Наростання селянського екстремізму в Україні (березень жовтень 1917 р.)

На 1917 р. земельне питання в Україні набуло особливої гостроти. Із 44,1 млн. десятин земельної площі 36,7% становила власність поміщицьких, удільних, казенних, монастирських і церковних господарств. Решта її розподілялася між більш ніж 4 млн. селянських дворів. У середньому, на одне велике приватновласницьке господарство припадало 476 десятин землі, на одне селянське — 6,6 десятин. Співвідношення у володінні живим реманентом такох було відчутним. Одне поміщицьке господарство мало у своєму розпорядженні 17 коней і 24 голови великої рогатої худоби, одне селянське ~ відповідно 1,2 і 1,5 голови.

Певні зрушення відбулися і в середовищі самого селянства, яке дедалі помітно диференціювалося, з 4223668 селянських дворів 2431147 або 57,6 процента належало до бідних селян, у розпорядженні яких знаходилося всього 11,5% земельного фонду; 1273052 або 30,1% середніх 22,2% землі; 519439 або 12,3% заможніх селян 29,6% земельної площі.1 Одне пересічне господарство заможного селянства мало 25,4 десятин (надільної і купленої землі), одне бідняцьке 2,2 десятин.

Загалом в Україні поміщикам, капіталістам, державі, уділам, монастирям і церквам належало 16,2 млн. десятин, заможному селянству 13 млн., середньому 9,8 мнл., бідноті 5,1 млн. десятіш.2 Оренда 3 млн. десятин землі збільшувала землекористуцвання заможного селянства на 8,2%.

Виходячрі з цього земельне питання в Україні, де селянство налічувало 8085% населення, ста. тіо альфою і омегою аграрної революції. Шляхи вирішення його пропонува. пи різні партії, організації й інституції. Як відомо, протягом 19171920 pp., до встановлення на теренах Східної або Великої України панування більшовицького режиму поелідовно змінилося кілька форм державності: Тимчасовий уряд, Центральна рада, гетьманщина, Директорія, денікінцина тощо. Кожна з них в силу об'єктивних і суб'єктіівних обставин, виробляла власну аграрну (селянську Авт.) й робітничу стратегію, але так і не знайшла порозуміння з своїм народом.

Отже, аграрне питання у 1917 р. було одним з основних і стало об'єктом напруженої політичної і міжпартійної боротьби за селянські маси. Говорячи про структуру аграрних відносин, необхідно виходити з того, що селянство незважаючи на темноту, поголовну неграмотність і забитість, як це зазначають дослідники аграрної проблематики, інтуїтивно відчувало соціальну несправедливість у розподілі національних багатств і вимагало їх перерозподілу. Разом з тим жодна з політичних сил, рухів, партій, що бралп участь у національновизвольних змаганнях 1917 p., не змогла виробити конструктивної програми кардинального вирішення такого болючого для селянства питання, як земельне. 3 цього приводу газета "Нова Рада" 25 травня 1917 року у передовій статті "Земельна справа та партії" писала: "В справі з землею робиться таке, що не може ніяк ні допомогти розв'язанню цієї справи, ні внести якийсь спокій і розвагу в громадські відносини. Між тим жодна партія не ставить прямо питання про вихід з цього становища. Виступи їх представників на з'їздах, мітингах, у пресі, тощо можна розбити на дві групи чи категорії: програмні домагання та мітингові лозунги, які зводяться, практично, до демагогічних обіцянок. Зараз очевидно, що "селянство з тою площею землі, яка в нього лишилася, далі прожити не може і не зможе навіть при підвищеній та поліпшеній господарській культурі. Гасло "Земля трудовому народові!" виходить з самих глибин трудових мас та суті економічних відносин. Але коли протягом трьох останніх місяців чуємо лише вигуки й вигуки про землю, без конкретних пропозицій це може завести нас у глухий кут". Автор передовіщі закликав політичні партії "скоріше сконструювати у своїх програмах план рішення земельної справи", а інтелігенцію, як культурний елемент держави, "поводиря мас" повсюдрі роз'яснити селянству "які бувають, які є на світі та які можливі способи земельної реформи". Інакше ситуацію використають анархістські і екстремістські сили і, в першу чергу, більшовики й інші партії крайньо лівого, радикального спрямування.

Найбільше селянству імпонувала есерівська програма соціалізації землі і зрівняльний розподіл її серед працюючих мас за трудовою чи споживчою нормами. Однак есери, а потім і їх основні конкуренти більшовики, переслідуючи евої вузькопартійні інтереси, не тільки не виробили стабільної аграрної програми, адекватної суспільним й економічним потребам часу, але й не віднайшли того единого стержня, навколо якого можна було консолідувати й об'єднати селянство, а відтак суттєво зміцнити свій вплив серед нього. Тому селянство жило своїм суперечливим і вкрай нестабільним життям, вістря якого було спрямоване на бажання селян негайно оволодіти поміщицькими землями. Партійні чвари лозбавили можливості провідних партій очолити селянську боротьбу за землю, навпаки, вони йшли в розріз з нею. В сплу цього аграрне питання стояло в епіцентрі соціальних катаклізмів, амбіційних устремлінь різновекторних політичних сил, громадськііх об'єднань та інших інституцій.

