Нарастание крестьянского экстремизма в Украине (март октябрь 1917 г.)

К 1917 г. земельный вопрос в Украине приобрело особую остроту. С 44,1 млн. десятин земельной площади 36,7% составляла собственность помещичьих, удельных, казенных, монастырских и церковных хозяйств. Остальные ее распределялась между более чем 4 млн. крестьянских дворов. В среднем, на одно большое частновладельческое хозяйство приходилось 476 десятин земли, на одно крестьянское - 6,6 десятин. Соотношение во владении живым инвентарем такох было ощутимым. Одно помещичье хозяйство располагало 17 лошадей и 24 головы крупного рогатого скота, одно крестьянское ~ соответственно 1,2 и 1,5 головы.

Определенные сдвиги произошли и в среде самого крестьянства, все заметно дифференцировалось, с 4223668 крестьянских дворов 2431147 или 57,6 процента принадлежало бедных крестьян, в распоряжении которых находилось всего 11,5% земельного фонда; 1273052 или 30,1% средних 22, 2% земли; 519439 или 12,3% зажиточных крестьян 29,6% земельного площи.1 Одно рядовое хозяйство зажиточного крестьянства имело 25,4 десятин (надельной и купленной земли), одно бедняцкое 2,2 десятин.

Всего в Украине помещикам, капиталистам, государству, уделом, монастырям и церквам принадлежало 16,2 млн. десятин, зажиточному крестьянству 13 млн., среднем 9,8 мнл, бедноте 5,1 млн. десятиш.2 Аренда 3 млн. десятин земли увеличивала землекористуцвання зажиточного крестьянства на 8,2%.

Виходячри по этому земельный вопрос в Украине, где крестьянство насчитывало 8085% населения, ста. тио альфой и омегой аграрной революции. Пути решения его пропонува. пы разные партии, организации и институты. Как известно, в течение 19171920 pp, до установления в Восточной или Великой Украине господства большевистского режима поелидовно сменилось несколько форм государственности: Временное правительство, Центральный совет, гетманщина, Директория, деникинцина т.д. Каждая из них в силу объективных и субьектиивних обстоятельств, производила собственную аграрную (крестьянскую Авт.) И рабочую стратегию, но так и не нашла взаимопонимания со своим народом.

Следовательно, аграрный вопрос в 1917 г. было одним из основных и стало объектом напряженной политической и межпартийной борьбы за крестьянские массы. Говоря о структуре аграрных отношений, необходимо исходить из того, что крестьянство несмотря на темноту, поголовную неграмотность и забитость, как это отмечают исследователи аграрной проблематике, интуитивно чувствовало социальную несправедливость в распределении национальных богатств и требовало их перераспределения. Вместе с тем ни одна из политических сил, движений, партий, бралп участие в национальновизвольних соревнованиях 1917 p., не смогла выработать конструктивной программы кардинального решения такого болезненного для крестьянства вопрос, как земельный. 3 этого поводу газета "Нова Рада" 25 мая 1917 в передовой статье "Земельный дело и партии" писала: "В деле с землей делается такое, что не может никак ни помочь решению этого дела, ни внести некое спокойствие и развлечение в общественные отношения, между тем ни одна партия не ставит прямо вопрос о выходе из положения. Выступления их представителей на съездах, митингах, в прессе и т.д. можно разбить на две группы или категории: программные домогательства и митинговые лозунги, которые сводятся практически к демагогическим обещаниям Сейчас очевидно, что "крестьянство с той площадью земли, которая у него осталась, далее прожить не может и не сможет даже при повышенной и улучшенной хозяйственной культуре. Лозунг "Земля трудовому народу!" исходит из самых глубин трудовых масс и сути экономических отношений. Но когда в течение трех последних месяцев слышим только возгласы и выкрики о земле, без конкретных предложений это может завести нас в тупик "Автор передовищи призвал политические партии" скорее сконструировать в своих план решения земельного дела ", а интеллигенцию, как культурный элемент государства , "поводыря масс" повсюдри разъяснить крестьянству "которые бывают, какие есть на свете, и возможные способы земельной реформы", иначе ситуацию используют анархистские и экстремистские силы и, в первую очередь, большевики и другие партии крайне левого, радикального толка.

Больше крестьянству импонировала эсеровская программа социализации земли и уравнительное распределение ее среди трудящихся по трудовому или потребительским нормам. Однако эсеры, а затем и их основные конкуренты большевики, преследуя евои узкопартийные интересы, не только не произвели стабильной аграрной программы, адекватной общественным и экономическим потребностям времени, но и не нашли того единственного стержня, вокруг которого можно было консолидировать и объединить крестьянство, а следовательно существенно укрепить свое влияние среди него. Поэтому крестьянство жило своей противоречивым и крайне нестабильным жизнью, острие которого было направлено на желание крестьян немедленно овладеть помещичьими землями. Партийные распри лозбавилы возможности ведущих партий возглавить крестьянскую борьбу за землю, наоборот, они шли в разрез с ней. В сплу этого аграрный вопрос стоял в эпицентре социальных катаклизмов, амбициозных устремлений разновекторных политических сил, громадськиих объединений и других институтов.

