123

Джерела історичні

Джерела історичні - комплекс пам'яток минулого, носіїв історичної інформації, що становить джерельну базу історичної науки в цілому та її окремих розділів (історії Стародавнього світу, середніх віків, нового та новітнього часу, історії окремих суспільств, держав тощо), а також конкретно-наукових досліджень (монографій, статей, дисертацій тощо). Історичні джерела є предметом дослідження спеціальної галузі історичних знань -джерелознавства, яке розробляє основні теоретичні та практичні засади їх вивчення й використання в наукових дослідженнях. Серед основних теоретичних понять, що пов'язані із поняттям «історичні джерела », джерелознавство особливу увагу приділяє розробці таких, як джерельна інформація, репрезентативність джерела, адекватність відображення минулого в історичному джерелі, класифікація джерел, джерелознавча критика та ін.

Специфіка історичного знання полягає у тому, що історики здобувають його не дослідним шляхом, не безпосередньо, а опосередковано, з допомогою історичних джерел. Тому протягом століть багато уваги приділялося визначенню основних критеріїв оцінки інформативних можливостей різних груп джерел., ступеня їх цінності для історичної науки. Тривалий час панувала думка, що джерелами можуть бути лише писемні пам'ятки історичного змісту - хроніки, літописи, історичні твори античних та середньовічних авторів. Вважалося, що історія починається лише з появою писемних джерел, а попередній період у розвитку людства прийнято було називати доісторичним. За доби Просвітництва в XVIII ст. європейська історична наука починає усвідомлювати, що неможливо обмежити джерельну базу лише писемними історіографічного характеру джерелами. Особливого значення набуває використання документальних писемних джерел, насамперед актових, а також археологічних, нумізматичних, геральдичних, етнографічних та інших груп пам'яток минулого, що зумовлює формування комплексу спеціальних історичних дисциплін джерелознавчого характеру - дипломатики, нумізматики, геральдики, сфрагістики та ін., а також спеціальних галузей історичної науки - археології, етнографії та ін.

У сучасному джерелознавстві склалося уявлення про історичні джерела як про пам'ятки минулого, що виникли в результаті людської діяльності в духовній, матеріальній, природній сферах і несуть у собі інформацію про цю діяльність. Відповідно до цього визначення до історичних джерел можна віднести не лише власне продукти людської діяльності, а й природні об'єкти, що містять інформацію про неї. Крім того, до історичних джерел певною мірою належать і такі різновиди археологічних пам'яток, як залишки людини, тварин, рослин тощо, які також містять цінну історичну інформацію про розвиток людини і її діяльність. В цілому, комплекс історичних джерела складається із чотирьох груп (виокремлені за ознакою способу фіксації інформації у джерелі) - речові, зображальні, вербальні та поведінкові. У межах груп джерела класифікуються за часом та місцем походження, формою й змістом, історичною цінністю та іншими класифікаційними ознаками. Вивчаючи історичні джерела, кожен дослідник має усвідомлювати, що вони не лише свідчать про певні явища чи події минулого, тобто містять історичні факти. Значна частина їх сама є історичними фактами, а їх поява була важливою подією у житті суспільства, історія функціонування - значним явищем минулого.

Вивчення історії створення, функціонування та історичної долі окремих історичних джерел постійно перебуває в полі зору істориків. Вони є предметом спеціальних наукових досліджень. До таких джерел належать видатні пам'ятки «Повість минулих літ», Галицько-Волинський літопис, Густинський літопис, літописи козацької доби, пам'ятки вітчизняної правничої думки «Руська правда», церковні устави, конституційні акти, видатні твори українських полемістів, архітектурні пам'ятки, комплекси унікальних історично цінних зображень, фото-кіно-документи, звукові записи тощо.

Проблеми виявлення, дослідження, публікації, використання в наукових дослідженнях та організації сучасних технологій зберігання історичних джерел постійно розв'язуються істориками, археографами, архівознавцями, джерелознавцями, що сприятиме у подальшому інтенсифікації наукового процесу, залученню до наукового обігу маловідомих або невідомих досі джерел, заповненню прогалин у джерельній базі вітчизняної історії.