У черзі нагальних проблем Лютнева революція не вирішила питання про долю великого приватновласницького землеволодіння. "Гігантське землеволодіння кріпосників поміщиків, пигав В. Ленін, не ліквідоване.3 Вже в Маніфесті Тимчасового уряду від 17 березня 1917 року жодного слова не говорилося ні про восьмигодинний робочий день та інші поліпшення економічного становища робітників, ні про землю для селян, про передачу їм без викупу всіх приватновласницьких земель.4 Селянство на свій власний страх і розсуд взялося за його вирішення, причому аграрний рух з перших днів набув яскраво вираженого антипоміщицького характеру, хоча місцями він гостро зачіпав також інтереси верхівки заможного селянства, так званої сільської буржуазії. Форми селянських вріступів ма. яи різноманітний характер, проте спочатку вони зводилися до порівняно мирних акцій. Серед нмх: потрава посівів, молодих лісових насаджень, лук і пасовиськ шляхом випасу на них худоби, врірубка будівельного й дров'яного лісу, обмеження прав поміщиків шляхом заборони власникам рубання н продажу лісу, землі, худоби, реманенту, взяття земель на облік, обкладання податками, вимоги перерозподілу орендних земель, здача в оренду більшої кількості землі тощо. У районах нанбільшого селянського малоземелля (Правобережжя й частіша Лівобережжя) боротьба селян з поміщиками набула особливої гостроти. Селяни арештовували поміщиків, їх управителів, іншу адміністрацію, вилучали у них зброю, знімали з роботи у маєтках військовополонених, найманих робітників, підвищували ціни на робочі руки, встановлювали терміни на проведення робіт, приймали рішення про ліквідацію орендних договорів, посередницьких оренд ("з половини"), захоплювали землю в оренду з зниженням орендної плати у 45 разів. В окремих місцевостях аграрні виступи супроводжувалися розгромом і підпаяом маєтків, захопленням господарства в цілому або безоплатною реквізицією головних засобів виробництва (орних земель, лук, пасовиськ, лісів, худоби, реманенту).5 Зокрема, 16 і 18 березня 1917 року міністерство внутрішніх справ отримало повідомлення, що на Волині пограбовані і спалені 6 маєтків. 20 березня селяни Гайсинського повіту Подільської губернії почали ділити землю поміщиці Ханенко.6 Громадяни сіл Машена, Могильна, Сальково, Гайсинського повіту на Поділлі захопили у своє володіння культурне бурячнонасильницьке господарство з чотирьох фільварків, що належали Варварі Павлівні Ханенко, зняли з роботи всіх службовців, які працювпли в контакті і під наглядом виконавчих комітетів, розібрали реманент, стали ділити поля на частиии. 4 квітня 1917 р. загальні збори селян с. Браги Кам'янецького повіту уповноважили виконавчий комітет звернутися до міністра земельних справ Тимчасового уряду з проханням заборонити поміщику І. Комнацькому рубати молоді лісові насадження.7 Одеський обласний з'їзд селян у кількості 2 тііс. делегатів від Бессарабської, Подільської, Таврійської і Херсонської губерній, що відбувся у першій декаді квітня 1917 p., ухвалив передати для засіву селянам всі необроблені поміщицькі землі.8 8 квітня поміщик Чугуєв у телеграмі міністру внутрішніх справ повідомляв, що "волосний комітет Муратівської волості Старобільського повіту Харківської губернії на зборах 45 квітня ц. р. постановив провести обшуки у будинісах землевласників для вилучення зброї, вимагати примусової віддачі продовольчих запасів за цінами, встановленими самими селянами, усунути існуючих орендарів, обкласти землю поміщиків новііми податками, поставити на чергу дня питання про заборону землевласникам рубати ліс, який йде у цьому районі головннм чином на потреби оборони".9

Колишній член Державної думи, поміщик Карпов скаржився голові Тимчасового уряду ~ князу Г. Львову (початок квітня 1917 p.), що в його маєтку "Софія" Бахмужського повіту Катеринославської губернії відбуваються заворушення аграрного характеру.

12 квітня Львов дав вказівку губернському комісарові негайно ліквідувати селянські виступи у Бахмутському повіті: " 1. Повернути маєток взятих звідти Старомихайлівським волосним комітетом 96 полонених. 2. Заборонити робітникам... втручатися у справи маєтку і проводити обшуки й арешти. 3. Заборонити селянам села "Софія" здійснювати засів на самовільно зайнятих ними землях маєтку. 4. Попередити селян інших сусідніх сіл, щоб вони не здійснювали ніяких самоправних дій і насильств. 5. Повернути із Галіщинівського волосного комітету відібрану в маєтку зброю і патрони... 8. Відмінити постанову Бахмутського комітету про самовільне захоплення селянами незасіяних приватновласницьких земель... "

Скарги на стихійні виступи селян, захоплення ними поміщицького майна надходили з різних кінців України. Причому, як свідчать документи, вони спрямовувалися не тільки проти поміщиків, але й проти верхівки заможного селянства, церковного й монастирського землеволодіння. 9 квітня 1917 р. Липецький сільський сход Харківського повіту постановив "ліквідувати деякі відрубні ділянки шляхом переносу їх в інші місця. Ліквідацію провести літом цього року". 14 квітня постанову селян затвердив місцевий волосний комітет. 3 ініціативи сільського виконкому жителі с. Нові Петрівці Київського повіту 27 квітня ухвалили рішення про відчуження на їх користь земель і будівель Межигірського монастиря.10

Безкінечні скарги землевласників на протиправні дії селян змусилп Тимчасовий уряд вживати відповідних заходів. До того ж ці злсоби варіювалися. В першу чергу застосовувалися методи використанні ще царськрім урядом, тобто для придушення селянських виступів надсилалися військові частини. 3 другого боку, для заглокоєння селян широко використовувалася соціальна демагоіля, обіцянки і незначні поступки. Було, зокрема, запроваджено інститут примирних комер, який мав розглядати конфліктні справіі селян з поміщиками. Одночасно уряд готував законодавчі акти з земельного питання. У березня місяці він ухвалив постанови про передачу в державу всіх удільних і кабінетських земель, а також обіцяв "здійснити земельну реформу в інтересах землеробського населення". Закон аПро охорону посівів" від 11 квітня 1917 р. переслідував подвійну мету: поперше, щоб якось заспокоїти селян, передбачалося передати в оренду пустуючі приватновласницькі землі, а подруге відшкодувата помішикам збитки від селянських виступів. Наступним кроком у цьому напрямку стала постанова від 21 квітня 1917 р. про створення в системі міністерства землеробства земельних комітетів. Постанова передбачала організацію головного, губернських і повітових земельних комітетів. На нііх покладалися завдання підготувати матеріали для розробки законопроекту земельної реформи. Низкою цих заходів Тимчасовий уряд переслідував єдину мету приборкати земельні виступиселян і зберегти велике приватновласницьке землеволодін ня. Про це однозначно заявив міністр землеробства Тимчасового уряду А. Шингарьов.11