В очереди неотложных проблем Февральская революция не решила вопрос о судьбе великого частнособственнического землевладения. "Гигантское землевладение крепостников помещиков, пигав Ленин, не ликвидоване.3 Уже в Манифесте Временного правительства от 17 марта 1917 ни слова не говорилось ни о восьмичасовом рабочем дне и другие улучшения экономического положения рабочих, ни о земле для крестьян, о передаче им без выкупа всех частновладельческих земель.4 Крестьянство на свой страх и усмотрение взялось за его решение, причем аграрное движение с первых дней приобрел ярко выраженного антипомещичьей характера, хотя местами он остро затрагивал также интересы верхушки зажиточного крестьянства, так называемой сельской буржуазии. Формы крестьянских вриступив ма. яи разнообразный характер, однако сначала они сводились к сравнению мирных акций Среди нмх: потрава посевов, молодых лесных насаждений, лук и пастбищ путем выпаса на них скота, врирубка строительного и дровяного леса, ограничение прав помещиков путем запрета владельцам рубки н продажи леса, земли, скота, инвентаря, взятие земель на учет, обложения налогами, требования перераспределения арендных земель, сдача в аренду большего количества земли и т.д. В районах нанбильшого крестьянского малоземелья (Правобережье и чаще Левобережье) борьба крестьян с помещиками приобрела особую остроту. Крестьяне арестовывали помещиков, их управляющих, другую администрацию, изымали у них оружие, снимали с работы в имениях военнопленных, наемных рабочих, повышали цены на рабочие руки, устанавливали сроки на проведение работ, принимали решение о ликвидации арендных договоров, посреднических аренд ("с половины" ), захватывали землю в аренду с снижением арендной платы в 45 раз, в отдельных местностях аграрные выступления сопровождались разгромом и подпаяйте имений, захватом хозяйства в целом или безвозмездной реквизицией главных средств производства (пахотных земель, лугов, пастбищ, лесов, скота, инвентаря). 5 частности, 16 и 18 марта 1917 министерство внутренних дел получило сообщение, что на Волыни разграблены и сожжены 6 имений. 20 марта крестьяне Гайсинского уезда Подольской губернии начали делить землю помещицы Ханенко.6 Граждане сел Машена, Могильный, Сальково, Гайсинского уезда на Подолье захватили в свое владение культурное бурячнонасильницьке хозяйство из четырех поместий, принадлежавших Варваре Павловне Ханенко, сняли с работы всех служащих, працювплы в контакте и под присмотром исполнительных комитетов, разобрали инвентарь, стали делить поля на частииы. 4 апреля 1917 общее собрание крестьян с. Браги Каменецкого уезда уполномочили исполнительный комитет обратиться к министру земледелия Временного правительства с просьбой запретить помещику И. Комнацкого рубить молодые лесные насадження.7 Одесский областной съезд крестьян в количестве 2 тиис. делегатов от Бессарабской, Подольской, Таврической и Херсонской губерний, состоявшемся в первой декаде апреля 1917 p., постановил передать для засева крестьянам все необработанные помещичьи земли.8 8 апреля помещик Чугуев в телеграмме министру внутренних дел сообщал, что "волостной комитет муратовских волости Старобельского уезда Харьковской губернии на собрании 45 апреля с.г. г. постановил провести обыски в будинисах землевладельцев для изъятия оружия, требовать принудительного отдачи продовольственных запасов по ценам, установленным самими крестьянами, устранить существующих арендаторов, обложить землю помещиков новые налоги, поставить на повестку дня вопрос о запрете землевладельцам рубить лес, который идет в этом районе головннм образом на нужды обороны ".9

Бывший член Государственной думы, помещик Карпов жаловался председателю Временного правительства ~ князя Г. Львова (начало апреля 1917 p.), что в его имении "София" Бахмужського уезда Екатеринославской губернии происходят беспорядки аграрного характера.

12 апреля Львов дал указание губернскому комиссару немедленно ликвидировать крестьянские выступления в Бахмутском уезде: "1. Вернуть имение взятых оттуда Старомихайливським волостным комитетом 96 пленных 2. Запретить рабочим ... вмешиваться в дела поместья и проводить обыски и аресты 3. Запретить крестьянам села "София" осуществлять засел на самовольно занятых ими землях имения 4. Предупредить крестьян других соседних сел, чтобы они не совершали никаких самоуправных действий и насилия 5. Вернуть из Галищинивського волостного комитета отобранную в имении оружие и патроны ... 8. Отменить постановление Бахмутского комитета о самовольном захвате крестьянами незасеянных частновладельческих земель ... "

Жалобы на стихийные выступления крестьян, захват ими помещичьего имущества поступали из разных концов Украины. Причем, как свидетельствуют документы, они направлялись не только против помещиков, но и против верхушки зажиточного крестьянства, церковного и монастырского землевладения. 9 апреля 1917 Липецкий сельский сход Харьковского уезда постановил "ликвидировать некоторые отрубные участки путем переноса их в другие места. Ликвидацию провести летом этого года". 14 апреля постановление крестьян утвердил местный волостной комитет. 3 инициативе сельского исполкома жители с. Новые Петровцы Киевского уезда 27 апреля приняли решение об отчуждении в их пользу земель и зданий Межигорского монастиря.10

Бесконечные жалобы землевладельцев на противоправные действия крестьян змусилп Временное правительство принимать соответствующие меры. К тому же эти злсобы варьировались. В первую очередь применялись методы использовании еще царськрим правительством, то есть для подавления крестьянских выступлений посылались войска. 3 второго стороны, для заглокоення крестьян широко использовалась социальная демагоиля, обещания и незначительные уступки. Было, в частности, введен институт примирительных коммерчес, который должен был рассматривать конфликтные справии крестьян с помещиками. Одновременно правительство готовило законодательные акты по земельному вопросу. В середине марта месяца он принял постановления о передаче в государство всех удельных и кабинетских земель, а также обещал "осуществить земельную реформу в интересах земледельческого населения". Закон а о охрану посевов "от 11 апреля 1917 преследовал двойную цель: во-первых, чтобы как-то успокоить крестьян, предполагалось передать в аренду пустующие частновладельческие земли, а вовторых возместить помишикам убытки от крестьянских выступлений. Следующим шагом в этом направлении стало постановление 21 апреля 1917 г. о создании в системе министерства земледелия земельных комитетов. Постановление предусматривало организацию главного, губернских и уездных земельных комитетов На ниих возлагались задачи подготовить материалы для разработки законопроекта земельной реформы. Рядом этих мероприятий Временное правительство преследовало единственную цель обуздать земельные виступиселян и сохранить большое частновладельческое землевладений ния Об этом однозначно заявил министр земледелия Временного правительства А. Шингарева .11

