Люблінська унія 1569 р. та її наслідки для України. Підписання та основні положення.

Люблінська унія 1569 р. - угода про об'єднання Польщі та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу - Річ Посполиту.

Зміст:
1. Основні передумови підписання угоди.
2. Підписання угоди.
3. Основні положення угоди.
4. Суперечливі наслідки підписання Люблінської унії.


Після укладення 1501 р. Мельницької унії шляхта, яка була головною політичною (владною) й економічною (господарською) силою в Польському королівстві, посилює тиск на короля. Вона вимагає від нього повного об'єднання Польщі й Литви в одну державу, щоб захопити багаті українські землі і мати нових підданих - селян. Шляхтичі створили численну і впливову партію (групу), що на засіданнях польського парламенту (сейму) постійно ставила питання про інкорпорацію (поступове включення) України до складу Корони Польської.

Серед правлячої верхівки Великого князівства Литовського не було єдності. Вирішальну роль у цій країні відігравали магнати. Але вони поділялися на католиків-литовців і православних - білорусів та українців. Усі разом магнати не хотіли нового об'єднання Литви і Польщі, щоб не втратити свого панівного становища в державі. Та щоб витіснити більш могутніх і впливових білоруських та українських князів, литовські магнати погоджувалися на унію з Польщею. Проте, їх стримував страх перед підкоренням волі численній і впливовій польській шляхті. Українські та білоруські магнати були проти унії ще й тому, що це загрожувало покатоличенням, як його зазнали свого часу галицькі руські бояри.

Але у Великому князівстві Литовському теж було своє шляхетство, яке набирало сили. Прагнучи тих же привілеїв і влади, що мала польська шляхта, і намагаючись позбутись влади власних магнатів-князів, українські, литовські та білоруські шляхтичі всіляко підтримували ідею унії. Завдяки їм вона і була укладена.

Велику роль в укладенні унії відіграв зовнішній фактор. У 1558 р. розпочалася Лівонська війна за прибалтійські землі між Московським царством з одного боку та Литвою, Польщею, Лівонією та Швецією - з іншого. Московські війська розгромили Лівонську державу, і воєнні дії перенеслись на територію Литви. У 1563 р. вони взяли Полоцьк і прямували на литовську столицю Вільно. Литовське князівство опинилося перед військовою і державною катастрофою. У таких умовах литовсько-руські магнати погодилися на вимоги польської шляхетської партії укласти міждержавну унію.

10 січня 1569 р. польський король і великий князь литовський Сигізмунд (Жигимонт) II Август відкрив у місті Любліні спільне засідання польського і литовського сеймів. Між депутатами (послами) спалахнули гострі суперечки: поляки наполягали на повному об'єднанні, а литовські магнати - лише на військовому. Сигізмунд II Август і литовсько-руська шляхта підтримали польську партію. Князі-магнати Г. Ходкевич, К. Радзивілл, К. Острозький та інші покинули сейм, вирішили оголосити посполите рушення (загальну мобілізацію) і виступити проти унії.

Тоді, на вимогу депутатів-шляхтичів, Сигізмунд-Август у березні видав універсал (закон), що приєднував до Польщі Волинь і Підляшшя, а в квітні - другий універсал, за яким Київщина і Брацлавщина теж входилидо складу Корони Польської. Місцева українська шляхта урівнювалася в правах і привілеях з польською. Князі-магнати, не підтримані власною шляхтою, повернулися на сейм і змушені були скоритися волі короля. 1 липня 1569 р. посли Великого князівства Литовського (К. Острозький, К. Вишневецький, О. Чарторийський, К. Радзивілл, Г. Ходкевич та ін.) підписали Люблінський унітарний акт і склали присягу на вірність польсько-литовському союзу.

За Люблінською унією Польща і Литва об'єднувалися в єдину державу - Річ Посполиту, що в перекладі означає республіка. Об'єднана держава мала спільний сенат (раду магнатів) і сейм, що обирав спільного короля. Єдинимисталискарбниця(казна),грошовасистема,зовнішня політика. Піддані Речі Посполитої мали право на маєтки в обох частинах держави. Литва втратила державність, але зберегла самоуправління - автономію. Вона мала власних урядовців, свій суд, військо, зберегли чинність Литовські Статути. Але її територія зменшилася втричі. Крім Литви, за князівством збереглися Білорусія, Берестейщина і Пінщина. Більшість українських земель увійшли до складу Корони.