He бажаючи допустити до роботи у земельних комітетах широкого загалу селянства, створення волосних земельних комітетів, 'згідно з урядовим положенням, вважалося необов'язковим. Проте під тиском широких селянських верств найбільш значного розмаху набула саме організація низових земельних комітетів: волосних, а подекуди й сільських. Пррічому окремі з них були створені ще до опублікування урядового положення, а після ухвали його їх організація стала повсюдною. Рух за створення низової ланки земельних комітетів навесні 1917 р. став гаслом революційної боротьби на селі. Уряд змушений був з цим примиритися. Єдине, що він міг ще зробити це надати право губернським земельним комітетам накладати вето на постанови низових і повітових земельних комітетів, тобто припиняти дію їх ухвал "до остаточного рішення головного земельного комітету".12

Проте всі спроби Трімчасового уряду загальмувати розвиток селянського руху виявилися марнріми. Під впливом революційного селянства волосні земельні комітети частогусто у земельній справі ухвалювали рішення в дусі селянських вимог чи спиралися на рішення волосних і сільських сходів та зборів. Зокрема, вони скасовували і приймали ухвали про недійсність старих орендннх договорів, знижуваяи орендну плату з 1530 крб. за десятину до 38, про внесення орендної плати не власникові землі, a y державну касу чи каси селянських організацій. За постановами більш поміркованих зємєльнріх комітетів, орендна плата знижуваласл у 3~4 рази, але продовжувала виплачуватися поміщикам.

Переважаючу силу селянських виступів склала селянська біднота. Щоб надати своїм діям легальної форми, селяни нерідко посилалися на відповідні рішення і постанови селянських з'їздів, ішних своїх організацій. Бахмутська повітова рада селянських депутатів Катеринославської губернії, наприклад, ухвалила про перехід усіх незасіяних поміщиками земель на облік волосних земельішх комітетів для розподілу їх у оренду біднішим селянам. Орендна плата встановлювалася мінімальною 35 крб. за десятину.

Ще радикальніших заходів до відчуження й розподілу серед селян поміщицьких, удільних, монастирських та інших земель вжили селянські організації Київської, Таврійської і Чернігівської губернії, тощо. їх пропозиції наближалися до конфіскації великих приватновласницьких земельних наділів. Балківський виконавчий комітет Таврійської губернії 12 квітня попередив поміщика Іваненка, що всі незасіяні землі 17 квітня будуть відчужені у розпорядження виконкому і передані незаможним селянам. Керуючись постановою Васильківського повітового селянського з'їзду Київської губернії від 1 травня 1917 р. про розподіл поміщицьких земель, жителі с. Лосятина 14 травня відібрали у поміщиків Браницьких 110 десятин землі. Ніжинський повітовий земельний комітет 23 травня, затвердив рішення Дрімайлівського сільського земельного комітету від 16 квітня 1917 p., про зниження розміру орендної плати поміщиці МусінійПушкіній до 2 крб. за десятпну. Канівський повітовий селянський з'їзд 24 червня затвердив постанову, згідно з якою "вся земля: селянська, поміщицька, державна, монастирська повинна без викупу перейти у народну власність".13

Полівіння, революціонізація селянських мас прогляда. пися також нл повітових і губернських селянських з'їздах, що проходили у квітнічервні 1917 р. Ряд перехідних заходів щодо регулювання земельних відносин в період до Установчих зборів виробили селянські з'їзди Харківської, Херсонської, Чернігівської та інших гз^берній України.

Необхідно зазначити, однак, що названі екстремальні форми боротьби у березнічервні 1917 р. були поодиноким явищем. Більшість рад і земельних комітетів вимагали відмінити приватну власність на землю, її переходу без викупу в розпорядження земельних комітетів для розподілу серед безземельного і малоземельного селянства, але пррі цьому, вони виступали проти самовільного захоплення землі, полишаючи право на остаточне впрішення земельного питання за Установчими зборами. Окремі з нііх обмежувались компромісними заходами: зниження орендних цін, передача селянам в оренду земель, що не оброблялпся поміщиками і т. ін. Подібні рішення були наслідком того, що як ради, так і земельні комітети залишалися загальноселянською оргпнізацією, що об'єднувала в своїх рядах селянство в цілому, і бідніше, і середнє, і заможнє.

У період мирного розвитку революції в Україні відбулося 936 селянських виступів,14 що склало 32% виступів у губерніях Європейської Росії, тобто, за авторськими підрахунками, інтенсивність селянської боротьби за землю тут була вищою ніж у Росії і складала 117 випадків на одну губернію, а в Росії 113,2.

У березнічервні 1917 р. переважним впливом в українському селі користувалися соціалістиреволюціонери, в окремих місцевостях більшовики й меншовики. Фактично все селянство (з'їзди селян ще довіряли Тимчасовому уряду) залишалося на позиціях сумлінного оборонства у питаннях війни і миру, погоджувалось чекати з вирішенням земельного питання до Установчих зборів, в окремих випадках полишало його на вирішення Українського сойму.