He желая допустить к работе в земельных комитетах широких масс крестьянства, создание волостных земельных комитетов, 'согласно правительственному положению, считалось необязательным. Однако под давлением широких крестьянских слоев наиболее значительный размах приобрело именно организация низовых земельных комитетов: волостных, а иногда и сельских. Прричому некоторые из них были созданы еще до опубликования правительственного положения, а после постановления его их организация стала повсеместной. Движение за создание низового звена земельных комитетов весной 1917 г. стал лозунгом революционной борьбы в деревне. Правительство вынуждено было с этим примириться. Единственное, что он мог еще сделать это предоставить право губернским земельным комитетам накладывать вето на постановления низовых и уездных земельных комитетов, т.е. приостанавливать действие их постановлений "до окончательного решения главного земельного комитета" .12

Однако все попытки Тримчасового правительства затормозить развитие крестьянского движения оказались марнримы. Под влиянием революционного крестьянства волостные комитеты частогусто в земельном деле принимали решения в духе крестьянских требований или опирались на решения волостных и сельских сходов и собраний. В частности, они отменяли и принимали решения о недействительности старых орендннх договоров, знижуваяы арендную плату с 1530 руб. за десятину до 38, о внесении арендной платы не владельцу земли, ay государственную кассу или кассу крестьянских организаций. По постановлениям более умеренных земельнрих комитетов, арендная плата знижуваласл в 3 ~ 4 раза, но продолжала выплачиваться помещикам.

Преобладающую силу крестьянских выступлений составила крестьянская беднота. Чтобы придать своим действиям легальной формы, крестьяне нередко ссылались на соответствующие решения и постановления крестьянских съездов, ишних своих организаций. Бахмутский уездный Совет крестьянских депутатов Екатеринославской губернии, например, приняла о переходе всех незасеянных помещиками земель на учет волостных земельишх комитетов для распределения их в аренду бедным крестьянам. Арендная плата устанавливалась минимальной 35 руб. за десятину.

Еще более радикальные меры к отчуждению и распределения среди крестьян помещичьих, удельных, монастырских и других земель приняли крестьянские организации Киевской, Таврической и Черниговской губернии, т. их предложения приближались к конфискации крупных частнособственнических земельных наделов. Балковской исполнительный комитет Таврической губернии 12 апреля предупредил помещика Иваненко, что все незасеянные земли 17 апреля будут отчуждены в распоряжение исполкома и переданы малоимущим крестьянам. Руководствуясь постановлением Васильковского уездного крестьянского съезда Киевской губернии 1 мая 1917 о разделе помещичьих земель, жители с. Лосятина 14 мая отобрали у помещиков Браницких 110 десятин земли. Нежинский уездный земельный комитет 23 мая, утвердил решение Дримайливського сельского земельного комитета от 16 апреля 1917 p., о снижении размера арендной платы помещицы МусинийПушкиний до 2 руб. за десятпну. Каневский уездный крестьянский съезд 24 июня утвердил постановление, согласно которому "вся земля: крестьянская, помещичья, государственная, монастырская должна без выкупа перейти в народную собственность" .13

Полевение, революционализации крестьянских масс просмотра. пися также нл уездных и губернских крестьянских съездах, проходивших в квитничервни 1917 Ряд переходных мер регулирования земельных отношений в период до Учредительного собрания произвели крестьянские съезды Харьковской, Херсонской, Черниговской и других гз ^ Берни Украине.

Необходимо отметить, однако, что названные экстремальные формы борьбы в березничервни 1917 г. были единичным явлением. Большинство советов и земельных комитетов требовали отменить частную собственность на землю, ее перехода без выкупа в распоряжение земельных комитетов для распределения среди безземельного и малоземельного крестьянства, но прри этом, они выступали против самовольного захвата земли, оставляя право на окончательное впришення земельного вопроса по Учредительным собранием. Некоторые из ниих ограничивались компромиссными мерами: снижение арендных цен, передача крестьянам в аренду земель, не оброблялпся помещиками и т.д. Подобные решения были следствием того, что как совета, так и земельные комитеты оставались загальноселянською оргпнизациею, объединявшая в своих рядах крестьянство в целом, и беднее, и среднее, и благополучно.

В период мирного развития революции в Украине произошло 936 крестьянских выступлений, 14 что составило 32% выступлений в губерниях Европейской России, то есть, по авторским подсчетам, интенсивность крестьянской борьбы за землю здесь была выше чем в России и составляла 117 случаев на одну губернию, а в России 113,2.

В березничервни 1917 преобладающим влиянием в украинском селе пользовались социалистиреволюционеры, в отдельных местностях большевики и меньшевики. Фактически все крестьянство (съезды крестьян еще доверяли Временному правительству) оставалось на позициях добросовестного оборончества в вопросах войны и мира, соглашалось ждать с решением земельного вопроса до Учредительного собрания, в отдельных случаях покидало его на решение украинский сейм.

Щоб не бути голослівним приведемо декілька найпоширеніших рішень цього періоду. Ось наказ селянським депутатам Київщнни на I Всеросійський селянський з'їзд у Петрограді від 28 квітня 1917 p., вироблений Київським губернським селянським з'їздом 27 квітня, "Про землю"*: "1. Самочинних захватів землі не робить і ждать вирішення земельної справи через Український Народний Сойм; 2. Приватна власність на землю на Україні повинна бути скасована і земля повинна перейти без викупу в Український земельний фонд, яким має порядкувати Український Народшій Сойм. 3 цього фонду земля повинна даватись в користування тільки тим, хто її обробляє своїми руками; 3. Вимагати од правительства (Тимчасового уряду. Авт.) негайного видання закону про заборону продажу, довгосрочної оренди і закладу земель, а також масової порубки лісів; 4. До видання земельного закону для обезпечення селян строєвим лісом, топливом, випасами, рибною ловлею установлення справедливих орендних цш, а также цш на робочі руки і підготовки земельного закону повинні бути засновані повітові, губернські і краєвий Українські Земельні Комітети."; "Про війну"*: "15. З'їзд, вважаючи війну найбільшим людським нещастям, визнав, що тепер демократія Росії тільки обороняється, захищає свою волю, через що правительство повинно заключити всеобщий мир зараз же, як виявиться, що правительства ворожих держав одмовляються од анексій і контрибуцій і дадуть згоду на самовизначення народів. Для того, щоб знати думку про це наших союзників, наше правительство звернулось до них з запитанням на яких умовах воніі згодні замиритись. Ми звертаємося до всього трудового селянства всіх воюючих держав, щоб вони налягли на свої правительства аби ті одмовились од анексій і контрибуцій, a поки що ми селяне заявляємо, що будем вести війну поки наші вороги не згодяться на вищезгадані умови на мир. Щоб український нарід міг після замирення зажити повним національним життям в цілости, не розшматований між ріжними державами, Тпмчасовий уряд має подбати, щоб представники народу українського взяли участь в мирному міжнародному Конгресі".15

