Проголошення акту відновлення української державності

ОУН і раніше й сьогодні вважає, що єдиним шляхом до визволення України (як і всіх інших народів) є національно-визвольні революції. Знаменитий філософ Мераб Мамардашвілі в інший час і за інших обставин зазначав, що людину не можна звільнити ззовні. Люди, відпущені на волю, є всього лише вільновідпу-щенниками з волі пана.

Тому з початком війни Німеччини проти СРСР похідні групи ОУН Бандери поступово проникали в Україну слідом за німецькою армією. У них налічувалося від 3 до 5 тис. осіб, розділених на три великі групи: «Північ», «Центр» і «Південь». Група «Північ* повинна була досягти Києва та області. «Центр» мала на меті Харків та область. Група «Південь» повинна була дістатися Одеси і Криму. Спеціальна група, що складалася з 15 чоловік, мала завдання якомога скоріше досягти першого важливого українського міста — Львова, головного центру Західної України, і проголосити там незалежність Української держави. Щоб проникнути в Україну, усі засоби були добрі. Більшість оунівців мала підроблені документи або перепустки служби пропаганди вермахту. Німці на початку не могли розібратися, що роблять ці молоді люди, проникаючи в тилову зону фронту. А ці молоді люди створювали міліцію для наведення порядку і місцеве управління, що окупантам здавалося позитивною діяльністю.

Проте ці молоді люди належали саме до ОУН Бандери, і їхнім завданням було організувати в кожній місцевості, через яку вони проходили, саме українську владу.

Радянська влада покинула Львів увечері 29 червня після багатоденних боїв з українськими повстанцями, які атакували стратегічні точки й особливо тюрму, де було ув'язнено багато членів ОУН. ЗО червня на світанку український батальон «Нахтігаль» і кілька німецьких частин увійшли в місто.

Лідери ОУН добре знали хижацьку природу гітлерівського рейху, незважаючи на його «українофільські декларації». Такою ж ворожою до ідеї української самостійності була реакція керівників Радянського Союзу.

Напад Німеччини на СРСР був другою нагодою для спроби поновити українську державність і остаточно переконатись у справжньому ставленні ГІтлера до «українського питання». Провід ОУН Бандери проголосив ЗО червня 1941 р. у Львові Акт відновлення української самостійної держави. Зрозуміло, що головною метою цього акту було відновлення Української суверенної держави. Цьому передували двомісячні переговори українських політичних угрупувань у травні-червні у Кракові. В них приймали участь 116 українських політичних, громадських і воєнних діячів. Був створений Український Національний Комітет. А через тиждень у Львові відбулися Національні Збори, які проголосили Акт відновлення української державності. Цей акт був проголошений і львівською радіостанцією та опублікований у пресі.

У тексті проголошення було сказано, що «волею Українського Народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України». В Акті проголошення містилося прохання до населення «не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада».

Наступного дня з'явився другий важливий документ — Пастирський лист Митрополита Андрія Шеп-тицького, яким Українська греко-католицька Церква визнала Акт за початок відновлення Української держави. 10 липня з'явився подібний документ Української Православної Церкви, підписаний єпископом Луцьким. Тимчасовий український уряд очолив Ярослав Стецько. Українську Національну Раду, як предпарламент, очолив Митрополит Андрій Шептицький, а Кость Левицький став його президентом. Правда, це не завадило німецьким властям уже 12 липня арештувати і вивезти до концтабору Ярослава Стецька, Степана Бандеру та інших керівників ОУН та уряду.

Депортованих у Берлін членів українського уряду допитували високі воєнні чини абверу та СД. Вони використовували цікаву аргументацію при допитах, наприклад Ярослава Стецька. Зокрема, полковник Ервін Штольце твердив, що проголошенням своєї незалежності українці ускладнили ситуацію на Сході, створивши враження, що німці прихильно ставляться до розчленування Росії. Мовляв, унаслідок цих хибних кроків Німеччина тепер зіткнеться з фанатичним опором російських солдатів, які з цього моменту боротимуться за єдність імперії: «Ваша політика коштуватиме життя нашим солдатам», — підсумував Штольце.