Щоб не бути голослівним приведемо декілька найпоширеніших рішень цього періоду. Ось наказ селянським депутатам Київщнни на I Всеросійський селянський з'їзд у Петрограді від 28 квітня 1917 p., вироблений Київським губернським селянським з'їздом 27 квітня, "Про землю"*: "1. Самочинних захватів землі не робить і ждать вирішення земельної справи через Український Народний Сойм; 2. Приватна власність на землю на Україні повинна бути скасована і земля повинна перейти без викупу в Український земельний фонд, яким має порядкувати Український Народшій Сойм. 3 цього фонду земля повинна даватись в користування тільки тим, хто її обробляє своїми руками; 3. Вимагати од правительства (Тимчасового уряду. Авт.) негайного видання закону про заборону продажу, довгосрочної оренди і закладу земель, а також масової порубки лісів; 4. До видання земельного закону для обезпечення селян строєвим лісом, топливом, випасами, рибною ловлею установлення справедливих орендних цш, а также цш на робочі руки і підготовки земельного закону повинні бути засновані повітові, губернські і краєвий Українські Земельні Комітети."; "Про війну"*: "15. З'їзд, вважаючи війну найбільшим людським нещастям, визнав, що тепер демократія Росії тільки обороняється, захищає свою волю, через що правительство повинно заключити всеобщий мир зараз же, як виявиться, що правительства ворожих держав одмовляються од анексій і контрибуцій і дадуть згоду на самовизначення народів. Для того, щоб знати думку про це наших союзників, наше правительство звернулось до них з запитанням на яких умовах воніі згодні замиритись. Ми звертаємося до всього трудового селянства всіх воюючих держав, щоб вони налягли на свої правительства аби ті одмовились од анексій і контрибуцій, a поки що ми селяне заявляємо, що будем вести війну поки наші вороги не згодяться на вищезгадані умови на мир. Щоб український нарід міг після замирення зажити повним національним життям в цілости, не розшматований між ріжними державами, Тпмчасовий уряд має подбати, щоб представники народу українського взяли участь в мирному міжнародному Конгресі".15

З'їзд солдатівселян ПівденноЗахідного фронту у кількості 600 чоловік, що відбувся у другій половині травня 1917 p. y Вінниці, обрав 46 делегатів на Всеросійський селянський з'їзд і ухвалив и1. Признаючи, що війна є величезне зло, що завоювання можуть бутіг корисні тільки капіталістам і що трудящим масам війна наносить велику шкоду, з'їзд висловлює повне осудження захватним цілям війни і змагається до найліпшого почесного миру мігру без анексій і контрибуцій. Але поки ворог топче нашу землю ногами, поки він загрожує здобутій нами волі, з'їзд визнає необхідним продовжувати цю війну активно; 2. Приватна власність на землю повинна бути скасована; земля має перейти в розпорядження народа без викупу. Порядок переходу опреділять Установчі збори".16

ГТідсумок постановам і резолюціям повітових і губернських з'їздів України з питань ставлення до Тимчасового уряду, війни і миру, земельного, організації селянства, народної освіти тощо підвів Перший Всеукраїнський селянський з'їзд, що відбувся 28 травня 2 червня 1917 року.17 З'їзд розробив стратегію і тактику поведінки селянства при вирішенні земельного питання. I хоча в його постановах відчувалась данина часу, основні його резолюції виглядали значно радикальнішими від відповідних постанов Тнмчасового уряду, більше того, підтримка уряду ставилась з'їздом у залежність від визнання Тимчасовим урядом вимог Української Центральної ради щодо надання Україні широкої національнотериторіальної автономії. Зокрема, в резолюції про землю з'їзд ухвалгів: "1. Приватна власність на землю має бути скасована. 2. Вся земля на Вкраїні без викупу поступає в Український Земельний Фонд, яким порядкує сам народ черед Український сойм, повітові та волосні земельні комітети, вибрані на демократичних основах. Всеросійські Установчі збори все це повинні затвердити. 3. 3 цьо го фонду мають користуватися землею тільки ті, хто буде її оброблятіі своїми руками. 4. Для справедливого користування землею треба встановити земельну норму. Ця норма повинна бути не менше споживчої і не більше трудової. В межах цієї норми всі хлібороби можуть лі<гшатися в своїх господарствах. 5. Позаяк ведення господарства гуртом зберігає робочу силу, потребує менше інвентаря, дає змогу завести найкращі машини і взагалі піднімає земельну культуру, бажано великі зразкові господарства передати до рук хліборобських товариств, як осередків майбутнього соціалістичного господарювання. 6. Ліси, води, шахти і інші земельні надра в межах України визнаються власністю всього народу. Український сойм задовольнятиме усі потреби трудового народу. 7. Видатки по земельній реформі приймає на себе держава. 8. Для справедливого вирішення земельної справи трудовий народ повинен взяти участь в зємєльнріх комітетах і заснувати Центральний Український земельний комітет. 9. Переселенська справа в межах України в Земельному комітеті і Українському соймі має бути поставлена на вирішення в першу чергу. 10. Засоби для жпття всім нездатним до праці мають бути забезпечені народним страхуванням, або пенсіями, як це робиться в інших країнах. 11. Всі посередні (непрямі) і інші податки касуються і натомість заво дпться єдинрій прямоподохідний, прогресивний податок".

В резолюції "Про невідкладні заходи в земельній справі", щоб не допустити в Україні безладдя, руїни, з'їзд визнав до затвердження земельного закону Установчими зборами, необхідним: "1. Самочинних захватів землі та самочинних порубок лісів не робитп. 2. Вимагати од Тимчасового уряду негайної організації Центрального Українського земельного комітету, який повииен об'єднати діяльність всіх земельних комітетів на території Вкраїни [...]. Центральне правительство мусить призначити Українському Центральному земельному комітетові кошти з кредиту, відкритого для всіх земельних комітетів. 3. Видати негайно закон про передачу земельних справ у земельні комітети та Центральний Український земельний комітет. 4 Пильнувати за тим, щоб не було продажу, довгострокової або чиншової оренди і роздріблення землі. Визнати всі земельні акти (угоди), укладені після першого березня, недійсними. 5. Вимагати, щоб Тимчасовий уряд через обрані на демократичних засадах земельні, волосні, повітові та інші комітети, вів пильний догляд за казенними та приватними лісами і негайно всім заборонив, без згоди земельних комітетів, вирубку будівельного та матеріального лісу, а також негайно відмінив дозволи на вирубку такого лісу, виданих Лісоохоронним комітетом за часів старої влади. 6. Організувати постачання хліборобських машин і знаряддя державним заходом. 7. Зважаючи на те, що земельніш фондом на Вкраїні має порядкувати Український народшій соіім, з'їзд висловлюється проти монополізації Донецького басейну в межах України Російськрім Тимчасовим урядом і визнає, що використання цього басейну Російським Тимчасоврім урядом можливе тількрі за згодою Центрального Українського земельного комітету".18