З'їзд солдатівселян ПівденноЗахідного фронту у кількості 600 чоловік, що відбувся у другій половині травня 1917 p. y Вінниці, обрав 46 делегатів на Всеросійський селянський з'їзд і ухвалив и1. Признаючи, що війна є величезне зло, що завоювання можуть бутіг корисні тільки капіталістам і що трудящим масам війна наносить велику шкоду, з'їзд висловлює повне осудження захватним цілям війни і змагається до найліпшого почесного миру мігру без анексій і контрибуцій. Але поки ворог топче нашу землю ногами, поки він загрожує здобутій нами волі, з'їзд визнає необхідним продовжувати цю війну активно; 2. Приватна власність на землю повинна бути скасована; земля має перейти в розпорядження народа без викупу. Порядок переходу опреділять Установчі збори".16

ГТідсумок постановам і резолюціям повітових і губернських з'їздів України з питань ставлення до Тимчасового уряду, війни і миру, земельного, організації селянства, народної освіти тощо підвів Перший Всеукраїнський селянський з'їзд, що відбувся 28 травня 2 червня 1917 року.17 З'їзд розробив стратегію і тактику поведінки селянства при вирішенні земельного питання. I хоча в його постановах відчувалась данина часу, основні його резолюції виглядали значно радикальнішими від відповідних постанов Тнмчасового уряду, більше того, підтримка уряду ставилась з'їздом у залежність від визнання Тимчасовим урядом вимог Української Центральної ради щодо надання Україні широкої національнотериторіальної автономії. Зокрема, в резолюції про землю з'їзд ухвалгів: "1. Приватна власність на землю має бути скасована. 2. Вся земля на Вкраїні без викупу поступає в Український Земельний Фонд, яким порядкує сам народ черед Український сойм, повітові та волосні земельні комітети, вибрані на демократичних основах. Всеросійські Установчі збори все це повинні затвердити. 3. 3 цьо го фонду мають користуватися землею тільки ті, хто буде її оброблятіі своїми руками. 4. Для справедливого користування землею треба встановити земельну норму. Ця норма повинна бути не менше споживчої і не більше трудової. В межах цієї норми всі хлібороби можуть лі<гшатися в своїх господарствах. 5. Позаяк ведення господарства гуртом зберігає робочу силу, потребує менше інвентаря, дає змогу завести найкращі машини і взагалі піднімає земельну культуру, бажано великі зразкові господарства передати до рук хліборобських товариств, як осередків майбутнього соціалістичного господарювання. 6. Ліси, води, шахти і інші земельні надра в межах України визнаються власністю всього народу. Український сойм задовольнятиме усі потреби трудового народу. 7. Видатки по земельній реформі приймає на себе держава. 8. Для справедливого вирішення земельної справи трудовий народ повинен взяти участь в зємєльнріх комітетах і заснувати Центральний Український земельний комітет. 9. Переселенська справа в межах України в Земельному комітеті і Українському соймі має бути поставлена на вирішення в першу чергу. 10. Засоби для жпття всім нездатним до праці мають бути забезпечені народним страхуванням, або пенсіями, як це робиться в інших країнах. 11. Всі посередні (непрямі) і інші податки касуються і натомість заво дпться єдинрій прямоподохідний, прогресивний податок".

В резолюції "Про невідкладні заходи в земельній справі", щоб не допустити в Україні безладдя, руїни, з'їзд визнав до затвердження земельного закону Установчими зборами, необхідним: "1. Самочинних захватів землі та самочинних порубок лісів не робитп. 2. Вимагати од Тимчасового уряду негайної організації Центрального Українського земельного комітету, який повииен об'єднати діяльність всіх земельних комітетів на території Вкраїни [...]. Центральне правительство мусить призначити Українському Центральному земельному комітетові кошти з кредиту, відкритого для всіх земельних комітетів. 3. Видати негайно закон про передачу земельних справ у земельні комітети та Центральний Український земельний комітет. 4 Пильнувати за тим, щоб не було продажу, довгострокової або чиншової оренди і роздріблення землі. Визнати всі земельні акти (угоди), укладені після першого березня, недійсними. 5. Вимагати, щоб Тимчасовий уряд через обрані на демократичних засадах земельні, волосні, повітові та інші комітети, вів пильний догляд за казенними та приватними лісами і негайно всім заборонив, без згоди земельних комітетів, вирубку будівельного та матеріального лісу, а також негайно відмінив дозволи на вирубку такого лісу, виданих Лісоохоронним комітетом за часів старої влади. 6. Організувати постачання хліборобських машин і знаряддя державним заходом. 7. Зважаючи на те, що земельніш фондом на Вкраїні має порядкувати Український народшій соіім, з'їзд висловлюється проти монополізації Донецького басейну в межах України Російськрім Тимчасовим урядом і визнає, що використання цього басейну Російським Тимчасоврім урядом можливе тількрі за згодою Центрального Українського земельного комітету".18