Люблінська унія стала подією великої історичної ваги. На сході Європи утворилася нова держава з потужним військом, господарством, з величезною багатою територією. Вона стала реальною загрозою для сусідів. У цей час в Європі йшла Реформація, загострювалося протистояння між католиками і протестантами. Річ Посполита стала опорою, базою прихильників римського папи на сході Європи, як Іспанія - на заході.

1. Основні передумови підписання угоди.

На початку XVI ст. Велике князівство Литовське постало перед загрозою занепаду (причини: поразка у війні з Москвою, загроза з боку української знаті, небезпека збоку татар на південних кордонах). Наслідком цього стало підписання Люблінської унії між Литвою і Польщею. У січні-серпні 1569 р. у Любліні був скликаний сейм, на який винесено проект повного приєднання литовських земель до Польщі. Сейм затягнувся на кілька місяців, бо були противники унії. Але врешті унія була укладена. За нею Литва зберігала право на власний герб, печатку, законодавство, міністрів, військо, фінанси й адміністрацію; спільними ставали король, сейм і сенат, зовнішня політика, право землеволодіння. Отже, за Люблінським трактатом Польща і Литва утворили нову державу – Річ Посполиту.

Основні передумови підписання польсько-литовської унії були такими:

  • прагнення до унії значної частини української, білоруської, литовської шляхти, яка:
    • а) хотіла обмежити сваволю магнатів - великих землевласників (у Польщі головною політичною силою були не магнати, а шляхта);
    • б) прагнула до полегшення своєї військової повинності (у Польщі, на відміну від Литви, шляхта не була зобов'язана нести військову службу через наявність найманого війська);
  • знесилене тривалими війнами з Московією, Велике князівство Литовське поступово втратило майже третину своєї території (Чернігово-Сіверщину на початку XVI ст., у 1513 р. - Смоленськ). Ситуація ускладнилися, коли спалахнула чергова війна - Лівонська (1558-1583 рр.). Воєнні невдачі, насамперед утрата Полоцька в 1563 р., поставили Велике Князівство Литовське на межу катастрофи, з'явилася загроза його поглинання Москвою.

Проти унії виступали українські, литовські та білоруські магнати, що НЕ хотіли обмеження своїх прав, привілеїв і земельних володінь. Проте їхня позиція виявилася недостатньо сильною для того, щоб не допустити унії.

2. Підписання угоди. 3 початку XVI ст. стали інтенсивніше формуватися умови для укладення унії (союзу, об'єднання) між Польщею та Великим князівством Литовським. Протягом XV-XVI ст. Польське королівство перетворилося на своєрідну шляхетську республіку. Влада короля була обмежена сеймом (польським парламентом), що обирав короля; Король не міг приймати важливі рішення без згоди сейму.

Розгляд питання про укладення унії розпочався в січні 1569 р. на спільному польсько-литовському сеймі у Любліні (звідси і назва угоди). .'М червня 1569 р. Люблінська унія була підписана. 1 липня 1569 р. її затвердили роздільно депутати польського і литовського сеймів.

Люблінська унія була підписана без участі литовських послів. Внаслідок її підписання Польщі вдалося захопити від Литви Волинь, Підляшшя і Київщину, а за Литвою залишились Берестейська земля і Пінський повіт.

3. Основні положення угоди. Люблінська унія завершила процес Об'єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії I (85 р. За Люблінською унією Польське королівство та Велике князівство Литоовське об'єднувалися в єдину федеративну державу - Річ Посполиту (буквально- республіка) з виборним королем, загальним сеймом і сенатом, єдиною зовнішньою політикою. Литовська, українська та польська шляхта зрівнювалися в правах і набували права володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Ліквідувалися митні кордони, вводилася єдина грошова одиниця.

Велике князівство Литовське, як і Польське королівство, залишалося самостійним політичним організмом зі своєю вищою адміністрацією, власною скарбницею, військом, судово-правовою системою. Платою за державну суверенність, що вдалося зберегти знесиленому Великому князівству Литовському, стали українські землі, які переходили під юрисдикцію Польської корони.

