Практика історична

Практика історична - категорія гуманітарної та філософської думки, що характеризує пов'язаність усіх виявів знаряддєвої (інструментальної) та комунікативної діяльності, а також інтегрованих у них форм духовного освоєння світу, конкретним горизонтом історичного досвіду. Незалежно від того; в якому вигляді суспільства, спільноти, окремі люди здійснюють історичне пізнання, вони пов'язані з історією більше, ніж здатні це усвідомлювати. Людське буття у своїй основі є історичним. Перш ніж історія стає доступною як предмет історичної уваги, вона, зрештою, як об'єкт історичної науки, завжди наявна в актах первинної орієнтації людей у вигляді традицій, норм, настановлень, авторитетів, цінностей, мови, звичаїв, ритуалів тощо, а також осмисленого вживання матеріальних предметів культури. Суб'єкти історичного пізнанняформуються історичної практики, яка опосередковує їх відносини з об'єктами історичного усвідомлення та науки. Глибинна пов'язаність суб'єктів пізнання з малоусвідомлюваними мотиваціями історичної практики відображається в наявності в історичній свідомості «неявного», «фонового знання», яке в методологічній літературі нерідко називають розумінням, передрозумінням, переживанням історії тощо.

Історична практика передбачає не тільки опосередкованість усіх актів людської життєдіяльності історичним досвідом, а й безпосередню участь людей у його трансформації, коли вони в межах успадкованої історичної реальності дають своїй лінії поведінки (вчинкам) певні історичні обгрунтування, коли історія витлумачується, інтерпретується. Отже, діяльність людей є такою, в якій історія не тільки постає як органічний і наявний чинник ціннісної орієнтації, а й сама набуває значення цінності.