Політичний рух в Україні в період національно-демократичної революції 1917–1920 років

1917–1920 роки стали роками найбільших досягнень і поразок національнополітичного руху. Домінантою руху стає боротьба за проголошення автономії, а згодом і незалежності України.

Саме тому першим кроком ТУП стало створення Української центральної ради (УЦР). Завдяки діяльності українських політиківУЦР розвинулась від обмеженого зібрання київської інтелігенції (березень–квітень 1917 року) до представника українців (квітень–липень 1917 року), а згодом, після входження до неї російських і єврейських політиків, УЦР почала представляти все населення України.

На чолі УЦР, Генерального секретаріата, інших інституцій стояли діячі УСДРП, УПСФ, УПСР. Якщо соціал-демократи та соціалістифедералісти мали певні політичні традиції, то остання партія – партія українських соціалістівреволюціонерів – організаційно сформувалась навесні 1917 року. Її очолили молоді політики М. Ковалевський, П. Христюк, В. Голубович. Радикальна соціально-економічна програма есерів імпонувала українському селянству. Це дозволяло забезпечувати підтримку з боку широких народних мас тої політики, яку проводили більш досвідчені лідери УСДРП та УПСФ.

1917рік пройшов у боротьбі українських політиків за визнання української автономії, розширення своєї соціальної бази, проти загальноросійських впливів.

1918рік почався з драматичних подій, які призвели до проголошення незалежності України. В першій половині 1918 року чи не головним в політичній боротьбі стало ставлення до австрійськонімецькоукраїнської угоди в Бресті, розгрому УЦР та проголошення гетьманату. Для підтримки Скоропадського було сформовано Демократичну хліборобську партію. Основу партії складало заможне селянство. Опозиційні українські партії створили Український національний демократичний союз (УНДС). Цей орган об'єднав національні політичні сили в їх боротьбі проти гетьмана. В листопаді 1918 року УНДС була створена Директорія як орган збройної боротьби з гетьманом.

1919рік проходив в гострій політичній боротьбі навколо головних питань української революції, таких як політичний устрій України; першочерговість вирішення політичних, соціально-економічних проблем; взаємовідносини між лідерами УНР і ЗУНР; вибір зовнішніх союзників.

З поразкою національної революції окремі партії продовжили свою діяльність за кордоном. Серед них соціал-демократи, есери, демократичнорадикальна партія. Там вони намагались привернути увагу світу до подій в Україні. Так, наприклад, соціал-демократи, очолювані І. Мазепою увійшли до Соцінтерну. Серед їхніх акцій – розповсюдження заяв і декларацій щодо репресій на Україні, голодомору 1932–33 років і т. д. Діяльність за кордоном була обмежена емігрантським середовищем і не мала великих впливів і наслідків.