Необхідно окремо відзначити ще одну форму селянської боротьби у травнічервні 1917 p., після видання Тимчасовим урядом 21 травня положення "Про волосне земське управління", яке переслідувало мету перешкодити виникненню демократичних селянських організацій. Ця форма руху набула поширення у Волинській, Київській, Полтавській та ін. губерніях України. На з'їздах, сходах, зборах селяни відмовлялися від виборів і голосування, взагалі виступали проти земської системи управління. Зокрема, під тиском урядових органів у п'яти волостях Житомирського повіту Волинської губернії до складу земських управлінь було обрано лише 28,9% гласних. В окремих місцевостях спостерігалися більш активні форми боротьби селянства проти насадження волосного земства: розгін виборчих комісій, знищення виборг(их списків, урн для голосування, побиття чиновників, арешти виборчих комісій, інструкторіворганізаторів виборів і т. ін.19

Липневі події, наступ буржуазії на революційні завоювання трудящих тимчасово загальмували розвиток аграрного руху. Проте невдовзі він поглибився і активізувався. У липнісерпні 1917 р. переважали такі форми селянських виступів: примусова оренда, захоплення поміщицьких маєтків, земель, реманенту, врожаю. Керуючись постановами й резолюціями окремих повітових з'їздів, повітових і, особливо, низових рад і земельних комітетів селяни приступили до планомірного захоплення поміщицьких угідь, лук, сінокосів, лісів тощо. Широкого розмаху цей рух набув у Волинській, Подільській, Київській, Полтавській, Харківській, Херсонській, частково Чернігівській губерніях. Волосна рада селянських депутатів с. Стави Київського повіту, постановіила передати селянам для посіву озимини 1250 дес. землі місцевих поміщиків. Пнрятинський повітовий земельний комітет Полтавської губернії підтримав рішення одноіменного волземелькома про передачу в його розпорядження 200 із 300 дес. землі поміщика Карпенка для розподілу серед безземельних і малоземельних селян. У липні на ім'я Волинського (Житомирський, НовоградВолинський, Овруцький, Ровенський, Старокостянтинівський повіти) і Подільського (Балтський, Вінницький, Гайсинський, Могилівськіій, Ямпільський та ін. повіти) губернських комісарів надходили десятки й сотні скарг про захоплення приватновласницьких земель, маєтків та іншого майна. Селянський поземельний банк 9 липня 1917 р. повідомив, що селяни Ровенського повіту під впліівом агітації матросівкронштадців захопили 5107 дес. землі.20 Зінківськпй повітовий з'їзд селянських депутатів 25 липня ухвалив: 1. Передати землю народу без викупу. 2. Конфлікти розв'язує рада. 3. Негайно видати закон про заборону довгострокової орендгі і продажу землі. 1 серпня відрубники с. Семенівки Олександрівського повіту Катеринославської губернії повідомили, що волосний земельний комітет і місцева міліція відібрали всю 3(jmлю у 38 відрубників.21

30 серпня 1917 р. верховний головнокомандуючий отримав із Херсона повідомлення, що губернський зємєльнрій комітет резолюціями від 4 і 7 серпня 1917 р. відмінив усі закони і розпорядження Тимчасового уряду і генерала Корнілова.22 Випадки'захоплення землі зареєстровані в сс. Гути, Черевачі, Прусси, Щербачинці, Київської губернії, Загруневській волості, Полтавської губернії, с. Лучина Овруцького повіту, Волинської губернії, Анлньївському і Херсонському повітах, Херсонської, в багатьох селах Богодухівського, Валківського, Вовчанського, Ізюмського, Лебединського. Охтирського, Старобільського повітів, Харківської губернії.23

Боротьба селянства за оволодіння прріватновласницькою землею поширювалась також на церковні й монастирські наділи. Наприкінці червня 1917 р. за рішенням сільського сходу селяни с. Куряжанці Валківського повіту розподілили землю й ліс місцевого монастиря, а Олевський волосний земельний комітет Волинської губернії розподілив між сім'ями демобілізованих солдатів маетності місцевого костьолу. Земельний комітет с. Борщівка Крем'янецького повіту у липні захопив хуторську церковну землю, продав сіно і сад священика, а на виручені кошти відремонтував сільську школу.24

Посилювалася й друга соціальна війна. У Вернєдніпровському повіті Катеринославської і Лебединському Харківської губерній селяни ліквідуваяи відрубні господарства. У Свиридівській во. тості Лохвицького повіту Полтавської губернії селяни хутору Златпха засіяли 40 дес. землі заможних селян, в Костянтиноградському повіті Великобучковський волземельком відібрав 55 десятин землі у куркуля Дудки і т. п.25

Однак головним ворогом селянства за. яишалися поміщики. Особливого розмаху влітку 1917 р. набрала боротьба селянства за ово лодіння поміщицьким врожаєм. У районах, які відзначилися високою організованістю і самосвідомістю селянства, врожай вилучався повністю. Ця вимога супроводжувалася відмовою селян працювати на поміщика, зняттям з роботи у маєтках військовополонених і сезонних робітників, виселенням з маєтків власників та їх пдміністрацію, забороною збирати хліб косарками, оплатою поміщикам за зібраний хліб грошима і т. п., тобто власники ставилися в такі умойи, за яких вони не могли вести своє господарство. 12 липня 1917 р. селяни сіл Завадівки і Лозоватої Гайсинського повіту Подільської губернії оголосили х. яіб своєю власністю, зоборонили збпрати його робітникам економій і самовільно приступили до жатвн. Подібне відбулося в економіях Корабелівка і Степанівка.26

21 липня місцеві селяни від імені сільської ради зняли з роботіі сезонних робітників і військовополонених у Довголєвській економії Бердичівського повіту Київської губернії, а Миколаївська волосна рада селянськйх депутатів Ізюмського повіту Харківської губернії на спільному засіданні з волосним земельним комітетом (9 серпня) затвердили постанову селян сіл Новоандріївки, Павлівки та Малинівки про відмову давати поміщикам хліб і ухвалили запропонувати селянам сплатити їм по 34 крб. За десятину зібраного врожаю.27

24 серпня землевласник Гливинський телеграфував Полтавському губернському і Полтавському повітовому комісарам, що селяни Гостролуччя Переяславського повіту самовільно забрали ного хлю. гь