Необхідно окремо відзначити ще одну форму селянської боротьби у травнічервні 1917 p., після видання Тимчасовим урядом 21 травня положення "Про волосне земське управління", яке переслідувало мету перешкодити виникненню демократичних селянських організацій. Ця форма руху набула поширення у Волинській, Київській, Полтавській та ін. губерніях України. На з'їздах, сходах, зборах селяни відмовлялися від виборів і голосування, взагалі виступали проти земської системи управління. Зокрема, під тиском урядових органів у п'яти волостях Житомирського повіту Волинської губернії до складу земських управлінь було обрано лише 28,9% гласних. В окремих місцевостях спостерігалися більш активні форми боротьби селянства проти насадження волосного земства: розгін виборчих комісій, знищення виборг(их списків, урн для голосування, побиття чиновників, арешти виборчих комісій, інструкторіворганізаторів виборів і т. ін.19

Липневі події, наступ буржуазії на революційні завоювання трудящих тимчасово загальмували розвиток аграрного руху. Проте невдовзі він поглибився і активізувався. У липнісерпні 1917 р. переважали такі форми селянських виступів: примусова оренда, захоплення поміщицьких маєтків, земель, реманенту, врожаю. Керуючись постановами й резолюціями окремих повітових з'їздів, повітових і, особливо, низових рад і земельних комітетів селяни приступили до планомірного захоплення поміщицьких угідь, лук, сінокосів, лісів тощо. Широкого розмаху цей рух набув у Волинській, Подільській, Київській, Полтавській, Харківській, Херсонській, частково Чернігівській губерніях. Волосна рада селянських депутатів с. Стави Київського повіту, постановіила передати селянам для посіву озимини 1250 дес. землі місцевих поміщиків. Пнрятинський повітовий земельний комітет Полтавської губернії підтримав рішення одноіменного волземелькома про передачу в його розпорядження 200 із 300 дес. землі поміщика Карпенка для розподілу серед безземельних і малоземельних селян. У липні на ім'я Волинського (Житомирський, НовоградВолинський, Овруцький, Ровенський, Старокостянтинівський повіти) і Подільського (Балтський, Вінницький, Гайсинський, Могилівськіій, Ямпільський та ін. повіти) губернських комісарів надходили десятки й сотні скарг про захоплення приватновласницьких земель, маєтків та іншого майна. Селянський поземельний банк 9 липня 1917 р. повідомив, що селяни Ровенського повіту під впліівом агітації матросівкронштадців захопили 5107 дес. землі.20 Зінківськпй повітовий з'їзд селянських депутатів 25 липня ухвалив: 1. Передати землю народу без викупу. 2. Конфлікти розв'язує рада. 3. Негайно видати закон про заборону довгострокової орендгі і продажу землі. 1 серпня відрубники с. Семенівки Олександрівського повіту Катеринославської губернії повідомили, що волосний земельний комітет і місцева міліція відібрали всю 3(jmлю у 38 відрубників.21

30 серпня 1917 р. верховний головнокомандуючий отримав із Херсона повідомлення, що губернський зємєльнрій комітет резолюціями від 4 і 7 серпня 1917 р. відмінив усі закони і розпорядження Тимчасового уряду і генерала Корнілова.22 Випадки'захоплення землі зареєстровані в сс. Гути, Черевачі, Прусси, Щербачинці, Київської губернії, Загруневській волості, Полтавської губернії, с. Лучина Овруцького повіту, Волинської губернії, Анлньївському і Херсонському повітах, Херсонської, в багатьох селах Богодухівського, Валківського, Вовчанського, Ізюмського, Лебединського. Охтирського, Старобільського повітів, Харківської губернії.23

Боротьба селянства за оволодіння прріватновласницькою землею поширювалась також на церковні й монастирські наділи. Наприкінці червня 1917 р. за рішенням сільського сходу селяни с. Куряжанці Валківського повіту розподілили землю й ліс місцевого монастиря, а Олевський волосний земельний комітет Волинської губернії розподілив між сім'ями демобілізованих солдатів маетності місцевого костьолу. Земельний комітет с. Борщівка Крем'янецького повіту у липні захопив хуторську церковну землю, продав сіно і сад священика, а на виручені кошти відремонтував сільську школу.24

Посилювалася й друга соціальна війна. У Вернєдніпровському повіті Катеринославської і Лебединському Харківської губерній селяни ліквідуваяи відрубні господарства. У Свиридівській во. тості Лохвицького повіту Полтавської губернії селяни хутору Златпха засіяли 40 дес. землі заможних селян, в Костянтиноградському повіті Великобучковський волземельком відібрав 55 десятин землі у куркуля Дудки і т. п.25

Однак головним ворогом селянства за. яишалися поміщики. Особливого розмаху влітку 1917 р. набрала боротьба селянства за ово лодіння поміщицьким врожаєм. У районах, які відзначилися високою організованістю і самосвідомістю селянства, врожай вилучався повністю. Ця вимога супроводжувалася відмовою селян працювати на поміщика, зняттям з роботи у маєтках військовополонених і сезонних робітників, виселенням з маєтків власників та їх пдміністрацію, забороною збирати хліб косарками, оплатою поміщикам за зібраний хліб грошима і т. п., тобто власники ставилися в такі умойи, за яких вони не могли вести своє господарство. 12 липня 1917 р. селяни сіл Завадівки і Лозоватої Гайсинського повіту Подільської губернії оголосили х. яіб своєю власністю, зоборонили збпрати його робітникам економій і самовільно приступили до жатвн. Подібне відбулося в економіях Корабелівка і Степанівка.26

21 липня місцеві селяни від імені сільської ради зняли з роботіі сезонних робітників і військовополонених у Довголєвській економії Бердичівського повіту Київської губернії, а Миколаївська волосна рада селянськйх депутатів Ізюмського повіту Харківської губернії на спільному засіданні з волосним земельним комітетом (9 серпня) затвердили постанову селян сіл Новоандріївки, Павлівки та Малинівки про відмову давати поміщикам хліб і ухвалили запропонувати селянам сплатити їм по 34 крб. За десятину зібраного врожаю.27

