Боспорське царство - виникнення, розвиток та занепад. Економіка та культура Боспорської держави.

Боспорське царство – могутня держава, заснована греками-колонізаторами. Воно займало район сучасної Керченської затоки, існувало з I століття до н.е. до IV століття н.е.. Боспорське царство мало значний вплив на геополітичну та економічну ситуацію в Європі, було одним з основних постачальників головного товару Античності – хліба.

Зміст:
1. Виникнення та розвиток.
2. Соціально-правові відносини.
3. Економіка та господарства.
4. Культура.

Виникнення та розвиток Боспорського царства

Починаючи з VIII століття до н.е. греки поступово освоюють нові території. Політичні складнощі та війни на батьківщині змушували еллінів залишати рідний край і засновувати свої поселення на незнайомих територіях. Так грецькі міста-колонії виникають на узбережжі Боспору Кімерійського, що отримав свою назву від міфу про Іо. За легендою, Іо, перетворена ревнивою герою на білу корову у своїх поневіряннях проходила цією місцевістю. Так сучасна Керченсбка затока отримала назву Босфор, що в перекладі означає «коров’ячий брід».

Оселившись на берегах Боспору, греки починають створювати міста-держави, так звані «поліси». Поліси складалися з міста та сільської окраїни. Зорганізувати такі невеличкі держави грецьким колонізаторам вдалося зацікавивши та залучивши до свого способу життя представників місцевого населення. Певний час боспорські поліси виступали окремими державними утвореннями і практично не мали спільних справ.

Боспорське царство виникло у 480 р. до н. е. внаслідок об'єднання міст, розташованих обабіч Боспору Кіммерійського (як тоді називали Керченську затоку) на території Керченського й Таманського півостровів. Можливих приводів до об’єднання окремих міст-держав у одне царство було декілька:

  1. Поява у одному з полісів обдарованого та впливового політика, що зумів вплинути на правлячі верхівки інших міст;
  2. Бажання наростити прибутки від продажу зерна, для чого необхідно було об’єднатися у вирощуванні, охороні, перевезенні та торгівлі цим товаром;
  3. Потреба у захистів від кочових племен, зокрема, скіфів. Без консолідації захист грецьких колоній від варварських набігів був практично неможливий через малу оборонну здатність полісів.

Перша писемна згадка про Боспорське царство була знайдена в залишках роботи Гекатея Мілетського «Землеопис», яка не дійшла до наших часів у повному обсязі. Крім Гекатея Мілетського про Боспор писали античні вчені: Клавдій Птолемей, Полієн, Діодор Сицилійський, Тацит, Амміан Марцелін, Страбон,Помпоній Мела, Стефан Візантійський. Про Боспорське царство згадувалось у промовах античних ораторів Ісократа, Демосфена, Есхіна тощо.

Розквіт Боспорського царства припадає на I-II століття н.е. За часів піднесення (IV ст. до н. е.) до складу царства увійшли Східне Приазов'я, пониззя Кубані й дельта Дону. Столицею Боспорського царства було місто Пантікапей (нині - Керч). Окрім греків, у Боспорі проживали місцеві племена скіфів, синдів, меотів та інші, які визнавали владу царя та сплачували йому данину. Формою державного правління була монархія. Царі виступали верховними володарями, розпоряджалися землями, керували збройними силами.

У різні часи існування Боспорського царства ним правили різні династії:

  • Археанактиди, які прийшли до влади відразу по створенні Боспорського царства;
  • Спартокіди, що отримали царство у 430 році дон.е.
  • останній правитель зі Спатокідів змушений був зректися престолу на користь понтійського царя Митридата 4 Євпатора. Його потомки довгий час боролись за владу над Боспором;
  • Династія Тиберіїв-Юріїв,що владарювала над царство у час його занепаду.

