Проаналізуйте першу хвилю національного відродженняв наддніпрянській Україні на початку хіх ст
Що таке національна самосвідомість? Це – певна сукупність уявлень про територію, культуру, мову, про історичне минуле свого народу, на основі чого люди і вважають себе представниками тієї чи іншої національності.
Процес формування української самосвідомості проходив у важких умовах панування великодержавної російської та австрійської ідеології. Носієм української самосвідомості була українська інтелігенція, яка відображала загальнонаціональні інтереси.
Початок українського відродження традиційно пов’язується з виходом у світ «Енеїди» І. Котляревського – першого твору нової української літератури, написаного живою народною мовою. Хоч цей твір був новим явищем української культури, проте він мав глибоке коріння у минулій козацькій добі.
Українська шляхта, захищаючи свої права, відстоювала автономні права України. Нагальні потреби доведення свого права на отримання дворянства збудили інтерес до власної історії, спричинили пошуки історичних документів нащадками козацької старшини. Лідерами автономістського руху були Василь та Григорій Полетики, А. Чепа, В. Чарниш, Ф. Туманський. Яскравим проявом зусиль автономістів кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. була поява «Оди на рабство» В. Капніста та «Історії Русів» – першого трактату новітньої політичної думки України. В. Капніст у 1791 р. їздив з таємною місією до Берліна, щоб викласти там план відриву України від Росії за допомогою Прусії. Головною ідеєю «Історії Русів» (автор її невідомий, хоч є багато версій щодо авторства – Г. Полетика, О.Кониський ) була ідея відновлення автономних прав України. На основі різноманітного історичного матеріалу в «Історії Русів» доводиться те, що народ України – безпосередній і єдиний нащадок давніх русів, що Україна з найдавніших часів мала свою автономію.
Характерним типом діяча першої хвилі національного відродження був тип «малороса», який поєднував симпатію до України, її природи, пісень тощо з лояльністю до Російської імперії.
Сильним збудником для українського руху був вплив Французької буржуазної революції та поширення романтизму, який прославляв народ, його культуру, традиції. Вплив романтизму виявився у збиранні і виданні етнографічних матеріалів (1819 р. – М. Цертелєв видав першу збірку українських історичних дум; 1827 р. – видання українських пісень М. Максимовича тощо). З’являються перші фахові історичні праці (1822 р. – вийшов 4-томник видання "История Малой России" Д. Бантиш-Каменського; 1842–1844 рр. – 5-томна "История Малороссии" М. Маркевича тощо).
Отже, хоч перша хвиля національного відродження в Наддніпрянській Україні не набула політичної форми, а відбувалася у формі літературно-наукового руху, збирання історичної та фольклорної спадщини створило винятково сприятливе середовище для формування української національної свідомості, становлення української національної ідеї, оскільки давало конкретну інформацію про історичне коріння та культурну відмінність українського народу.