах вирізняються круглі, ромбоподібні, хрестоподібні деталі, спіралі, кільця, лунниці, розетки, меандри, прямокутники тощо.

У кіммерійців побутував культ богині-матері, а тотемом була змія. Недарма до грецьких міфів увійшов сюжет боротьби між богами Олімпу змієногими гігантами.

Матеріальна культура, господарство і побут кіммерійців відомі головним чином за похованнями, яких нараховується близько сотні. Ведучи кочовий спосіб життя, кіммерійці не залишили довготривалих поселень. Над похованнями правителів вони насипали високі кургани (до 15 метрів) і часто ставили кам'яні стели.

Військова справа у житті кіммерійців

Кіммерійців вважають першими, хто осідлав коня й пристосувався до ведення бою верхи. Це було дуже важливим досягненням, адже велику роль у житті кіммерійців відігравали війни. Кіммерійської держави не існувало, розрізнені племена скотарів постійно ворогували, а розвиток у кіммерійців скотарської справи та навичок виготовлення залізної зброї призвів до того, що у них виділився клас військової аристократії.

Найсильніші чоловіки, озброєні і на конях, часто запобігали до збагачення, грабуючи сусідні племена. З часом кіммерійці набули такої військової вправності, що почали брати участь у серйозних міжнародних конфліктах.

Близько середини VIII ст. до н. е. вони взяли участь у знищенні Фрігійського царства, що знаходилось у центрі сучасної Анатолії, а в середині VII ст. до н. е. вони оволоділи столицею Лідійського царства Сарди, яке існувало в ті часи у західній частині Малої Азії. Кіммерійці також воювали з Урарту й Ассирією.

Походи в далекі країни Передньої та Малої Азії відкривали кочовикам широкі можливості для здобуття продуктів землеробства і ремесла. Окремі речі передньоазійського виробництва цього часу знайдено і в Україні.

Панівне становище серед кіммерійців посідали кінні воїни, які становили основу війська. Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим молотком. У ближньому бою кіммерійці застосовували мечі, повністю виготовлені із заліза або споряджені бронзовими руків'ями.

Цікаво, що мечі кіммерійців були прямими, як пізніше у хрестоносців, мали довжину понад метра і носилися на лівому боці, щоб було зручно діставати правою рукою. Луки кіммерійців були схожими на пізніші скіфські, у колчані вміщувалось до 42 стріл довжиною 50-60 сантиметрів.

Про захисні обладунки кіммерійців свідоцтв мало – археологічні знахідки не дають повного уявлення про те, як захищав своє тіло воїн першого на території України кочового племені.

Історична доля

У другій половині VII ст. до н. е. могутня хвиля численних скіфських племен витиснула кіммерійців із Причорномор'я. Частина з них оселилася в Південному Причорномор'ї, частина мігрувала на Близький Схід. Історики вважають, що певна частина кіммерійців залишилася в Криму під назвою таврів. Деякі кіммерійські племена, очевидно були асимільовані скіфами.

Частина вчених дотримується думки, що від кіммерійців можуть брати свій початок племена кельтів та болгар. За переказами, наведеними в античній «Історії монаха Спиридона» та в «Історії Зографа» під час скіфської навали кіммерійський цар Колед мав двох синів.

Один з них, Брем, відправився з частиною кіммерійців на захід і захопив західно-європейскі землі. Від Брема та його супутників з’явилися кельти та бритони. Спочатку британський народ називався кімрами, що підтверджує теорію походження від кіммерійців.

Інший син Коледа Болг за переказами пішов на південь – до Балкан. Це підтверджують археологи, які виявили столицю держави Болга, Казанлак, у центральній Болгарії.

Отож, кіммерійці мали вплив не лише на історію України, але й на історію інших європейських народів.

политическая мысль античности кратко