Структура інформації джерела

Структура інформації джерела — сукупність наявних у джерелі типів інформації та стійких зв'язків між ними, які забезпечують його цілісність і здатність слугувати підґрунтям для отримання наукового фактичного знання. Складність і різнохарактерність інформації джерела найповніше розкриваються у підході до нього з позицій сучасного вчення про соціальну інформацію. Розуміння того, що джерело перед тим, як стати власне таким, тобто об'єктом джерелознавчого дослідження, створювалося людьми з певною службовою метою й виконувало певні службові функції («доджерело»), дає змогу розглядати його як ланку тих інформаційних процесів, що відбувалися в суспільстві в час його створення й доджерельного існування. Як засіб інформаційного обміну в сфері соціальної інформації джерело дає історикові можливість встановити ступінь інформаційного забезпечення суспільства, колективу або особи, діяльність яких вивчається, дістати важливі відомості про обсяг і характер соціальної інформації, якою керувалися люди у своїй діяльності, зокрема під час вироблення певних рішень, при історичному виборі.

Джерело містить різні шари інформації. Це пояснюється насамперед тим, що джерело є об'єктивносуб'єктивним феноменом, тобто відбиває певну об'єктивну реальність, але крізь призму бачення реальності автором джерела. Джерело містить актуальну для його автора інформацію, ту, яку він вводить у джерело відповідно до своєї мети, або ту, яка взагалі була йому доступна. Проте поряд із цією цілеспрямованою інформацією джерела, поряд із тими властивостями предмета, які в ньому зафіксовані автором, у джерелі вільно чи невільно для автора відбиваються численні зв'язки предмета, відображення з іншими предметами. Внаслідок цього джерело вміщує інформацію не лише про зображуваний предмет, а й про інші предмети (явища), які розкриваються у джерелі через їхні зв'язки із зображуваним предметом. На цій підставі у джерелі розрізняють пряму й опосередковану інформацію. Виявлення опосередкованої інформації спрямовує історика на пошук джерел, у яких певні явища відбито безпосередньо. В тих самих випадках, коли джерел із прямими свідченнями бракує, коли такі джерела не створювалися або не збереглися, опосередкована інформація набуває особливої цінності.

Об'єктивно-суб'єктивна природа джерела зумовлює наявність у ньому ще двох шарів інформації — навмисної (відкритої) й ненавмисної (латентної), тобто такої, що потрапила у джерело за наміром автора, й такої, що проникла туди поза його наміром. Перша — це те, що говорить автор, вона ніби лежить на поверхні джерела, хоча й потребує встановлення її об'єктивної наукової цінності. Друга — це те, чому й як автор говорить про те, що він говорить. Ця, друга, інформація може відбивати усвідомлені наміри автора, його концепцію (ідеологію), або неусвідомлені уявлення (ментальність, психологію), тобто відбивати позиції, погляди, уявлення, типові для свого часу. Така інформація обов'язково наявна у джерелі, адекватно відбиває реальність і може становити інтерес для історика, якщо навіть автор джерела навмисно перекручує події, й ця навмисна інформація цінності не становить.

Підхід до джерела як до ланки інформаційних процесів періоду його доджерельного існування, врахування наявності у джерелі різних шарів інформації й вилучення її — ефективні засоби підвищення інформативної віддачі історичних джерел.