Центральною вимогою цього періоду було збирання врожаю за 3й сніп або оплата грошима 8 крб. за день, 1 крб. за годину при 8годгшному робочому дню і 1,5 крб. за надурочні години. Селянськіій з'їзд Кам'янецьПодільського повіту прийняв постанову про передачу 2/3 поміщицького врожаю на потреби армії і селянства.29 Терешківський волосний комітет Літинського повіту ухва. тіив ~ заборонити поміщикам збирати хліб машинами, оплачувати працю селян третім снопом. Про збір врожаю виключно за третій сніп висловився сільський коімітет с. Узин Васильківського повіту Київської губернії.30 Селяни Могилівського повіту Подільської губернії взяли під свій контроль збір врожаю на поміщицьких землях, заборонили викоріістовувати машини і приступили до жатви вручну.31

5 липня група селян сіл Узина і Янківки у кількості 18 чоловік на чолі з головою місцевого комітету Оникієм Кругляковим з'явплііся до управителя єкономіямрі товариства Узинського цукрового і рафінадного заводу і поставили вимогу найняти на збір зернових навколишніх селян з оплатою третього снопа. Зустрівши відмову, вони самовільно зняли з полів Юлінської економії 30 економічшіх працівників та 42 селян, найнятих в селі Кидимівці і самі присгуішли до збирання врожаю.32 Селяни с. Добровілля Павлоградського повіту Катеринославської губернії захопили врожай з площі 77 десятин заможного селянина Коваленка33. Декілька випадків самовільного захоплення врожаю зареєстровано у Ананьївському повіті Херсонської губернії, Миргородському Полтавської34, Сквіфському ~ Київської35 тощо.

Ha захист великих землевласників виступили Тимчасовий уряд, генерал Л. Корнілов. Останній, ще перебуваючи на посту головнокомандуючого ПівденноЗахідного фронту, у відозві до селян від 29 червня 1917 р. вимагав від них припинити самовільне захоплення приватновласницьких земель, збирати врожай за плату, встановлену землевласниками, а обов'язковою постановою "Про порядок збирання врожаю" від 8 липня, Корнілов всю вину важкого продовольчого становища в країні перекладав на селян, категорично заборонив їм захоплювати поміщицькі землі і зібраний врожай, наказав судам розбирати селянські справи поза чергою, вішагав введення смертної кари в тилу і придушення селянських виступів військовою силою. Після призначення Корнілова 19 липня 1917 р. верховним головнокомандуючим дія обов'язкової постанови була поширена на всю країну. 8 липня 1917 р. Тимчасовий уряд видав циркуляр про жорстку розправу з учасниками аграрного руху із застосування регулярних військових частин.

Прокотилася хвиля судових переслідувань і арештів учасників аграрних вистуїіів, рад селянських депутатів та земельних комітетів за сприяння селянам у захопленні землі, майна і врожаю поміщиків. За розпорядженням Ставки верховного головнокомандуючого було заарештовано голову Летичівської повітової ради селянських депутатів. 17 липня 1917 р. командувач військами Кііївського воєнного округу полковник Оберучев телеграфував Е^асильківському повітовому комісарові про негайний арешт толови сільського комітету Онрікія Кругляка, під керівництвом якого селяни захопили урожай у Юлінській і Узинській економіях. На початку серпня віддано до суду земельний комітет с. Річок Сумського повіту Харківської губернії за розподіл 180 десятин поміщіщької землі між безземельними й малоземельними селянаmil 23 серпня Таращанський повітовий комісар дав вказівку мировому судді притягнути до судової відповідальності голову сільського комітету Прохора Линника за сприяння селянам у самоуправному захопленні третього снопа.36

Одночасно, у відповідь на скарги землевласників для придушення селянських виступів на місця надсилалися військові частини. Уже 17 квітня 1917 р. Подільський губкомісар повідомпв Летіїчівського повіткомісара, що за вказівкою головнокомандуючого ШвденноЗахідним фронтом в його розпорядження направлені сотні козаків для підтримання иорядку і спокою у Летичівському повіті, відновлення права власності у маєтках Скибневського та забезпечення можливості економу Дударському і його службовцям закінчити засів полів і молотьбу хліба в маєтку Мазники. 17 лнттня Ушицький повіткомісар телеграфував Подільському губкомісарові, що для підтримки порядку і спокою на місцях, охоро ни майна й житла громадян йому негайно потрібно 200 чоловік кінноти. Лише силою козаків і військової міліції, утвореної при кавказькій туземній кінній дивізії, вдалося звільнити директора цукрового заводу Залкіна і його управителя Глудзинського, захоплених' селянами, керованими земельними комітетами у м. Джурин Ямпільського повіту. 2 серпня 1917 р. за наказом начальника постачання армій ПівденноЗахідного фронту для придушення революційних виступів на місцях, в тилу фронту були розквартировані наступні козачі частини: штаб козачої дивізії, стрілковий полк Житомир; 91 донського полку: штаб іодна сотня Жито'мир, одна сотня Ізяслав, дві сотні Коростень, одна сотня Фастів, одна сотня Козятин; 7 донського полку: штаб і дві сотні Умань, одна сотня Жашків, Таращанського повіту Київської губернії, одна сотня с. Христинівка, одна сотня Гайсин, одна сотня Ольгопіль, Подільської губернії; 40 донського полку: штаб і дві сотні Жмеринка, одна сотня Старокостянтинів, одііа сотня Летичів, одна сотня Вінниця, одна сотня Хмельник Літинського повіту; 53 донського полку: штаб і три сотні Кам'янецьПодільський, дві сотні Кременчук, одна сотня Бахмач37.

