Відновлення тоталітаризму, сталінізму в післявоєнні роки?

В післявоєнні роки народ, який зазнав величезних втрат, виграв війну проти фашизму, незважаючи на помилки, прорахунки партійного керівництва, надіявся, що заслужив вдячність і шану від своєї держави, але сталося навпаки: сталінська машина репресій проти власного народу запрацювала і після великої перемоги.

Чим це можна пояснити?

По-перше – війна послабила пануючу радянську ідеологію, адже майже три роки українські землі перебували під фашистською окупацією і гітлерівською ідеологією;

по-друге – посилився страх Сталіна за скоєні ним злочини, помилки і прорахунки, боязнь неминучої відповідальності перед власним народом;

по-третє – всі перемоги приписувались Сталіну, який був осліплений славою і бажав повністю панувати в світі і державі, нав'язувати волю людині і народу.

Які основні напрямки дії сталінізму в післявоєнні роки?

1. Масове виселення з рідних місць цілих народів, звинувачення їх у зраді і пособництві.

В розпорядженні НКВС СРСР від 7 січня 1944 року зазначалося: "… усіх виявлених пособників на території України заарештувати з конфіскацією майна і відправити до Чорногорського спецтабору" (Красноярський край).

Така кара чекала і багатьох українців, але, як пояснив М. Хрущов на партійному з'їзді в 1956 році: "…їх було дуже багато, і не вистачило б вагонів і місця".

Найбільше відчули на собі репресії західні українці, півмільйона яких було депортовано лише у 1946–1948 роках, значна частина українського населення була примусово переселена із території Закерзоння (Лемківщина, Посяння, Підляшшя, Холмщина), в райони УРСР або у віддалені регіони Польщі внаслідок операції "Вісла" у 1944–1947 роках.

2. Особливо проявив себе сталінізм в післявоєнні роки в духовній, ідеологічній сфері з метою остаточного утвердження сталінсько-більшовицької ідеологічної доктрини. Проявом сталінізму стало грубе, некомпетентне втручання партійних органів в духовну сферу, заперечення художньої свободи, насадження авторитарних думок, звинувачення в "буржуазному націоналізмі", "космополітизмі", "низькопоклонстві перед Заходом" і т. д.

В другій половині 40-х років ухвалено 12 партійних постанов про так звані помилки і перекручення в ідеологічній сфері. В них, як правило, домінували три тези:

− критика "проявів буржуазного націоналізму" в галузях літератури, мистецтва, науки;

− недостатнє висвітлення в художній творчості "проблем радянської дійсності, соціалістичного реалізму", їх переваг над західними;

− заклики до розгортання "більшовицької критики, самокритики, виявлення ворогів народу, класової боротьби".

Після вересневого 1947 року пленуму правління Спілки письменників України посилилось відверте публічне цькування і пряме звинувачення у "націоналізмі" М. Рильського, Ю. Яновського, І. Сенченка, О. Довженка.

Велику групу науковців республіки, зокрема істориків М. Петровського, К. Гуслистого, М. Супруненка, генетиків М. Гришка, С. Гершинзона, І. Полякова та ін.,звинувачували у відході від більшовицьких принципів партійності.

Отже, і в післявоєнні роки тоталітарна сталінська система продовжувала діяти, вона завдала великої шкоди всьому суспільству, культурі. Творча діяльність завмерла, процвітав так званий соціалістичний реалізм, Сталін і його оточуючі готували нову чистку, новий наступ проти власного народу.

Проте, внутрішня і зовнішня ситуації були вже іншими – тоталітаризм, сталінізм, репресії вичерпували себе, такі антинародні методи заходили в тупик, життя вимагало змін, і вони настали після смерті Сталіна.

что такое авторитарный режим