Ще перед підписанням унії польський сейм, використовуючи підтримку литовської та української шляхти, яка була невдоволена пануванням великих землевласників у Великому князівстві Литовському та намагалась одержати такі ж права, як і польська шляхта, санкціонував акти короля Сигізмунда II Августа про відторгнення від Литви і приєднання до Польщі ряду українських земель. Українські землі у складі Польщі увійшли до шести нових воєводств: Руського (з центром у Львові), Белзького, Волинського (з центром у Луцьку), Київського, Подільського (з центром у Кам'янці), Брацлавського (з центром у Брацлаві).

4. Суперечливі наслідки підписання Люблінської унії. Люблінська унія була важливою історичною подією, яка мала суперечливі наслідки для долі України.

Негативні наслідки. Ця угода сприяла:

  • а) негативним наслідком стало повне панування Речі Посполитої на українських землях, яке тривало до кінця XVIII ст., утвердження необмеженої влади польських магнатів, посилення соціального, національного і релігійного гніту українського населення, втрата можливостей творити самостійну державу.
  • б) посиленню польської експансії на українські землі, наступу католицизму;
  • в) полонізації (ополяченню) української знаті;
  • г) покріпаченню селян, що було остаточно затверджено Литовським статутом 1588 р., який увів 20-річний термін піймання селян-утікачів і надав право шляхтичам самим установлювати всі повинності, розпоряджатися селянським життям і майном.

До позитивних наслідків унії можна віднести:

  • а) об’єднання всіх українських земель заходу і сходу, українське суспільство було повернуте до більш цивілізованого Заходу (до Європи), вона на певний час рятувала українські землі від Москви і Туреччини. Врешті, Люблінська унія привела до посилення протесту українського народу проти гнобителів, до національно-визвольної боротьби в кінці XVI-XVII ст.
  • б) зближення українських земель із західноєвропейською культурою: через Польщу до України потрапляли ідеї Відродження, Реформації та Контрреформації; поширювалася західноєвропейська система освіти: українці навчалися в європейських університетах, прилучалися там до західноєвропейських наукових і художніх ідей, збагачували ними рідну культуру;
  • в) могутнє піднесення культурно-просвітницького руху, що сприяв зародженню та розвитку української національної самосвідомості; за відсутності держави культура залишалася єдиною сферою, у якій українці могли захистити свою самобутність.

5. Наслідки для України

Для України унія мала вкрай негативні наслідки. Включення переважної більшості українських земель до складу Корони посилило захоплення їх польською шляхтою. Іноземці-поляки принесли з собою посилення феодально-кріпосницького гніту, прагнення ополячити населення, перевести православних-схизматів (єретиків) до католицької віри. Навіть у родині ревного оборонця православ'я князя К. Острозького син і донька стали католиками. Таке становище загрожувало українцям втратою власної національності й загострювало соціальне (майнове), національне та релігійне протистояння. А це, у свою чергу, вело до війн та повстань, чим і наповнилася українська історія періоду польського панування.

На території України уряд Речі Посполитої поступово утворив вісім воєводств - Київське, Чернігівське, Брацлавське, Подільське, Волинське, Холмське, Белзьке і Руське, скасувавши тим самим до решти залишки староукраїнського адміністративного устрою. Очолювали їх призначені королем воєводи. Зокрема, Київським воєводою став князь Костянтин Острозький. Воєводам підпорядковувалися старости, які керували повітами та староствами, а також каштеляни - коменданти великих міст-фортець.

Органами місцевого шляхетського самоуправління були повітові та волосні сеймики, на яких землевласники вирішували свої проблеми, обирали послів (депутатів) на державні (вальні) сейми. Польська влада замінила і судову систему. Руська мова і Литовський Статут діяли в судах Брацлавського та Волинського воєводств. Але суди поділилися за станами. Гродський суд очолював королівський староста, який розглядав справи про грабунки, вбивства, ґвалтування. Земський суд був шляхетським і розглядав тільки позови шляхтичів до рівних собі. Для селян і міщан головним суддею був їхній власник.

Отже, після Люблінської унії розпочався новий період історії України, що характеризується посиленим польським наступом на права та інтереси українців.