Римський період. За римських часів (з I ст. до н. е.) Боспорське царство опинилося у васальній залежності від Риму. При вступі на престол боспорський цар обов'язково затверджувався римським імператором, від якого одержував символ царської влади - скіпетр. Римські правителі опікувалися Боспором, тримали тут свої залоги. Відомо, що в перших століттях нової ери Рим щорічно давав гроші боспорським правителям на утримання війська, яке складалося в основному з найманців - греків і фракійців. У цьому війську римляни вбачали надійний захист усього рабовласницького світу від «варварських племен» на крайньому північному сході чорноморських степів.

На початку III сторіччя нашої ери на територію Босфорського царства увірвались племена гунів, котрі разом з племенем боранів неодноразово нападали на царство. Не в силі витримати навали варварів боспорці звернулись по допомогу до Рима, та імперія була не в силах прийти на поміч, адже сама страждала від варварської навали.

В IV ст. н. е. на територію Боспорського царства приходять племена гунів, однак на той час Босфор від них мало постраждав, адже гуни спрямували своє військо на Готське королівство. Проте згодом, вже після розгрому племінного союзу гунів, частина кочівників повернулась, в результаті війни Боспорського царства з гунами, останні встановила над Боспором свій протекторат.

Наступні століття стали темним часом в історії Боспорського царства. Врешті, у 6 столітті Боспор входить до складу Візантійської імперії і держава, утворена грецькими колонізаторами назавжди зникає.

Соціально-правові відносини у Боспорському царстві

Боспорське царство було рабовласницькою монархією. Як вже згадувалось, влада боспорських царів була схвалена римськими імператорами, та це не обмежувало її. Цар вважався одноосібним володарем землі. Він міг надавати землю у користування своїм підданим за сплату щорічного податку. Крім держави землею могла володіти і церква.

Цар визначав органи виконавчої владі і призначав своїх представників. Так, при дворі працювали різні чиновники: міністр двору, особистий секретар, охоронець царських скарбів, керуючий справами релігійного культу, управляючий селами тощо. Крім них існувала придворна група перекладачів, що допомагала цареві у міжнародній політиці – переговорах та укладенню договорів з сусідніми державами і племенами.

Довгий час міста, що входили до складу Боспорського царства були автономними. Вони мали власні органи управління – місцеві ради, народні збори, виборні посади – могли карбувати власні монети та реалізувати окрему торгівельну політику. Зазвичай до влади в окремих полісах приходили представники поважних та можновладних родів. За римського протекторату держава стала ділитися на округи, кожен з яких підпорядковувався намісникові, призначеному царем.

Боспорське царство відрізнялось чітким класовим поділом. На його територіях існували такі верстви населення:

  • панівна верхівка з царя та його оточення, багатих купців і володарів великих земельних наділів, судовласників, військової знаті, жерці;
  • вільні громадяни середнього класу, що не мали рабів – іноземці, а також вільні селяни-общинники (пелати);
  • раби, якими ставали полонені, захоплені під час сутичок з місцевими племенами; рабів купували й у вождів племен.

У суспільстві панувало рабовласництво. Рабська праця широко використовувалася в ремісничому виробництві й сільському господарстві. Право Боспорського царства було зосереджене на 3 предметах:

  • захисті рабовласницького ладу;
  • захисті права власності;
  • захисті влади царя.

Право власності, право володіння, зобов'язальне право регламентувалися найчіткіше. Правовому регулюванню підлягала й регламентація повинностей вільних селян-общинників за користування землею, що була в державній власності або належала на правах приватної власності місцевим аристократам чи храмам.

Найтяжчим злочином боспорці вважали зраду монарха, змову проти нього, повстання проти царської влади, близькі стосунки з політичними емігрантами. Подібний злочин карався смертю і конфіскацією всього майна. Вирок приводили у виконання спеціальні службовці – судові виконавці.

Отож, Боспорське царство мало характерний для того часу устрій рабовласницької монархії. Державне право використовувалося для того щоб всіляко підтримувати та зберегти цей лад.