24 серпня землевласник Гливинський телеграфував Полтавському губернському і Полтавському повітовому комісарам, що селяни Гостролуччя Переяславського повіту самовільно забрали ного хлю. гь

Центральною вимогою цього періоду було збирання врожаю за 3й сніп або оплата грошима 8 крб. за день, 1 крб. за годину при 8годгшному робочому дню і 1,5 крб. за надурочні години. Селянськіій з'їзд Кам'янецьПодільського повіту прийняв постанову про передачу 2/3 поміщицького врожаю на потреби армії і селянства.29 Терешківський волосний комітет Літинського повіту ухва. тіив ~ заборонити поміщикам збирати хліб машинами, оплачувати працю селян третім снопом. Про збір врожаю виключно за третій сніп висловився сільський коімітет с. Узин Васильківського повіту Київської губернії.30 Селяни Могилівського повіту Подільської губернії взяли під свій контроль збір врожаю на поміщицьких землях, заборонили викоріістовувати машини і приступили до жатви вручну.31

5 липня група селян сіл Узина і Янківки у кількості 18 чоловік на чолі з головою місцевого комітету Оникієм Кругляковим з'явплііся до управителя єкономіямрі товариства Узинського цукрового і рафінадного заводу і поставили вимогу найняти на збір зернових навколишніх селян з оплатою третього снопа. Зустрівши відмову, вони самовільно зняли з полів Юлінської економії 30 економічшіх працівників та 42 селян, найнятих в селі Кидимівці і самі присгуішли до збирання врожаю.32 Селяни с. Добровілля Павлоградського повіту Катеринославської губернії захопили врожай з площі 77 десятин заможного селянина Коваленка33. Декілька випадків самовільного захоплення врожаю зареєстровано у Ананьївському повіті Херсонської губернії, Миргородському Полтавської34, Сквіфському ~ Київської35 тощо.

Ha захист великих землевласників виступили Тимчасовий уряд, генерал Л. Корнілов. Останній, ще перебуваючи на посту головнокомандуючого ПівденноЗахідного фронту, у відозві до селян від 29 червня 1917 р. вимагав від них припинити самовільне захоплення приватновласницьких земель, збирати врожай за плату, встановлену землевласниками, а обов'язковою постановою "Про порядок збирання врожаю" від 8 липня, Корнілов всю вину важкого продовольчого становища в країні перекладав на селян, категорично заборонив їм захоплювати поміщицькі землі і зібраний врожай, наказав судам розбирати селянські справи поза чергою, вішагав введення смертної кари в тилу і придушення селянських виступів військовою силою. Після призначення Корнілова 19 липня 1917 р. верховним головнокомандуючим дія обов'язкової постанови була поширена на всю країну. 8 липня 1917 р. Тимчасовий уряд видав циркуляр про жорстку розправу з учасниками аграрного руху із застосування регулярних військових частин.

Прокотилася хвиля судових переслідувань і арештів учасників аграрних вистуїіів, рад селянських депутатів та земельних комітетів за сприяння селянам у захопленні землі, майна і врожаю поміщиків. За розпорядженням Ставки верховного головнокомандуючого було заарештовано голову Летичівської повітової ради селянських депутатів. 17 липня 1917 р. командувач військами Кііївського воєнного округу полковник Оберучев телеграфував Е^асильківському повітовому комісарові про негайний арешт толови сільського комітету Онрікія Кругляка, під керівництвом якого селяни захопили урожай у Юлінській і Узинській економіях. На початку серпня віддано до суду земельний комітет с. Річок Сумського повіту Харківської губернії за розподіл 180 десятин поміщіщької землі між безземельними й малоземельними селянаmil 23 серпня Таращанський повітовий комісар дав вказівку мировому судді притягнути до судової відповідальності голову сільського комітету Прохора Линника за сприяння селянам у самоуправному захопленні третього снопа.36

Одночасно, у відповідь на скарги землевласників для придушення селянських виступів на місця надсилалися військові частини. Уже 17 квітня 1917 р. Подільський губкомісар повідомпв Летіїчівського повіткомісара, що за вказівкою головнокомандуючого ШвденноЗахідним фронтом в його розпорядження направлені сотні козаків для підтримання иорядку і спокою у Летичівському повіті, відновлення права власності у маєтках Скибневського та забезпечення можливості економу Дударському і його службовцям закінчити засів полів і молотьбу хліба в маєтку Мазники. 17 лнттня Ушицький повіткомісар телеграфував Подільському губкомісарові, що для підтримки порядку і спокою на місцях, охоро ни майна й житла громадян йому негайно потрібно 200 чоловік кінноти. Лише силою козаків і військової міліції, утвореної при кавказькій туземній кінній дивізії, вдалося звільнити директора цукрового заводу Залкіна і його управителя Глудзинського, захоплених' селянами, керованими земельними комітетами у м. Джурин Ямпільського повіту. 2 серпня 1917 р. за наказом начальника постачання армій ПівденноЗахідного фронту для придушення революційних виступів на місцях, в тилу фронту були розквартировані наступні козачі частини: штаб козачої дивізії, стрілковий полк Житомир; 91 донського полку: штаб іодна сотня Жито'мир, одна сотня Ізяслав, дві сотні Коростень, одна сотня Фастів, одна сотня Козятин; 7 донського полку: штаб і дві сотні Умань, одна сотня Жашків, Таращанського повіту Київської губернії, одна сотня с. Христинівка, одна сотня Гайсин, одна сотня Ольгопіль, Подільської губернії; 40 донського полку: штаб і дві сотні Жмеринка, одна сотня Старокостянтинів, одііа сотня Летичів, одна сотня Вінниця, одна сотня Хмельник Літинського повіту; 53 донського полку: штаб і три сотні Кам'янецьПодільський, дві сотні Кременчук, одна сотня Бахмач37.