Невдовзі військові частини дислоковані на Волині, Поділлі не тількн пройнялися співчуттям до селян, юіе й разом з ними виступали проти поміщиків. 31 серпня 1917 р. поміщик Скижевський просив Головнокомандуючого ПівденноЗахідним фронтом надіслати в Кам'янецький повіт козаків, оскільки захватні дії селян сіл Голозубинців, Чан, Чаньків підтримує полковий комітет м. Дунаївці38. За допомогою солдатів гвардійського кавалерійського корпусу селяни сіл Губча, Портенці, Кз^чанівка, Костенці, Грицева, Ольшаківці й Коськова захопили маєток графа Грохольського в Ізяславському повіті, а в Дубнівському повіті за допомогою солдатів були розподілені землі маєтків "Сатиїв" і "Берестечко"39.

У зв'язку з революціонізацією багатьох частин VII армії ПівденноЗахідного фронту, спільні виступи солдатів цих часіин разом з селянами за ліквідащю великого приватновласницького землеволодіння влітку 1917 р. в губернії Правобережної України для боротьби з аграрними розрухами були направлені 6та козача і Кавказька туземна дивізії, інші частини, які отримали розпорядження збройно придушувати всі означені виступи, а на початку вересня командуючий ПівденноЗахідним фронтом генерал Володченко наказав створювати военнопольові суди для розгляду погромних справ на місцях з негайним винесенням вироків.40 Вмкориставши цю ситуацію і викликавши солдатів, княгиня Гагаріна, наприклад, змусила селян Кагарлика збирати на своїх землях врожай за 8й сніп.

У липнісерпні в Україні відбулося 817 аграрних вислупів. Важлгівою формою аграрного руху, особливо у травнічервні і, частково, в липнісерпні була примусова оренда. У цей період вона мала революційне значення, оскільки своїм вістрям була спрямована на обмеження великого приватновласницького землеволодіння: орендна плата складала всього 35 крб. за десятину, вносилася у земельні комітети або відкладалася до 1918 р. Примусова оренда стала формою активного наступу селян на землевласників, дозволяла часткового розпорядження їх маєтностями, виявила кадри активістіворганізаторів і т. п. У вересніжовтні 1917 p., коли поміщики самі погоджувалися здавати землю в оренду, щоб зберегти хоч формальне право власника, примусова оренда відмирає, а на зміну їй приходить пряме захоплення приватновласницьких земель.

Центральним гаслом осіннього періоду висувалася вимога передачі всіх приватновласницьких земель, не оброблених до 1 жовтня, у розпорядження волосних земельних комітетів. Такі рішення ухвалили: 3й селянський з'їзд Київського повіту (10 вересня), Херсонський губернський з'їзд рад селянських депутатів (29 вересня), Старокостянтинівська повітова рада селянських депутатів (жовтень).41 7 жовтня 1917 р. Балтський повітовий селянський з'їзд, зазначивши, що "ніякі розпорядження Тимчасового уряду на теріїторії України виконуватися не повинні" ухвалив постанову про необхідність розподілу поміщицьких земель при сприянні земельних комітетів.42

Головною формою селянського руху восени стала боротьбп за ліквідацію великого приватновласницького землеволодіння.

Місцями вона набирала такої гостроти, що переростала у селянські повстання проти поміщиків і Тимчасового уряду. Тільки у районі близького тилу ПівденноЗахідного фронту відбулося 75 крупних аграрних виступів селян за участю солдатів.43 Переполохані поміщики, економи, управителі, позбавлені всіх маєтностей тікали у міста, закидали Тимчасовий уряд, його місцеві органи панічними повідомленнями про розгортання справжньої селянськосолдатської війни. Восени їх спільними зусиллями були захоплені поміщицькі землі, розгромлені маєтки, розподілено майно економій в Ізяславському, Крем'янецькому, Острозькому, Старокостянтинівському тощо повітах Волинської губернії. В с. Лашки Старокостянтинівського повіту, зокрема, солдати 1 і 2 ескадронів 2го Чугуївського уланського полку разом з селяиами розгромили маєток поміщика Глембовського44. У селах Катеробург і Підгайці Борківської волості Кам'янецького повіту селяни поділили землі генерала Бобрикова45.

За допомогою солдатів 2го гвардійського корпусу дротягом 26 вересня 2 жовтня 1917 p., селяни розгромили 16 економій і розібрали майно 7ми винокурних заводів у південній частіші Літинського повіту, захопили поміщицькі землі та лишки земельних наділів заможного селянства у Вінницькому, Летичівському, Літинському, МогилівПодільському, Новоушицькому, Ольгопільському, Проскурівському, Ямпільському повітах Подільської губернії.46 Солдати 2го гвардійського корпусу настільки революціонізувалися, що для придушення їх виступів Подільський губкомісар змушений був викликати козаків 40го донського полку.47

На початку жовтня відбулося солдатськоселянське повстання у Славуті. Приводом до нього став обстріл солдатів і селян, що рубали ліс князя Сангушка. На їх захист піднявся весь 264й полк у складі 8500 чоловік. Драгунів обеззброїли і заарештували, а князя розстріляли. Лише за допомогою козачих частин і чехословацького батальойну повстання було придушене.48 21 жовтня 1917 р. відбувся виступ селян с. Звонихи Брацлавського повіту на Поділлі, які прогнали з села каральний загін із 114 козаків під командуванням начальника Подільської губернської міліції.49

Як бачимо у вересні селянська війна з поміщиками найбільшого розмаху набула на Правобережній Україні у Київській, Волинській і Подільській губерніях. У жовтні вона поширилася також на Лівобережжя і Південь України. Найбільш гострого і масового характеру селянські виступи набрали у Новомосковському, Олександрівському й Павлоградському повітах Катеринославської, Кременчуцькому й Полтавському Полтавської, Ізюмському і Сумському Харківської, Глухівському й Ніжинському Чернігівської губерній.

Загалом у весніжовтні 1917 р. вони охопили лише 20% повітів України. Шдрахунки з цього приводу, на наш погляд, не закінчені.