Як і багато інших німців, цей офіцер думав, що єдиний спосіб перемогти ворога — це не виступати проти єдності Російської імперії. Ярослав Стецько відповів Штольце: «Я розцінюю ситуацію по-іншому. Ваші солдати змушені будуть віддавати своє життя через вашу хибну політику щодо українського народу. Росіяни в будь-якому разі проти вас. тільки з тої причини, що ви почали війну протії їхньої імперії-А тепер проти вас також і українці».

У Львові всі члени уряду, які не були арештовані, змушені були заявити про свою лояльність до німецьких властей.

Припинили політичну діяльність і всі інші політичні організації, такі, як ОУН Мельника тощо.

ОУН Бандери відмовилася приєднатися до цього кроку, оскільки німці не могли дати гарантії щодо двох прав: незалежність і майбутнє України та звільнення Бандери.

УПА була побудована за принципом регулярної армії, в її відділах панувала військова дисципліна. На самому початку усіма відділами командував Клим Савур-Клячківський. Перший штаб УПА знаходився на Волині, в районі Костополя. УПА поділялася на три групи, що відповідали трьом воєнним округам.

Роман Шухевич у 1943 р. став головним командиром УПА під псевдонімом Тараса Чупринки. З 1944 р. організаційна структура УПА вже була остаточно залагодженою. Територія дії УПА була поділена на три краї: Північний край (Волинська й Житомирська області), Західний край (Львівська, Тернопільська, Ста-ніславська, Чернівецька й Дрогобицька області) і Південний край (Вінницька і Кам'янець-Подільська області).

Як говорилося в часи війни, російсько-совєтська влада пильно слідкувала за зростаннями ваги і сили ОУН Бандери. Вирішивши боротись всіма силами проти впливів цієї організації на населення України, ця влада вже на самому початку війни розпочала шалену пропаганду проти українських націоналістів, як на окупованій території, так і в СРСР, і серед західних союзників. Вже в першому числі газети «За Радянську Україну» від 31 липня 1941 p., що її почало видавати командування Південно-Західного фронту для окупованої частини України, українських націоналістів представляли як зрадників українського народу на послугах Гітлера і гестапо. У статтях, підписаних О. Корнійчуком, С. Сокільським та ін., писалося, що Бандера і його уряд «брали накази від Гітлера». Виступаючи проти «жовто-блакитних банд», Корнійчук писав, що «свободолюбивий український народ має для них і для Степана Бандери єдину відповідь — смерть».

Крім того, читалися тисячі лекцій на таку ж тему солдатам Червоної Армії, виступали цілі бригади агітаторів і пропагандистів, велося радіомовлення на окуповані території антиоунівської спрямованості. Усі ці засоби масової інформації твердили, що «українсько-німецькі нацисти — найлютіші вороги українського народу». Показовим є поєднання в даному випадку українців з німецьким нацистами. В іншому випадку поєднувались татари з німецькими фашистами і потім висилались з Криму, або інгуші і чеченці тощо. Тобто офіційно і назавжди ворогами радянської влади вважалися всі неросіяни. Така масована атака на світогляд людей не могла не дати своїх наслідків. У людей, що мали єдине джерело інформації і не були свідками подій, поступово формується стереотип українського націоналіста як жахливого кровожерного монстра. Цей стереотип існує і сьогодні.

Німці. ж уперше у воєнних донесеннях і рапортах зі Сходу почали відкрито повідомляти про дії УПА тільки з березня 1943 р. Це робилося для того, як зазначав хтось з ідеологів рейху, щоб не пробуджувати в українцях ідею незалежності України. Але довго приховувати факт масового організованого опору в Україні фашистським окупантам не вдалося - І тоді на повну потужність запрацювала гітлерівська пропаганда. Німці твердили, що діяльність ОУН і УПА була Інспірована Москвою і більшовиками: «ОУН і більшовизм — це одне; тому вони мусять бути знищені!». А в листівці німецького командування, підписаній фон дем Бахом говориться; «...признано українського вожака бандитів Бандеру старшим большевиком со-еєтської України».

Знову ж таки радянська пропаганда спростовувала ці твердження і вела своєї.

Так, у зверненні Верховної Ради УРСР до населення України від 21 травня 1943 р. сказано, що «...ватажки націоналістичної банди... — прямі агенти Гітлера». А далі: «Вони хочуть, щоб Радянська Україна порвала теперішній союз... і виділилася в окрему державу...». Що відповідало дійсності.

субъекты общественной власти