Невдовзі військові частини дислоковані на Волині, Поділлі не тількн пройнялися співчуттям до селян, юіе й разом з ними виступали проти поміщиків. 31 серпня 1917 р. поміщик Скижевський просив Головнокомандуючого ПівденноЗахідним фронтом надіслати в Кам'янецький повіт козаків, оскільки захватні дії селян сіл Голозубинців, Чан, Чаньків підтримує полковий комітет м. Дунаївці38. За допомогою солдатів гвардійського кавалерійського корпусу селяни сіл Губча, Портенці, Кз^чанівка, Костенці, Грицева, Ольшаківці й Коськова захопили маєток графа Грохольського в Ізяславському повіті, а в Дубнівському повіті за допомогою солдатів були розподілені землі маєтків "Сатиїв" і "Берестечко"39.

У зв'язку з революціонізацією багатьох частин VII армії ПівденноЗахідного фронту, спільні виступи солдатів цих часіин разом з селянами за ліквідащю великого приватновласницького землеволодіння влітку 1917 р. в губернії Правобережної України для боротьби з аграрними розрухами були направлені 6та козача і Кавказька туземна дивізії, інші частини, які отримали розпорядження збройно придушувати всі означені виступи, а на початку вересня командуючий ПівденноЗахідним фронтом генерал Володченко наказав створювати военнопольові суди для розгляду погромних справ на місцях з негайним винесенням вироків.40 Вмкориставши цю ситуацію і викликавши солдатів, княгиня Гагаріна, наприклад, змусила селян Кагарлика збирати на своїх землях врожай за 8й сніп.

У липнісерпні в Україні відбулося 817 аграрних вислупів. Важлгівою формою аграрного руху, особливо у травнічервні і, частково, в липнісерпні була примусова оренда. У цей період вона мала революційне значення, оскільки своїм вістрям була спрямована на обмеження великого приватновласницького землеволодіння: орендна плата складала всього 35 крб. за десятину, вносилася у земельні комітети або відкладалася до 1918 р. Примусова оренда стала формою активного наступу селян на землевласників, дозволяла часткового розпорядження їх маєтностями, виявила кадри активістіворганізаторів і т. п. У вересніжовтні 1917 p., коли поміщики самі погоджувалися здавати землю в оренду, щоб зберегти хоч формальне право власника, примусова оренда відмирає, а на зміну їй приходить пряме захоплення приватновласницьких земель.

Центральним гаслом осіннього періоду висувалася вимога передачі всіх приватновласницьких земель, не оброблених до 1 жовтня, у розпорядження волосних земельних комітетів. Такі рішення ухвалили: 3й селянський з'їзд Київського повіту (10 вересня), Херсонський губернський з'їзд рад селянських депутатів (29 вересня), Старокостянтинівська повітова рада селянських депутатів (жовтень).41 7 жовтня 1917 р. Балтський повітовий селянський з'їзд, зазначивши, що "ніякі розпорядження Тимчасового уряду на теріїторії України виконуватися не повинні" ухвалив постанову про необхідність розподілу поміщицьких земель при сприянні земельних комітетів.42

Головною формою селянського руху восени стала боротьбп за ліквідацію великого приватновласницького землеволодіння.

Місцями вона набирала такої гостроти, що переростала у селянські повстання проти поміщиків і Тимчасового уряду. Тільки у районі близького тилу ПівденноЗахідного фронту відбулося 75 крупних аграрних виступів селян за участю солдатів.43 Переполохані поміщики, економи, управителі, позбавлені всіх маєтностей тікали у міста, закидали Тимчасовий уряд, його місцеві органи панічними повідомленнями про розгортання справжньої селянськосолдатської війни. Восени їх спільними зусиллями були захоплені поміщицькі землі, розгромлені маєтки, розподілено майно економій в Ізяславському, Крем'янецькому, Острозькому, Старокостянтинівському тощо повітах Волинської губернії. У с. Лашки Старокостянтинівського повіту, зокрема, солдати 1 і 2 ескадронів 2го Чугуївського уланського полку разом з селяиами розгромили маєток поміщика Глембовського44. У селах Катеробург і Підгайці Борківської волості Кам'янецького повіту селяни поділили землі генерала Бобрикова45.

За допомогою солдатів 2го гвардійського корпусу дротягом 26 вересня 2 жовтня 1917 p., селяни розгромили 16 економій і розібрали майно 7ми винокурних заводів у південній частіші Літинського повіту, захопили поміщицькі землі та лишки земельних наділів заможного селянства у Вінницькому, Летичівському, Літинському, МогилівПодільському, Новоушицькому, Ольгопільському, Проскурівському, Ямпільському повітах Подільської губернії.46 Солдати 2го гвардійського корпусу настільки революціонізувалися, що для придушення їх виступів Подільський губкомісар змушений був викликати козаків 40го донського полку.47

На початку жовтня відбулося солдатськоселянське повстання у Славуті. Приводом до нього став обстріл солдатів і селян, що рубали ліс князя Сангушка. На їх захист піднявся весь 264й полк у складі 8500 чоловік. Драгунів обеззброїли і заарештували, а князя розстріляли. Лише за допомогою козачих частин і чехословацького батальойну повстання було придушене.48 21 жовтня 1917 р. відбувся виступ селян с. Звонихи Брацлавського повіту на Поділлі, які прогнали з села каральний загін із 114 козаків під командуванням начальника Подільської губернської міліції.49

Як бачимо у вересні селянська війна з поміщиками найбільшого розмаху набула на Правобережній Україні у Київській, Волинській і Подільській губерніях. У жовтні вона поширилася також на Лівобережжя і Південь України. Найбільш гострого і масового характеру селянські виступи набрали у Новомосковському, Олександрівському й Павлоградському повітах Катеринославської, Кременчуцькому й Полтавському Полтавської, Ізюмському і Сумському Харківської, Глухівському й Ніжинському Чернігівської губерній.

Загалом у весніжовтні 1917 р. вони охопили лише 20% повітів України. Шдрахунки з цього приводу, на наш погляд, не закінчені.