Як і в попередні місяці, для придушення селянських виступів Тимчасовим урядом надсилалися військові частини. 20 вересня 1917 р. заступник начальника штабу 6ї Донської дивізії із Жіггомира повідомляв відділ постачання ПівденноЗахідного фронту, що із 7го Донського козачого полку три сотні направлені в Смілу, сотня у Черкаси, сотня Гайсин, сотня Ольгопіль; із 42го Донського полку сотня в Ковалівку, сотня Золотоношу, сотня Констянтиноград, сотня НовоградВолинський; 49го Донського полку півсотня в с. Ємельчино, півсотня в Ярунь, півсот н. я Михля, сотня Коростень, сотня Сквріра, сотня Радомисль, с. Вацьків обоз 1го розряду; 40го Донського полку півсотня в Літин, півсотня Хмельник, півсотня Липовець, півсотня Козятин, сотня Вінниця, сотня Ямпіль, півсотня Ольгопіль, півсотня Балту. У вересні той же відділ постачання телеграфував у Бахмач командувачу 2го гвардійського кірасирського полку, що на вимогу Чернігівського губкомісара необхідно негайно командирувати по 60 кірасирів у розпорядження повітових комісарів: Стародубського, НовгородСіверського, Остерського, Козелецького, Ніжинського, Борзнянського, Кролевецького, Глухівського, Чернігівського, Конотопського, Городнянського і Сосніщького.50

29 вересня 1917 р. генераллейтенант Цихович повідом. гяв відділ постачання із Дунаєвець: "Всіх можливих заходів вжито7 але піхота сама бешкетує (тобто бере участь у розгрохмах Авт.), п кавалерія стомлена безкінечним втихомиренням безпорядків".51

10 жовтня 1917 р. начальник штабу Київського воєнного округу телеграфував начальнику Вінницького гарнізону, що у його розпорядження додатково надсилається 29й Донський козачий полк.52

Ha нараді 21 жовтня 1917 p. y штабі Київського воєнного округу під головуванням начальника постачання ПівденноЗахідного фронту генераллейтенанта Огородникова ухвалено, що крім охорони цукрових, винокурних і винних заводів, військові частини необхідно розквартирувати у наступних місцевостях Київської губернії: Київський повіт у м. Бородянці 100 чол., Кагарлику 50; Радомисльський повіт м. Родомисль 100, м. Іванівка 50, м. Чорнобиль 100, м. Брусилів 50, м. Коростишів 50, м. Кухарі 50, м. Хабне 50; Сквирський повіт Сквира 150, м. Ходорків 50, м. Володарка 50; Таращанський повіт Тараща 100, м. Ставище ~ 50; Звенигородський повіт Звенигородка 100, м. Шпола 50, м. Лисянка 50; Бердичівський повіт Бердичів 100, м. Самгородок 50, і\і. Козятин 150; Липовецький повіт Липовець 200, с. Балабанівка 50; Васильківський повіт Васильків 50, м. Біла Церква 100, м. Фастів 150; Уманський повіт Умань 200, м. Тальне 50; Канівський повіт Канів 50, м. Богуслав 100, м. Корсунь 50; Черкаський повіт Черкаси 150, м. Городище 50, м. Сміла 150; Чигиринський повіт Чигирин 100, м. Олександрівка 50, м. Златопілля 50 чол. Передбачалось також сконцентрувати загін у кількості 300 чоловік у Києві чи якомусь іншому вузловому центрі, що разом скл'адало 3000 військових.53

Однак ніякі репресії не змогли зупинити боротьбу селянства за землю, яке вважало її всенародною власністю, і було переконане, що на ній мають трудитися тільки ті, хто обробляє землю власною працею. Із повідомлення представників Ваяківського, Ізюмського, Лебединського, Охтирського, Сумського, Харківського та інших повітових земельних комітетів, які виступали на черговій сесії Харківського губернського земельного комітету з'ясувалося, що захоплення селянами приватновласницьких земель, живого й мертвого реманенту, запасів хліба та іншого майна е звичайним і повсюдним явищем.5і

В багатьох місцевостях селяни відчужували й засіваяи орні землі, виганяли або й убиваяи поміщиків, їх адміністрацію, орендпрів тощо, громили економії, рубали й вивозили ліс. Про розмах цього руху свідчать розгром тільки на Правобережній Україні протягом 28 вересня 5 жовтня 200 маєтків55, десятки й сотні земельних захоплень. Друга хвиля селянських виступів розпочалася з 20 жовтня 1917 р.

Шііріілася і війна у середовищі самого селянства, між двома його крайніми групами, біднотою й найбільш заможниміі. Восени у Полтавській, Харківській56, Херсонській і, частково, Чернігівській губерніях було лїквідовано чимало господарств, землеволодіння яких перевищувало 3050 десятин землі, крім того в громади повернуто багато хуторян і відрубників, земля яких була розподілена між безземельними і малоземельними селянами.

Загалом, у вересніжовтні 1917 р. в Україні відбулося 849 селянських виступів, 8090% яких складали захоплення приватновласницького майна, землі й реманенту. У 26ти губерніях Європейської Росії цей показник складав 3500 виступів, що перевищувало українські показники: на одну губернію в Україні припадало в середньому 105,5 виступів, у Росії 134,6. В цілому, протягом березня жовтня 1917 р. за підсумками дослідників аграрної про блематики в Україні відбулося понад 2600 революційних селянськііх виступів, тоді як офіційна статистика Тимчасового уряду зареєструвала в цей період всього 668 таких виступів.57

Влітку і, особлііво, восени 1917 р. селяни переходять у рішучий наступ проти великого приватновласницького землеволодіння. їх уже не влаштовували помірковані заходи, які пропонувалися більшістю повітових, губернських, а також Першим Всеукраїнським селянським з'їздом, розраховані на правову перспективу розв'язання аграрної проблеми, зокрема, очікування з вирішенням земельного питання до Всеросійських Установчих зборів чрі Українського народного сойму. Селяни бажали отримати землю негайно і переходили до захватних дій. Розмах селянської боротьби, бродіння в армії, безкінечні виступи і страйки робітників засвідчили, що в країні назріла загальнонаціональна криза, яка вимагала нагального вирішення. Росія, а за нею й Україна стояли на шляху небачених до того потрясінь, політичних і соціальноекономічних катаклізмів.