Новітня Історія

Новітня Історія — 1. Самостійний загальновизнаний період всесвітньої історії від першої світової війни 1914—1918 pp. до сучасності. 2. Наука, що вивчає цей період (інколи під Н. і. розуміють лише історію зарубіжних країн Європи та Північної Америки). Найголовнішою ознакою Н. і. є опанування людством досягнень науковотехнічної революції, утвердження і розквіт постіндустріального суспільства з ринковою економікою, яке, долаючи кризові явища, довело свою економічну й соціальну ефективність, зокрема в конкуренції та протистоянні соціалізму.

Розвиток і прогрес людства є суцільним і безперервним процесом. Важливим чинником умовного поділу всесвітньої історії на нову та новітню історію стала світова війна, яка спричинила глибоку кризу цивілізаційного поступу і водночас сприяла розвитку процесів, властивих новій добі, новому міжнародному порядку. Саме ця війна зумовила вирішальну зміну в капіталізмі. Вона усунула старий капіталізм вільної конкуренції, ослаблений пануванням монополій в довоєнний період, і відкрила шлях для розвитку сучасного державномонополістичного капіталізму з бюджетною політикою, системою державних замовлень та асигнувань на життєво важливі галузі, трудовим законодавством і соціальними програмами.

Лиха війни стали однією з причин розпаду Німецької, АвстроУгорської та Російської імперій, а також революційних вибухів і переворотів у низці європейських країн. У Росії було встановлено соціалістичний лад, що започаткувало співіснування й протистояння капіталізму та соціалізму, явище, яке набуло глобального масштабу після другої світової війни зі встановленням соціалістичного ладу в країнах ЦентральноСхідної Європи і деяких азіатських країнах. Характерним наслідком війни 1914—1918 pp. став фашизм з його войовничим націоналізмом і расизмом, культом сили й мілітаризмом. Війна на багато років визначила розвиток міжнародних відносин, змінила карту Європи і світу, створивши грунт для нової світової війни. Мілітаризм став на порядок денний у політиці багатьох країн. Співіснування і протиборство капіталізму з соціалізмом супроводжувалося війнами, найжорстокішою з яких була друга світова, соціальними революціями, інтенсивність яких на межі XX і XXI ст. повсюдно слабшає.

Капіталізм панує на світовій арені, визначаючи тенденції й перспективи розвитку. Він виграв у «світового соціалізму» змагання у продуктивності праці і внаслідок цього — у розвитку економіки та піднесенні життєвого рівня. На зламі 80—90х pp. XX ст. панівний у країнах ЦентральноСхідної Європи соціалістичний лад зазнав краху. Тут почався процес трансформації в устрої та економіці в напрямку запровадження законів ринкової економіки та демократизації. Проте капіталістичні відносини не є єдиною системою XX і поч. XXI ст. Як у XVII—XVIII ст. капіталізм співіснував з віджилим феодалізмом, так і в XX і на поч. XXI ст. він поділяє світ з різними формами соціалізму.

Внутрішня періодизація Н. і. у вітчизняній історіографії традиційно будувалася відповідно до періодизації етапів загальної кризи капіталізму. Зникнення цієї категорії порушує в усій повноті проблему пошуків нових критеріїв, віх і рубежів, які вказали б шлях до визначення хронології Н. і. За всієї умовності періодизації в Н. і. можна виокремити три етапи всесвітнього розвитку: 1) період між двома світовими війнами (1919—1939 pp.); 2) друга світова війна (1939—1945 pp.); 3) період сучасної історії (після 1945 p.).

Кожен етап може відповідно поділятися залежно від проблем цивілізаційних змін, що розглядаються. Так, внутрішня періодизація Н. і. після другої світової війни може бути пов'язана з періодами «холодної війни», що були одними з найістотніших характеристик розвитку світу в другій пол. XX ст. Серед них можна назвати такі етапи: 1) поділ світу на два ворогуючі блоки і розпалювання «холодної війни» (1947—1953 pp.); 2) «відлига» в «холодній війні» (1953—1959 pp.); 3) від Берлінської кризи до в'єтнамської війни (1960—1969 pp.); 4) розрядка (1969—1979 pp.); 5) новий етап «холодної війни» (1979—1985 pp.); 6) кінець «холодної війни» (1985— 1991 pp.); 7) світ за відсутності біполярного протистояння (90ті pp. XX — поч. XXI ст.).

У межах Н. і. свою внутрішню логіку розвитку і відповідну періодизацію, яка може відрізнятися від періодизації за ознакою «холодної війни», мають як окремі країни світу, так і регіони. Напр., періодизація Н. і. країн Західної Європи може розглядатися відповідно до етапів їх політикоекономічної інтеграції, періодизація Н. і. країн Азії й Африки — відповідно до етапів національного визволення та національноекономічного розвитку.