Особливості економіки та господарства Боспорського царства

Економічну основу Боспорського царства становило розвинуте землеробство, продуктами якого забезпечувалось населення царства, а їх експорт приносив великий матеріальний зиск. Особливо важливе значення в економічному прогресі царства мало рибальство та виноградарство, яке сприяло розвитку виноробства й перетворенню його продукції на прибуткову статтю експорту. 3 IV століття до н. е. Боспор стає основним постачальником античних товарів у північно-чорноморські степи; розгортається торгівля з місцевими племенами, формується прошарок багатих людей, які займаються торгівлею і работоргівлею.

Збереглися свідчення про те, що боспорці постачали зерно до Афін у величезних обсягах. Натомість вони отримували оливкову олію, вино, тканини, посуд, зброю, ювелірні вироби. Найвищий розвток економіки Боспорського царства припадає на IV-III століття до н.е..

3 III ст. до н. е. у Боспорському царстві почало занепадати економічне життя. Посилення соціальних суперечностей призвело у 107 р. до н. е. до повстання частини знедоленого й поневоленого населення під проводом раба Савмака. Повсталі оволоділи Пантікапеєм, Феодосією та іншими містами, а свого ватажка звели на трон володаря Боспору. Але його тріумф виявився короткочасним,оскільки повстання було придушене військом правителя Понтійського царства, розташованого в північно-східній частині Малої Азії.

Таким чином, економіка Боспорського царства була побудована на землеробстві та торгівлі з іншими державами. Держава була одним з основних виробників та експортерів хліба – головного товару античного світу.

Культура Боспорського царства

Природно, що культура жителів Босфорського царства була багато в чому запозичена від греків. Проте невірним буде відкидати культурний вплив коріннх жителів колонізованих еллінами місцевостей. Про культуру Боспорського царства сучасні історики можуть дізнатись з археологічних знахідок:

  • Залишків будинків;
  • Речових знахідок – кераміки, статуй, ювелірних прикрас, монет та іншого;
  • Боспорійських склепів – у похованнях також можна віднайти давні речі, статуї, а ще настінні малюнки.

Багатство боспорських поховань у XIX столітті викликало своєрідну золоту лихорадку, тому багато склепів було розграбовано чорними археологами. Знайдень на сьогодні поховання дають розуміння величі боспорської культури та дозволяють прослідкувати шлях занепаду царства.

Цікавою рисою культури боспорців є те, що вони мали власне літочислення. На монетах, що карбувались у Боспорському царстві видно, що числа під час позначення років позначалися як грецькі букви, наприклад: ΓΙΥ (413), ΓΛΥ (433), ΖΗΙ (678).

Релігійні вірування, як і інші галузі культури були симбіозом грецької та варварської культур. На Боспорі вірили не лише в богів грецьких богів – Артеміди, Аполлона, Афродіти та інших, а й запозичували вірування з інших релігій. Наприклад, популярним був культ мало-азійської богині-матері Кібели.

Найбільшим досягненням архітектури Боспорського царства був акрополь, що розташовувався в Пантикапеї, на горі Мітрідат. У акрополі не лише розташовувались суспільно важливі, культурні будівлі, а й були водогін та каналізація – що наводить на думку про прогресивне будівництво.

Серед писемних пам’яток, які збереглися до нашого часу – багато списків імен, написаних на стінах будівель та у склепах. З цих списків, до яких входить значна кількість варварських імен випливає підтвердження симбіозу грецької та варварської культур на берегах Боспорського заливу.

Боспорське царство було унікальним державним утворенням, що успішно поєднувало різні культури, набуло значного прогресу в землеробстві та торгівлі і за рахунок цього мало значний вплив навіть на більш могутніх сусідів. Поступовий розпад рабовласницького ладу, що панував і на Боспорі, навали кочових племен та зазіхання могутніх країн призвели до зникнення даної держави, яка все ж залишила помітний слід в історії та культурі.

Остані Книги