Як і в попередні місяці, для придушення селянських виступів Тимчасовим урядом надсилалися військові частини. 20 вересня 1917 р. заступник начальника штабу 6ї Донської дивізії із Жіггомира повідомляв відділ постачання ПівденноЗахідного фронту, що із 7го Донського козачого полку три сотні направлені в Смілу, сотня у Черкаси, сотня Гайсин, сотня Ольгопіль; із 42го Донського полку сотня в Ковалівку, сотня Золотоношу, сотня Констянтиноград, сотня НовоградВолинський; 49го Донського полку півсотня в с. Ємельчино, півсотня в Ярунь, півсотн. я Михля, сотня Коростень, сотня Сквріра, сотня Радомисль, с. Вацьків обоз 1го розряду; 40го Донського полку півсотня в Літин, півсотня Хмельник, півсотня Липовець, півсотня Козятин, сотня Вінниця, сотня Ямпіль, півсотня Ольгопіль, півсотня Балту. У вересні той же відділ постачання телеграфував у Бахмач командувачу 2го гвардійського кірасирського полку, що на вимогу Чернігівського губкомісара необхідно негайно командирувати по 60 кірасирів у розпорядження повітових комісарів: Стародубського, НовгородСіверського, Остерського, Козелецького, Ніжинського, Борзнянського, Кролевецького, Глухівського, Чернігівського, Конотопського, Городнянського і Сосніщького.50

29 вересня 1917 р. генераллейтенант Цихович повідом. гяв відділ постачання із Дунаєвець: "Всіх можливих заходів вжито7 але піхота сама бешкетує (тобто бере участь у розгрохмах Авт.), п кавалерія стомлена безкінечним втихомиренням безпорядків".51

10 жовтня 1917 р. начальник штабу Київського воєнного округу телеграфував начальнику Вінницького гарнізону, що у його розпорядження додатково надсилається 29й Донський козачий полк.52

Ha нараді 21 жовтня 1917 p. y штабі Київського воєнного округу під головуванням начальника постачання ПівденноЗахідного фронту генераллейтенанта Огородникова ухвалено, що крім охорони цукрових, винокурних і винних заводів, військові частини необхідно розквартирувати у наступних місцевостях Київської губернії: Київський повіт у м. Бородянці 100 чол., Кагарлику 50; Радомисльський повіт м. Родомисль 100, м. Іванівка 50, м. Чорнобиль 100, м. Брусилів 50, м. Коростишів 50, м. Кухарі 50, м. Хабне 50; Сквирський повіт Сквира 150, м. Ходорків 50, м. Володарка 50; Таращанський повіт Тараща 100, м. Ставище ~ 50; Звенигородський повіт Звенигородка 100, м. Шпола 50, м. Лисянка 50; Бердичівський повіт Бердичів 100, м. Самгородок 50, і\і. Козятин 150; Липовецький повіт Липовець 200, с. Балабанівка 50; Васильківський повіт Васильків 50, м. Біла Церква 100, м. Фастів 150; Уманський повіт Умань 200, м. Тальне 50; Канівський повіт Канів 50, м. Богуслав 100, м. Корсунь 50; Черкаський повіт Черкаси 150, м. Городище 50, м. Сміла 150; Чигиринський повіт Чигирин 100, м. Олександрівка 50, м. Златопілля 50 чол. Передбачалось також сконцентрувати загін у кількості 300 чоловік у Києві чи якомусь іншому вузловому центрі, що разом скл'адало 3000 військових.53

Однак ніякі репресії не змогли зупинити боротьбу селянства за землю, яке вважало її всенародною власністю, і було переконане, що на ній мають трудитися тільки ті, хто обробляє землю власною працею. Із повідомлення представників Ваяківського, Ізюмського, Лебединського, Охтирського, Сумського, Харківського та інших повітових земельних комітетів, які виступали на черговій сесії Харківського губернського земельного комітету з'ясувалося, що захоплення селянами приватновласницьких земель, живого й мертвого реманенту, запасів хліба та іншого майна е звичайним і повсюдним явищем.

В багатьох місцевостях селяни відчужували й засіваяи орні землі, виганяли або й убиваяи поміщиків, їх адміністрацію, орендпрів тощо, громили економії, рубали й вивозили ліс. Про розмах цього руху свідчать розгром тільки на Правобережній Україні протягом 28 вересня 5 жовтня 200 маєтків55, десятки й сотні земельних захоплень. Друга хвиля селянських виступів розпочалася з 20 жовтня 1917 р.

Шііріілася і війна у середовищі самого селянства, між двома його крайніми групами, біднотою й найбільш заможниміі. Восени у Полтавській, Харківській56, Херсонській і, частково, Чернігівській губерніях було лїквідовано чимало господарств, землеволодіння яких перевищувало 3050 десятин землі, крім того в громади повернуто багато хуторян і відрубників, земля яких була розподілена між безземельними і малоземельними селянами.

Загалом, у вересніжовтні 1917 р. в Україні відбулося 849 селянських виступів, 8090% яких складали захоплення приватновласницького майна, землі й реманенту. У 26ти губерніях Європейської Росії цей показник складав 3500 виступів, що перевищувало українські показники: на одну губернію в Україні припадало в середньому 105,5 виступів, у Росії 134,6. В цілому, протягом березня жовтня 1917 р. за підсумками дослідників аграрної про блематики в Україні відбулося понад 2600 революційних селянськііх виступів, тоді як офіційна статистика Тимчасового уряду зареєструвала в цей період всього 668 таких виступів.57

Влітку і, особлііво, восени 1917 р. селяни переходять у рішучий наступ проти великого приватновласницького землеволодіння. їх уже не влаштовували помірковані заходи, які пропонувалися більшістю повітових, губернських, а також Першим Всеукраїнським селянським з'їздом, розраховані на правову перспективу розв'язання аграрної проблеми, зокрема, очікування з вирішенням земельного питання до Всеросійських Установчих зборів чрі Українського народного сойму. Селяни бажали отримати землю негайно і переходили до захватних дій. Розмах селянської боротьби, бродіння в армії, безкінечні виступи і страйки робітників засвідчили, що в країні назріла загальнонаціональна криза, яка вимагала нагального вирішення. Росія, а за нею й Україна стояли на шляху небачених до того потрясінь, політичних і соціальноекономічних катаклізмів.